Оксана СМЕРЕК
Кульбабине царство

У далекій щасливій країні жила-була одна дівчинка. Весела і кмітлива Марта дуже любила мріяти. Усім своїм мріям дівчинка писала коротенькі записки і складала їх під ліжком. Марта вірила в те, що рано чи пізно кожна її мрія збудеться. Здається, Марта навчилася мріяти з того часу, коли дуже захворіла її собачка Булька. Вона так часто і безнадійно скавуліла на килимку в коридорі, що Марті хотілося взяти її до себе під ковдру. Найбільше дівчинка боялася, що прийде велика тінь і забере рідну Бульку.
Якось увечері, лежачи в ліжку, Марта відчула ніжне лоскотання. На її вказівному пальці вовтузилася божа корівка. Одні сусідські дітлахи називали цю комаху сонечком, інші — зозулькою. Вони садовили її на долоню, щось там нашіптували і відпускали в бездонне небо. Одного разу ця комашка вкусила Марту за мізинець, і відтоді дівчинка зачаїла перед нею невимовний страх.
Отож, спочатку Марта хотіла різко струсити комаху з пальця, але чомусь передумала. Зозулька мала оранжево-червоне забарвлення і вісім чорних цяток по собі. Вона швиденько перевернулася догори лапками і навколо неї почали падати жовті слова. Марта трепетно торкалася кожного з них. Вони нагадували мамині мигдальні тістечка.
Із розкиданих слів дівчинка могла зрозуміти зміст таємного послання:
— У кожній цяточці живе по одному мандрівникові. Дороги мандрівників ніколи не перетинаються. Якщо раптом одна з цяток тьмяніє, це означає, що мандрівник надовго затримався десь у іншому світі. Тоді зозулька позбувається одного року власного життя.
Пильно вдивляючись у яскраві крапочки, Марта розгледіла в них оселі мандрівників, біля кожної з них на дереві висіла гойдалка, сплетена з лози. І тільки на одній-єдиній гойдався мандрівник. Усі інші ще не повернулися з мандрів.
Далі в посланні було таке:
— Ти поборола страх, Марто! Ми обидві його побороли. Я так само боялася, що ти витрусиш моє життя разом із волосинками на ковдрі. Дякую Тобі, сонечко! — сказала зозулька.
Марта й далі продовжувала викладати слова в пазли:
— Як підеш спати….Спати підеш як… — Мартусі складно було зрозуміти.
— Як підеш спати, не гаси світла, а ретельно пильнуй, коли мандрівник залишить гойдалку й порине у сни. Тоді щодуху біжи і гойдайся!
Марта переляканими очима дивилася на слова і не могла нічого заперечити.
— Як же мені потрапити у твою цяточку? — нарешті запитала дівчинка.
— Дуже просто. Залишаю тобі квітку кульбаби, на якій я живу. Тільки-но дмухнеш на неї, як одразу опинишся на гойдалці. Там миттєво виросте сад із новими кульбабами. Бажання своє запустиш, як китайський ліхтарик, на кульбабиних кучериках. Мої мандрівники дуже благородні. Усе своє життя вони стоять на чатах у кульбабиному саду, навіть коли мандрують. Високо в небі росте найповажніша у світі Кульбаба, що виконує будь-які бажання допитливих дітей.
Марті відразу закортіло розказати про свою мрію-бажання, але зозулька наввипередки сказала, що все знає.
— Один із мандрівників трохи прихворів у мандрах, але тільки-но одужає — допоможе тобі. Прихопи йому на підмогу маленьке люстерко, щоб мандрівник чітко знав, коли можна напроситися в гості до великої Кульбаби!
Дякую за пораду! — несміливо відповіла Марта. Вона ще досі не зрозуміла, що все це відбувається на яву.
Уперше в Мартусиному житті з'явилася таємниця, в яку не можна було посвятити ні маму, ні тата. Коли настала ніч, Марта одягнула свою найгарнішу піжаму, приготувала улюблене маленьке дзеркальце і взялася гортати книжку. Світло ж не можна вимикати! Зозулька тим часом тихенько лежала собі між сторінками книжки і по-змовницьки усміхалася до дівчинки.
— Марто, годі вже! Гаси світло і гайда снами мандрувати! — ніжним голосом промовив тато.
— Ще одну сторіночку, будь ласка! — благально подивилася на татуся донечка.
Тільки-но тато вийшов, Марта зауважила, що гойдалка спорожніла, мандрівник позадував свічки в кульбабиному саду і зник у темряві.
— Хутко біжи, люба, люстерко триматиме світло з Твоєї кімнати. Щасти тобі! Далі побачиш усе сама, і рішення прийматимеш самостійно, бо негоже комусь задивлятися на чужі бажання, — упевнено постановила зозулька.
Ми зовсім забули розказати Тобі, любий читачу, що з-поміж усіх квітів Марта найніжніше любила кульбаби. Їй завжди здавалося, що на розквітлих парашутах народжується сонячне проміння. Кожне роздмухування квіточки нагадувало бенгальські вогники. А ще любила вона спостерігати за красивими зозульками на кульбабах. Вони так ніжно поралися в кульбабиному царстві, коли те жовтіло. Із приходом осені садочок порожнів, кульбаби летіли з птахами до вирію, тільки крапчасті сонечка заповзали у тріщину Мартиної хати. Цілу зиму мільйонне військо комах спало під дахом, споживаючи енергію, назбирану влітку. Оце і сталося таке диво, що одна божа комашка завітала до Марти.
Отже, опинилася дівчинка серед моря сонних кульбаб. За розміром кульбаби нагадували китиці кропу з маминої грядки, тобто були значно більшими, ніж звично. Коли Марта спробувала дістатися до гойдалки, всі кульбаби миттю підняли голівки і замерехтіли вогниками. Сад перетворився на галявину самоцвітів. Тільки придивившись, дівчинка зрозуміла, що з неба падали зірочки і лягали на парашутики кульбаб. Одна з квіток розгорнулася так, що Марта побачила маленьке обличчя.
— Не бійся, ми — цяточки божих корівок, ми сторожимо гойдалку. На ній мандрівники розгойдуть свої дороги аж ген до Чумацького шляху. Якщо раптом хтось захоче украсти одну з чарівних гойдалок, то велика кульбаба дуже розгнівається. Кожен мандрівник збирає цяточки божих корівок і приносить їх великій Кульбабі. Тоді Кульбаба розводить високо-високо в небі сад маленьких кульбаб, парашутики яких ніколи не відлітають.
— Я ж бо..я …ну…як вам сказати, мені б тільки своє бажання на гойдалці погойдати. Більше нічого мені не треба. Я навіть люстерко при собі маю, щоб мандрівник Кульбабине відображення побачив, — заледве не слізно говорила Марта.
— А яке воно — твоє бажання? Буденне чи особливе?
— Сокровенне! — чітко відказала дівчинка.
— Моя собачка Булька захворіла, втратила будь-який інтерес до собачих радощей і постійно з вікна задивляється на небо. Я хочу, щоб вона завжди була зі мною!
— О…так, бажання справді особливе, треба терміново будити мандрівника. Під його подушкою спить вітер, що рухає гойдалкою, — і чарівна кульбабка нагнулася аж до самого порогу мандрівникової хати. У відповідь на її лагідний стукіт пролунав сонний голос, відчинилися двері і вийшов заскочений мандрівник. Мартусі відразу впало в око, що на його піжамі красувалися мільйони кульбаб із зірочками.
— Що за буча посеред ночі? — дрімотливо запитав дивний чоловік.
Кульбаби наввипередки почали розповідати історію малої Мартусі. На що мандрівник хутко повернувся до хати, взяв із собою вітер і приніс його у жмені.
— Ось, мала, гойдай своє бажання, але спершу разом подивімся у дзеркало, чи, бува, Кульбаба не спить? І ще — сильно не розгойдуся, бо вітер утече і розпорошить усі парашутики.
Марта з неабиякою уважністю подивилася у дзеркальце, переконалася, що пані Кульбаба не зайнята і мигцем усілася на гойдалку.
Що було далі, знає хіба вітер. Квіткова заметіль зарухала світом, і дівчинка опинилася перед великою Кульбабою. Квітка була такою милою і поштивою, що Марта без жодного запинання розповіла про Бульку.
Кульбаба тут же майнула до саду, назбирала повні жмені цяточок і пересипала їх у Мартині долоні.
— Додаси їх у ранкову водичку для Бульки. Як тільки-но собака вип'є всю воду, чарівні цяточки розчиняться і вилікують страшну недугу. А тепер біжи і заховай вітер у кишеню, аби не наробив мені лиха.
На цьому Велика Кульбаба зникла і знову настала темінь. Нічний сад уже не палахкотів, вітер повернувся під подушку, мандрівник солодко засопів, і дрібненькі кульбабки попливли снами.
— Я навіть подякувати не встигла, — розпачливо подумала Мартуся.
Щось підказувало їй, що дякувати треба тільки чудернацькій божій комашці, що лежить між сторінками її книжки і сипле на долоню жовтими словами.

Смерек Оксана — літературознавець і перекладач, кандидат філологічних наук. Донедавна науковий співробітник Інституту Івана Франка НАН України. Авторка поетичної збірки "Панфіла" (Львів, 2003) та наукової монографії "Романи Емми Андієвської: художньо-філософські шукання" (Львів, 2007). Перекладаю з англійської та нідерландської мов. Пишу дитячі казки, вірші, прозові етюди, колискові.