Роман СКИБА
Нотатки лисеняти Лесика

Моя передмовка

Ще, коли дерева були великими, а Я (нині дорослий) літав уві сні і ходив пішки не лише під стіл, а й до найближчого лісу, мені випало зазнайомитися з мудрим дідусем Лисом – тим самим, якому довелось стрінутись за часів своєї молодості маленькому принцові, і стати для нього одним-єдиним із мільйонів земних лисів. Він відкрив мені деякі таємниці, якими колись ділився зі своїм другом, наприклад, ту, що найголовнішого не побачиш очима, а також ту, що я відповідальний за всіх, кого приручив.
Відтоді спливло багато років. Спочатку я часто навідував старенького, потім наші зустрічі ставали все випадковішими. Знаєте, коли ми виростаємо, то трохи іншаємо. Ну не те, щоб зовсім, але трохи... Про це я, здається, вже писав. Так-так, в одному дорослому вірші...

Ми давно не спускались в тишу
Лоскотати лякливу мишу,
Ми давно не шукали в небі
Місячати лункий ріжок.
І услід за стареньким лисом
Ми давно не ходили лісом,
Прислухаючись час від часу
До мовчазних його стежок.
Того лиса я вчора бачив,
Він, здається, нам все пробачив.
Він, здається, нам все пробачив.
Тільки час йому лапу спік.
Він такий, як колись, затятий,
Не хотів ні про що питати.
Лиш просив завертати в гості,
Хоч би раз на наш довгий вік.

Нещодавно я відклав усі справи, бо відчув, що візит до Старого Лиса більше не можна відкладати: забувши його застороги, я втрачу хист бачити найголовніше, і тоді мені не вистачить слів, аби розповісти вам те, чого ви не можете розповісти мені...
Дверцята Лисової нірки відчинив його онук – сонячне лисенятко з великими допитливими очима і вихристим неслухняним чубчиком.
– Це Лесик – представив дідусь малого – він завжди гостює у мене влітку.
Лесик трохи зніяковів, але подав лапку.
– Він не вміє красти курей. Зате пише вірші. Щоправда, ніхто з людей наразі не здатен їх прочитати.
– Чому? – здивувався я.
– Ану, Лесику, покажи-но дядькові свій лапопис, – попросив дідусь. Лапопис, по-лисячи, – те саме, що у нас “рукопис”. До речі, у всіх лисів, тих, звісно, що володіють грамотою, дуже гарний почерк. Про це я дізнався, коли Лесик дістав з-під канапи нотатник і, почухавши чуба, невпевнено протягнув мені. Літери були чіткі, як у “Букварі”, от тільки зовсім незнайомі нам, людям.
– Та-а-к... – зітхнув я, почуваючись цілком безпорадним. – Але невже з лисячої мови не існує перекладачів?
У відповідь сум проступив у дідусевих очах.
А Лесик опустив голову.
– Маленький принц зараз далеко. – тихо сказав дідусь. – Він мусить дбати про своїх баранця і троянду... Тільки ти можеш навчитися нашої мови, тільки ти...
Я зрозумів, що це саме Те, Задля Чого я і з’явився сюди. Саме те, що поверне мені Мене і я знову літатиму уві сні.
Отож, любі читачі і читачки, я провів у Старенького Лиса все літо і так вільно оволодів лисячою писемністю, що узяв на себе сміливість перекласти увесь Лесиків лапопис, який і розгортаю до вашої уваги.

ЗАЙЧИК І ДОЩИК

Закрапав лиш дощик, а зайчик із хати.
Дощинки-краплинки біжить рахувати.
Ось перша, ось друга, ось п'ята, ось сьома...
Чомусь не сидиться вухатому вдома.
к збився з рахунку на першім десятку,
Почав рахувати краплини спочатку.
А перша та друга скотилися з вушка,
Упали на землю і вийшла калюжка.

НАПЕРЕДОДНІ

У ставочку тісно хмарам,
Аж не видно просині.
Ось і осінь незабаром -
Не лякайтесь осені...
Небом пішки йдуть лелеки,
Розминають крилонька:
Теплий край такий далекий -
Знадобиться силонька...
Жаба-мати жабеняті
Звістку втішну кумкає:
„Відлетять бузьки цибаті -
Нас ніхто не схрумкає!"

УМКА ЗАМИСЛЕНИЙ

Песик Умка кістку хрумка.
В голові у нього думка.
Думка світла. Майже мрія.
Умка думку розуміє.
Думка пахне товстим джмелем,
Що гуде і небо меле.
Думка довга, мов дорога,
Наче клен старий, розлога,
А на смак вона усяка.
Не кажіть, що він кусяка:
Думка в Умки повна змісту.
Думку слід переповісти:
Хай навколо ніч глибока,
Умка наш не стулить ока,
Дочекається до ранку,
У щоку лизне Мар'янку -
Скочить сонній на подушку
І шепне їй „Гав!" на вушко.

ВЧИНОК

Котик між травички
Винюхав сунички.
Зовсім червоненькі,
Та усі дрібненькі.

Повагався трішки -
Залишив для мишки.

ПОНУРИЙ ВІРШИК

Сумно зайчику одному,
Сів на ґанку біля дому -
Ні стрибати, ні лежати.
Щось не видно ведмежати...
Чи піти кудись у справі?
Чи скупатися у ставі?
Якби сонце закотилось -
Вже б і спати захотілось...

ДРУГИЙ ПОНУРИЙ ВІРШИК

Плаче свинка у калюжі,
Бо до неї всі байдужі.
Кролик свинці дав морквинку,
Та вона не тішить свинку.
Двоє добрих мишеняток
Їй відсипали зерняток.
Плаче свинка - все намарно.
Всюди сум і в небі хмарно.
Їй корівка круторога
Молока налила свого.
Цапик Буць притяг із клуні
Бурячків мішок для Хруні.
Плаче свинка - сльози градом,
І нема на те розради.
Їй букетик би чи кошик
Хоч ромашок, хоч волошок.
Та чомусь ніхто на світі
Не дарує свинкам квітів.

ТАЄМНИЦЯ

Мишка мишці розказала,
Де лежить шматочок сала.
Не дістати того сала,
От тому і розказала.

МИШЧИНЕ БЕЗСОННЯ

Мишці Міці щось не спиться:
Лиш засне - то котик сниться.
Пане коте, вгомоніться:
Краще киці вашій сніться!

ПРО БОБРІВ

Всілись пізньої пори
Біля озера бобри.
Розвели високу ватру
З берестяної кори.
Видно місяцю згори,
Що бобрів аж цілих три.
Як до них у тебе справа -
То приходь і говори...

НЕВИДИМКА

Час біжить так швидко,
Що його й не видко.
Муляють зайчаті
Заздрощі-завидки:
"Заєць я нівроку -
Не повільний кроком,
Та й мене, прудкого,
Всяк угледить оком...
Діждуся суботи,
Кину всі турботи:
Йтимеш, Часе, тихше,
То й побачу, хто ти..."

МАРАФОН

Понад зарості малини
З гулом лине рій бджолиний,
А на велико-сипеді
Ведмежа втіка без кедів:
"Їду з пасіки, з обіду -
Вороги летять по сліду.
Тричі в носа укусили -
В мужніх лапах тануть сили...
Зараз мусить статись чудо,
Бо впаду і плакать буду..."

ПРО КРОЛИКА ПЕТРИКА

Кролик Петрик любить квіти.
Любить в затишку сидіти.
Любить ліс і любить річку.
Любить день і любить нічку.
Любить їздити до міста.
А найбільше любить їсти...

УРОДИНИ

У кролика, у Петрика, сьогодні день народження,
Тому він заслуговує дбайливого обходження.
З кролинкою-сестринкою гостей поважних скликали,
Бо так належно Петрикам, коли стають великими.
Отож кролинка бігає між кухнею й коміркою
Із відрами і мискою, із чавунцем та міркою.
Як гості повсідалися, морквинами захруськали,
Кролинці задрімалося над пирогом капустяним.
Маленька натомилася - вона для брата Петрика
Вночі, як жаби кумкали, зв'язати встигла светрика...

КВАНЦЕРТ

На тихім озерці, де ряски рясні,
Жабині народні лунають пісні.
У хорі зеленому кожен хорист
Ква-ква-ліфікацію має і хист.
Тому і співають усяк на свій лад –
Звучить одночасно стонадцять балад...
Про жабку-царівну, Жабона-царя,
Про славного Жабмена-богатиря;
Про Жабине літо, що змінить весну,
І, звісно, про ту ж таки ряску рясну.
Про Бузька ж завжди, щоб не вийшло біди,
Співають, у рота набравши води...

ТРИВОГА

В очереті їжачок
Ловить рибку на гачок.
Сом, ковтнувши власні вуса,
В мул убгався і – мовчок.
Пічкурі і окунці
Подались на манівці.
Щука хвіст собі кусає:
– Ух, мені рибалки ці...
Каже пліточці карась:
– Їжакам у воду – зась!
Ти його, мала, не бійся,
Та з-під ряски не вилазь...
Із криївки жаба – глип:
– Дивний цей колючий тип!
Як він досі не второпав,
Що немає вдома риб?

МУХЗИЧНИЙ ВІРШИК

В розщепленій колоді
Живе павук Мефодій,
Що випавучив арфу
Із павутин-мелодій.
На ній Мефодій тренька –
Струна його тоненька
Усяку юну муху
Пройма аж до серденька.
У лісовім народі
Павуча арфа в моді.
Сезон іще триває –
Не знехтуй при нагоді.
Прочисть гарненько вуха,
Умощуйся і слухай, –
Лиш перед тим упевнись,
Що зовсім ти – не муха...