Петро СОРОКА
БІЛКА КУПИЛА МОБІЛКУ
Bірші для дітей молодшого шкільного віку

ЩОСЬ

Десь комусь веселий хтось
Прошептав на вухо щось.

І те „щось”, як тінь приблуди,
Потинялося між люди.

Щось було, як той мікроб,
Не розгледиш в мікроскоп.

Та за три-чотири тижні
Стались зміни дивовижні:

Щось змінилося в калібрі
І зробилось, як колібрі.

Нині в нього голова,
Як гетьманська булава.

Завтра буде – добре знаю –
Як сомище із Дунаю.

Діти, будьте обережні,
В Щося розміри безмежні.

Щоб жаліти не прийшлося,
Утікайте геть від Щося.

ВОРОНЯЧИЙ ВІК

Чорний ворон живе триста літ,
Тільки в триста він кволенький дід,

А у сто він ще ходить у школу,
Їсть морозиво, п’є кока-колу,

Попід хмари тікає з уроків,
В кожнім класі сидить десять років.

Та не сваряться мама і тато,
Бо попереду літ ще багато,

Тож допоки він виб’ється в люди,
Все, що вивчив у школі, забуде.

Хай сто років дитя погуляє,
А вже потім знання набуває,

Бо тих знань не малесенька жменька,
А голівка в ворони маленька.

БІЛКА КУПИЛА МОБІЛКУ

Білка купила мобілку,
Скаче із гілки на гілку

І розпускає до ночі
Вигадки й брехні сорочі.

Щось там базіка лисиці,
Щось теревенить зайчисі,

Потім ропусі з болота...
Ну, не закриєш їй рота!

Навіть добралась нахаба
Вчора до дядечка краба.

Вже й за морською водою
Нині немає спокою.

Модну мобілочку носять
Вівці, папуги і лосі,

Зебри, слони й бегемоти,
Кролики, поні, єноти,

Білі орли в сивих горах,
Чорні кроти в темних норах.

Навіть маленька колібрі,
Тірлі розводить і фірлі...

От би злякати ту білку
Так, щоб впустила мобілку.

Щоб загубилась мобілка
Хоч би до.... понеділка.

ЯНГЕЛИК

На високій хмарці сів собі янголик,
Мабуть, притомився, як ішов зі школи

Хмарка, як вітрило, небом пропливає,
Янгол звісив ноги, на сопілці грає.

Як чудесно з хмарки милуватись світом –
Річкою, садками, яблуневим цвітом.

Люди йдуть із поля, та його не бачать,
Значить не повинні, так і треба, значить.

Але бачать жайвір, перепел із жита,
Невгамовний коник, бджілка працьовита.

Коні та корови, їх маленькі діти
І до хмарки хоче буслик долетіти.

Ллється ніжне світло, сяють білі шати,
Бачать ті, що вміють про таке мовчати.

Хто живе у полі, в лузі та діброві,
В кого серце повне віри і любові.
АБО
Той, хто родом з поля, лісу чи діброви,
В кого серце щире світиться з любови.

МАМА-КВОЧКА І ЇЇ ДІТИ
(арифметичний вірш)

У матері-квочки двадцять дві дочки,
Двадцять дві дочки і два синочки.

Пташиної мови давно вже я вчуся,
Тож їх імена перекласти беруся:

Надійка, Софійка, Оленка, Марійка,
Вікторія, Ніна, Оксана, Гафійка,

Катруся, Гануся, Маруся, Іруся,
Надюся, Олюся, Віктуся, Петруся,

Мар’яна, Зоряна, Лікера і Люся,
Миколка і Петрик та мама Матуся.

– Усіх двадцять троє. А де ще дві дочки?
– Дві дочки пристали до іншої квочки.

ВІДВАЖНИЙ МОРЯЧОК

Пливе листочок по воді,
А на листочку тім,
На радість всім, на подив всім
Стоїть зелений дім.

А в тому домику живе
Веселий слимачок,
Якого друзі звуть давно –
Відважний морячок.

Він від зорі та до зорі
Мандрує по ріці,
І не страшні йому соми
Й голодні окунці.

Він знає всіх на світі риб
І всіх на світі жаб,
Він бачив пум і кенгуру
І навіть баобаб.

Хоч дивом смерті він уник
Від гострозубих щук,
Та мріє ще про материк,
Де водиться бамбук.

Бо жити в світі без пригод
Це не для нього – ні!
Тому й мандрує по ріці
На новому човні.

***

Хмари скинули дощі
На луги і на городи,
На дерева і кущі,
В темні закутки природи.

Й небом радісно пливуть
Білі, чисті й невагомі.
– А куди веде їх путь?
– У країни невідомі,

Де багато різних див,
Де хвилинка, як годинка.
Я сьогодні зрозумів,
Що хотів би, як хмаринка

Синім небом пропливти,
Все побачити, що змога,
Людям радість принести –
І полинути до Бога.

СЛОН І МУРАВЕЛЬ

Муравель слону кричить:
– Гей, гора! Спинись на мить!
Не толоч оцю траву,
Тут я з дітками живу.
Можеш лиха наробити –
Ніжки дітям віддавити.

Закопилив слон губу
І прогув, як у трубу:

– Ви такі усі малі,
Що не видно із землі.
Я не маю сто очей,
Роздивлятись ще й дітей.
Або трішки підростайте,
Або геть усі тікайте!!!

ВОВЧА НАУКА

– Сину, ти вже не дитина, –
Сварить батько вовка-сина, –
Чом же так ганьбиш породу,
Що мені хоч з греблі вводу?!
Дружиш з півнем і козою,
В лісі не стаєш грозою.
Любиш квіти і пісні,
Возиш зайців на спині.
Запросив у понеділок
В наше лігво десять білок,
У вівторок – галок сорок,
В домі був суцільний морок.
Я просив, що ти в четвер,
Хоч дві курочки роздер,
Ти ж, байстрюче, з ними грався,
На прощання цілувався.
А у п’ятницю й суботу,
Хвіст розчісував єноту.
Що тепер в неділю ждати?

– Всі йдемо гриби збирати!

– Жах! – схопився вовк за груди. –
Що за напасть, добрі люди?!
Іскри викресав зубами,
І на землю впав без тями.

ЇЖАЧОК i ЛИСКА

Лиска – хитрий язичок –
Каже:
– Друже їжачок,
Я б тебе поцілувала,
Та боюся голочок...

Засміявся їжачок,
І згорнувся у клубок.
–Не хитруй, підступна лиско,
Я тобі не колобок.

ХТО МУДРІШИЙ

– Хто хитришій: кіт чи миша? –
Запитав у миші кіт.
Миша каже: – Я хитріша,
Бо сховаюся як слід.

– Хто мудріший? – кіт питає,
Звівши очі догори.
– Я, – мала відповідає, –
Бо – не вилізу з нори.

ЧОМУ СПІВАЄ ЖАБКА

Від світанку і до .... перестанку
Розквакакує жабка співанку.
– Як мені ква-ква-ква не радіти?
Помагайте ква-ква-квати, діти!

Від такого жахливого соло
Очманіло все птаство навколо.
Геть тікають зозулі й ворони,
Рак від злості зробився червоний:

– Ти чого репетуєш, ропухо?
Може, клешнею хочеш у вухо?

– Та за віщо? – дивується жаба, –
Ти не ввічливий бевзь і нахаба!
Чи не бачиш небес над собою?
Буде дощ, буде злива з грозою!

В рака нижня щелепа одвисла:
– Та при чому тут це, ненависна?!

– Як при чому? Як грім загуркоче,
Хто тоді мене слухати схоче?
А коли іще дощ затанцює,
Хто тоді мою пісню почує?
А допоки розкваситься злива,
Я співаю весела й щаслива!!!

СВЯТО

Навіть в вовка кров застигла,
Як почув він голос тигра.
І даремно, бо з діброви
Той виходив не на лови.
Він сказав: – У мене свято –
Народилось тигренятко!
Всіх запрошую у гості,
Приходіть, ми звірі прості.
І прийшли, і прилетіли
Всі, що в мирі жить хотіли.
І були пісні, і танці
Й розійшлися тільки вранці.

Виростай же, тигренятко,
І люби усіх, як татко,
Бо це щастя, коли звірі
У добрі живуть і мирі.

МУДРА ПОРАДА

Равлик каже до сови
Із високої трави:
– Мудра тітонько сова,
В тебе світла голова,
Якщо можеш – поможи,
Що робити, підкажи.
Власний дім я звожу зрання,
Але виникло питання:
Де і як його звести?
Дай мені пораду ти.
–Це, – промовила сова,–
Так не вирішиш, раз-два...
Щоб ти міг щасливо жити,
Треба мозок посушити.
Дім поставиш на землі,
Будуть лізти муравлі.
Що на очі попаде,
Ця орава покраде.
Побудуєш під землею,
Станеш сліпнути від глею.
А на стовбурі чи кроні
Всі будинки безборонні.
Хочеш вір, а хочеш – ні,
Дім найкращий на спині.
Де не ступиш, не підеш,
Він піде з тобою теж.
Стіл і ліжко – все під боком,
Дощ не змочить ненароком.
Не страшні гроза і злива.
Дім з тобою – диво з дива!
Суне вовк чи дикі свині,
Ти за мить уже в хатині.
„Клац” легесенько ключем –
І смієшся із нікчем.

Равлик плеснув у долоні
І сказав у тому ж тоні:
– Щиро вдячний, тітко мила,
Розум – то велика сила!
Із будинком на спині
Я не матиму вірні.
Років двісті проживу,
Обійду усю траву.

ЗАГАДКА

Лиш впаде на землю сніг,
Ми ховаємось в барліг,
І до самої весни
Поринаємо у сни.
Любі хлопчики й дівчата,
Як нас звати?
– ВЕДМЕЖАТА!

ГРИБ І ГРИП

Учора простудився
На ковзанці Пилип,
І лікарі сказали,
Що у Пилипа – грип.
Лежить він в ліжку кволий,
Од кашлю вже охрип,
Либонь, тепер до школи
Не скоро пустить грип.
– І чом це так на світі,–
Дивується Пилип,–
Грибів не давно бачу,
А захворів на гриб?
А ви, маленькі друзі,
Сказати не могли б,
Як можна відрізнити
Звичайний гриб і грип?

ЗАЙЧИК

Ген до лісу мчить трамвайчик,
В ньому „зайцем” їде зайчик.
– Ти чому, – питають друзі, –
Їдеш „зайцем” у лісок.
– Бо давно ніхто не вірить,
Що у зайця є квиток!

ПОТОП

Прибігають муравлятка
До матуся і до татка:
– Ой, біда, біда, біда,
Затопила все вода.
Це якась всесвітня злива,
Пропадає наша нива.

Очі батько звів до неба:
– Хвилюватися не треба.
Це не злива й не гроза,
Це реве мала коза.
Татко з мамою на грядці,
А дитя одне у хатці.
От дурненьке і реве
Так, що тоне все живе.
Та погляньте: цап з козою,
Вже до реви йдуть з травою.
Поцілують в ріжки, в лоб,
І припиниться потоп.