Оксана ЛУЩЕВСЬКА
Пригоди сома на ім’я Сіромаха

Сіромаха у пошуках друга

« Без вірного друга – велика туга»
Українська народна приказка

Десь-не-десь, у селещі Майданецькому, що у Тальнівському краї, на Черкащині, поміж вербами, дубами та лозами розкинувся великий ставок.

Ще й батьків і дідів наших не було на світі, як той ставок допомагав людям потрапити з одного берега на інший. Влітку, на човнах, рибалки дітвору зі школи перевозили, а взимку, коли ставок покривався міцною кригою, діти самі перебігали з дому до школи, і навпаки. Але і небезпечно то було! Ох, і небезпечно! Краще було завше мати старшого когось поряд: чи то тата, чи маму, ачи дідуся чи бабусю. Хто слухняним був – так і робив, а хто – ні, того батьки потім довго сварили і не пускали до гри на вулицю...

Але не про те мова йдеться, а про ставок прегарний! Бо ж в ставку тому жив величезний сом, на ім’я Сіромаха. А вже, мабуть, усі ви знаєте, що то за риба така – сом?

У Сіромахи були великі довгі чорні вуса, очі – як намистинки, хвіст – як лопата... Та де там, як дві! А тільце гладеньке-прегладеньке, а сам він – сильний і дужий! Аж такий, що як посадити йому на спину родину чи дві – витримає, ще й по ставку покатає!

Але сумно жилося сому в ставку – одиноко... Ні з ким було і слівцем обмовитися. Лиш час від часу, бува якись карасик підпливе ближче, Сіромаха тут як тут – до розмови ладен. Та тільки відкриє він рота, щоб привітатися, як карасик – шмиг, та й втече від страху!

А якось, осіннього теплого дня, на березі ставка хлопчик Андрійко пускав паперові кораблики. І раптом, в густому очереті, він узрів Сіромаху, що крадькома спостерігав за дитячою грою. Перелякався Андрійко і втік! Та якби то тільки так! Та ж ні!.. З того часу, як то в селі заведено, знала про те вся родина і сусіди, і сусіди сусідів. І пішла легенда по селі (чи то байка?), що в ставку Велетень-Хижак живе та на дітей малих полює. І всі боялися та й ставок обминали.

Влітку, ще сяк-так Сіромаха розважався: виставить спину на сонечко і слухає спів веселих птахів. А от взимку, під кригою, нудьга страшенна його спіткала. Сміху дитячого більше не чув та й рибалків не було.

Так би й знудився сом, якби не одна подія! А от що трапилося: однієї погожої зимньої днини, коли всі дітки навчаються в школі (і той час лише для навчання), Аллочка Вишневець, з 4-А класу, вирішила втекти з уроків. На дівчинку, бачте, дома гостинець чекав, що тато привіз для неї із далекої країни Небуляндії. ( Всі дітки люблять гостинці, чи не так?) То ж Аллочка, як тільки продзвенів дзвінок на урок математики ( а математику вона,ох, як не любила), швидко накинула шубку, схопила ранець і побігла навпростець через ставок.

( Так дівча хотіло той гостинець, що й про легенди та байки страшні забуло!). А крига вже й не така міцна була, бо то місяць лютий панував навкруги. ( А як вам, мабуть, відомо місяць лютий, то останній місяць зими, так?) В той час, коли Аллочка бігла по крижаній поверхні, Сіромаха намагався спину погріти на сонечку, тому й підплив туди, де крига була найпрозоріша.

– Ой, лишенько! Ой, матінко! – скрикнула дівчинка. –Та це ж Велетень – Хижак, Чудовисько ставкове!

І мерщій бігти ще швидше...Та ж тонка крига почала тріскатись з не аби якою швидкісттю. Аллочка – крок, а крига – вже вода...Та й незчулася дівчинка як та крижана холоднюча вода глибше її потягнула. Чим більше Аллочка намагалася рятуватися, тим більше поринала в лютневу воду ставка.

Аж тут Сіромаха, почувши крик та плач дівчинки, ударив хвостом (Що був як лопата чи то й як дві!) розбив кригу і підхопив Аллочку на дужу спину.

А біля берегів ставка вже люд сільський стояв, що на лемінт той збігся. Сом підплив близько до берега, якась бабуся взяла дівчинку на руки і щиро подякувала Сіромасі.

А навесні, одужавши, Аллочка з друзями прийшла до ставка, де на неї вже давно чекав її найкращий товариш – сом Сіромаха. Сом розкинув свої довгі вуса, діти посідали щільненько на них, як на гойдалку, і Сіромаха довго гойдав діток над теплими водами ставка. І така–то розвага була, що запальний сміх дітей лунав на все село! А над ставком усміхненні веселки підіймалися.

А коли не вірите, то завітайте до селеща Майданецького, що у Тальнівському краї, на Черкащині й запитайте самі. А там, коли гарно попросите, вам все і розкажуть!

Сом Сіромаха та бобри

«Бобер на вулиці з бобренятами бублики пік»
Скоромовка

Настало літо. Зацвіли квіти. Дні стали теплими-претеплими. То ж всі навкруги взялися до праці : і люди, і птахи, і тварини. Хто в саду працював, хто – в полі, хто в оселі порядкував – та роботи всім було вдосталь!

От і бобер Тимко, разом зі своїми бобренятами Яком і Бувайком, почав дім біля ставка будувати. «Бо зима, – як він казав, – не за горами!»

– Тато, а як гадаєш: впораємося до зими ? – питав Як.
– Авжеж, як дні будуть погожі, то й впораємося! – відповідав Тимко.
– А що літні дні бувають непогожими ? – питав Бувайко.
– Та ж бувають! – відповідав Тимко. – Проте, якщо ми сумлінно працюватимемо, то ще й восени гостей запросимо до нової оселі.

Та й взялися бобри до роботи. Час промайнув швидко. От і дім, був, майже, збудований. Та захотілося Тимкові димар на даху перефарбувати. Бобер, по тонкій очеретині, виліз на дах, взяв пензля в руку... Аж тут подув сильний вітер, вдарив грім і враз – дах на Тимка впав! Боляче стало бобру і соромно, що дужий такий, а впоратися не зміг. Покликав він Яка та Бувайка – та й в тих сили бракувало допомогти татові.

– А пливіть-но хлопці, до сома Сіромахи, хай нам допоможе! – простогнав бобер Тимко.

Хлопці кинулися до другого берегу ставка, де Сіромаха дрімав собі в теплому жабуриннячку, під спів кмітливих жаб.

– Сіромахо, сому шановний, будь нашим помічником! Врятуй татка нашого!

Сіромаха відкрив спочатку одне око, потім – інше (А так ще подрімати хотілося!), потягнувся і сказав:
– Ведіть, хлопці!

Сом закинув свій дужий вус – і витягнув бобра Тимка із-під даху, а другим вусом – дах на місце поставив.

Зраділи бобри та й запросили Сіромаху новосілля з ними святкувати. Сом дав свою згоду і обіцявся до вечері завітати.

Коли повернувся сом ввечері, із лататтями ставковими в вусах, бобер Тимко запаси свої дістав : і мед, і фрукти, і ягоди. Та й взялася вся весела родина бобрів, пекти бублики та солодощі різні, а Сіромаха коштував та й коштував, промовляючи просебе: «Добряче бобри попрацювали! Ох, добряче!» (А вам дітки подобається працювати і батькам допомагати?)

Сіромаха та його друзі

«Нових друзів май – старих не забувай!»
Українська народна приказка.

Якось, біля самого берегу ставка, сом Сіромаха бавився із багряним листям, що із дубів в воду летіло. Дмухне сом на воду – листочки в одну сторону пливуть, дмухне ще – в іншу. Цікаво було, весело! Таким чином і години проходили скоріше і діти от-от повинні повернутися зі школи.

Забавлявся сом, забавлявся, аж поки шелест якийсь не почув. Обернувся, глянув: «ото дива!» – прошепотів...Бо біля латаття, що розкинулося посередині ставка, різнокольорові метелики кружляли.

«Оце кар-ти-на!» – протягнув Сіромаха й поплив мерщій туди.

Метелики, помітивши його, полетіли в різні сторони. Все ж один, той що з прозорими рожевими крилами, залишився.

– Ти хто? Що робиш? Як тебе звати? – запитав сом.
– А що? – гукнув метелик.
– Цікаво...– відповів Сіромаха.
– А цікаво?! А я вже, бува, подумав, що ти піймати мене хотів...
– Та, ні! Я – товариський! А ти ?
– Я? Я метелик Літайко, а то мої друзі, котрих ти сполохав, то ж тепер ти зіграй зі мною в піжмурки, якщо товариським себе називаєш.
– Гаразд! – погодився Сіромаха.
– Я жмуритиму, а ти ховайся в лататті! Такі правила гри! Згода?
– Так-так! – пролунала відповідь.

Загралися до пізньої годинни. Так загралися, що Сіромаха і про дітей забув, що на нього довго-довго чекали. Веселий був Літайко і жвавий! Та ж тільки-но стемніло – Літайко зник.

– Літайко, Літайко! То ж лети шукати! – гукав сом, ховаючись в лататтях.
Та де там? Від Літайка вже й сліду не залишилося. Сом зітхнув сумно, вже й про дітей згадав і почав швиденько із латаття вибиратися...( Але ж всі знають, що то за рослина така небезпечна, так? Всі пам’ятають, що в лататті стебло довге і так можна поміж стеблами заплутатися, що самому і не впоратися, так ?) Саме так і заплутався сом Сіромаха. Крутився-вертівся, та міцно тримало латаття сома за хвіст. Похнюпився сом – та й залишився ночувати в пастці.

Наранок діти сполохалися: і шукали, і гукали – немає Сіромахи!

А Сіромаха тим часом нудьгував-журився: «І навіщо, навіщо я в піжмурки грав... І чому, чому дітей не дочекався?» Поглянув Сіромаха у блакитне небо, аж бачить горобець летить. Гукнув його та й каже:

– Горобчику-братику, допоможи! Скажи діткам, що я тут, посередині ставка, в лататті заплутався! Скажи, що допомоги їхньої благаю.

Послухав горобець – повідомив дітям про халепу в яку сом Сіромаха потрапив.
Діти попросили рибалок, а ті – сіли на човни, попливли до Сіромахи і звільнили його.

Ото радості було! І сміялися діти, гойдаючись на довгих дужих вусах сома Сіромахи! І сом сміявся і радів, що друзів вірних має!

А коли не вірите, то все ж, спробуйте завітати до селища Майданецького, що у Тальнівському краї, на Черкащині і попросити чарівними словами (А ви ж, певно, знаєте, що то за слова такі чарівні, так?) щоб вам все-все про ті сомові пригоди ще раз переказали!