Оксана СОЛОВЕЙ
НЕСЛУХНЯНІ ХМАРКИ

— Я хочу пити, — розплакалася жовта нагідка, — вже так довго я не маю ні краплини води.
— Я теж хочу пити, — схлипнула маленька біла ромашка, — дуже-дуже хочу пити. Мене так змучила спрага, що я не здатна втримати рівно голову.
— Ох, і моє коріння зовсім пересохло, — зітхнула яблуня, — І воно не знаходить води вже багато днів. І мої яблука не можуть наливатися й рости.
— Якщо я не дістану незабаром хоч ковток води, — простогнав маленький кущик, — то на мені не буде цього літа солодких червоних ягід для дітей.
— А я дощенту вигорю! — зойкнула трава. — Вигорю, і ряба корова не матиме чого їсти.
Сонце подивилося з неба на спраглу землю.
— Де поділися всі дощові хмари? — запитало Сонце.
Ген далеко, в самому куточку неба, причаїлися дві маленькі хмаринки.
— Ходіть, ходіть! — гукнуло Сонце. — Чому ви не напоїте землю?
А тут і Вітер, дмухаючи, підлетів до хмарок.
— Справді, — зашумів Вітер, — чому ви не напоїте спраглу землю? Бідні квіти понахиляли голівки. Там усе загине, якщо ви не дасте хоч трохи води.
— Ми ж ще не готові, — відповіли хмарки. — Ми не дамо жодної краплини води, аж доки не будемо готові.
— Ось я зроблю вас готовими, — розсердився Вітер і почав щосили дмухати. Дмухав, дмухав та й видмухав обидві хмарки на самий вершечок неба.
— А що це за шум та дмуханина? — суворо озвався старий Грім.
— Земля зовсім висохла, — пояснив Вітер, — квіти понахиляли голівки, усе загине, якщо хмари не напоять землю.
— То в чому ж річ? — гуркотить Грім, — чому хмарки не посилають униз дощу?
— О, знову кажуть, що не готові. Вони не хочуть посилати на землю дощ, аж доки не будуть готовими.
— Ось ми їм допоможемо приготуватися! — гукнув Грім. — Ми їм допоможемо! Ану подми з усієї сили!
Вітер почав дмухати, дмухати, дмухати та й нарешті зігнав обидві хмарки докупи.
Тоді почулося сссс, сссс, ссс — то вогняна гадюка прослизнула поміж хмарками, і старий Грім гримнув на все небо:
— Неслухняні діти!
Маленькі хмарки гірко розплакалися, і важкі краплі почали падати на суху землю.
Угорі хмарки все плакали й плакали, а внизу ромашки й нагідки почали підводити голови.
— Нарешті маю що пити, — весело зашелестіла яблуня, — тепер мої яблука наливатимуться й ростимуть.
— Її коріння вже смоктало воду.
— А я знову стану свіжою й зеленою, — раділа травичка, — і ряба корова матиме смачну їжу.
— А на мені будуть солодкі червоні ягоди для дітей, — радісно сказав кущик.
Всі рослини були щасливі, тільки неслухняні хмарки не переставали гірко плакати.