Петро СОРОКА
ПРИГОДИ КОТА ПАТРІКА
(вірші для дітей)

НЕРОЗУМНА ГАВА

На сніданок якось з’їла
Чорна Гава перший лід,
І одразу ж підхопила
Нежить, кашель і плеврит.

Стали мучити нещасну
Грип, ангіна і плеврит
І знемилів з того часу
Їй веселий білий світ.

Тож вона, як привид, бродить,
Не літає в небесах.
І уже не «кар-р-р!!!» виводить,
А якесь нещасне «ка-а-а-х».

Хоч хвороба наступає,
Все сильніше мерзне грунт,
Чорна тітка обминає
І аптеку, і медпунт.

Їй би баночку на спину
І гірчичник під крило,
Їй би трішки аспірину –
Це б одразу помогло.

Та вона холодну воду
Далі п’є й ковтає лід,
Хоч і має вже від роду
Не чотири – триста літ.

МОКНЕ ЗАЙЧИК ПІД КУЩЕМ

Мокне зайчик під кущем
І заходиться плачем:
– Я у світі найбідніший
І найбільший із нікчем.

Де не стану, не піду,
Натикаюсь на біду.
П’ять мисливців – лютих вбивців
По моєму йдуть сліду.

В полі казяться вітри,
Не знайти ніде нори,
Ліс лякає темним шумом,
Дощ січе мене згори.

Любий зайче, друже мій,
Надаремно сліз не лий!
Все не так печально в світі,
Тільки трішечки помрій.

Скоро вляжуться вітри,
Сонце вигляне згори,
Буде в тебе вдосталь їжі –
Найсмачнішої кори.

Ліс похмурий змінить вид,
Розцвіте, як оксамит,
А мисливці – підлі вбивці
Захворіють на плеврит.

І коли у гай прийдеш,
То нору собі знайдеш,
Будеш жити в дружбі з лисом
І, можливо, з вовком теж.

Це такий сьогодні день,
Посміхнись йому лишень –
І почуєш: йде до тебе
Нове щастя – дзень-дзелень!!!

ТАЄМНИЦЯ

У сороки ломить боки
І тремтить широкий хвіст.
Потрудилася нівроку –
Збудувала вісім гнізд.

І дивуються сусіди,
І лютують вороги,
Хто б сказав, що в непосиди
Стільки хисту і снаги.

Шлях Чумацький вдаль мандрує,
Спить півмісяць горілиць.
Де сорока заночує,
То найбільша з таємниць.

СТОЯТЬ НА ЧАТАХ ПАВУКИ

Стоять на чатах павуки
Четвертий день дарма.
Снують нерадісні думки
І плачуть крадькома.

Порожні сіті золоті
Четвертий день підряд.
А скоро знов дощі рясні
Заллють осінній сад.

І білий вітер принесе
Шалену круговерть.
Щось павуків під серцем ссе.
Чи не голодна смерть?

Уже б спустити швидше дух,
Засохнути, як пень.
Щоб лиш не бачити злих мух
Не чути їх пісень.

РАВЛИК

Равлик-син прийшов до татка:
– Затісна у мене хатка,
Якщо виросту ще трішки,
То не влізуть в неї ріжки.

Глянув татко на хатинку:
– Не журися, любий синку,

Бо не тільки ти ростеш,
Підростає хатка теж.

ГРЕБІНЕЦЬ

Просив у друга півника
Веселий горобець:
– Продай, будь ласка, братику,
Червоний гребінець.

Щодня дбайливо буду я
Розчісувати хвіст,
І стану найчепурнішим,
Найкращим на весь ліс.

– Пробач мені, горобчику,
Та марна просьба ця,
Бо де ти бачив півника,
Що був без гребінця?

Нема такого, братику,
На всій землі, мабуть,
Ну, а коли і з’явиться,
То кури засміють.

ПАВУК-НЕВДАХА

Плаче, схлипує павук,
Аж тремтить високий бук.

Той павук три дні не спав,
Пастку мухам лаштував:

Від жердини і до тину
Ткав широку павутину.

Та коли вже був кінець,
В ній заплутавсь... горобець.

Затріщали страшно сіті,
Що були найкращі в світі.

Скільки праці і надій
Звів нінащо лиходій.

І рида тепер павук,
Аж тремтить столітній бук.

Бо немає гірше скрухи,
Як сміються з тебе мухи.

ЩО ДРАТУЄ

Гуска мудрого крота
В темнім закутку пита:
– Любий дядьку-землерий,
Зупинись, землі не рий.

Хочу я спитать одне:
– Чом не люблять всі мене?

Кріт поправив рукавиці:
– Тут немає таємниці.

Знаєш, що дратує всіх?
Твій пустий, глумливий сміх.

Так не можна, дорога,
Насміхатись: га-га-га!

І на жарти, і на кпини
Мусять бути теж причини.

ЖУРАВЕЛЬ

Коло річки-мальовнички,
Біля жаб’ячих осель
Від світання до смеркання
Походжає журавель.

Довгоносий, довгокрилий,
Ще й цибатий.
Просто сміх!
– Ква-ква-ква, – жабки сміються,
І за це він ловить їх.

ТЕЛЕФОН

Телефон появився в сороки,
Завдає всім базіка мороки:

І сові, і вороні, і лису,
І бобру, що живе біля лісу.

Про останні тріскоче новини
І по дві й по чотири години.

А учора що клята вчинила –
До ведмедя в барліг подзвонила.

Пробудився ведмідь, а надворі
Ще сніжинки блистять, наче зорі.

І ревів Клишоногий і плакав,
Півзими не доспав бідолаха.

Тож над лісом, над гаєм і бором
Звірі й птахи вигукують хором:

– Доки жах цей терпіти нам, доки?
Відключіть телефон у сороки!!!

ДЕНЬ ЧУДЕС

Сміється сонечко з небес,
Комар цілує жабку,
В саду гуляє мудрий пес
Із котиком під лапку.

Шуліка, сівши коло пня,
Вітає маму-квочку,
Двох поросяточок свиня
Купає у ставочку.

Біля нових воріт баран
Скубе смачну травичку,
Він ще не брав їх на таран,
Бо занедбав цю звичку.

Дарує білочка дюшес,
Вгорі горять салюти...
Такий веселий день чудес
Щороку мусить бути.

ЧОМУ ЗАДКУЄ РАК

Прийшов до рака жук-вусач
І так сказав несміло:
– Невчасно, може, я... пробач...
Та є у мене діло.

У тебе клешні чарівні,
Гостренькі та моторні, –
Підкороти, прошу, мені
Оці вусища чорні.

– Ти що?! Ти що?! –
Рак відсахнувсь, –
Відстань від мене друж-ж-ж-е...

З тих пір і ходить назадгузь,
Бо налякався дуже.

ЗАЄЦЬ

Мчить тролейбус через місто,
Де навкруг цвітуть сади.

Як завжди в салоні тісно,
Сміх і жарти, як завжди.

Поспішають в парк звірята:
Страус, бусол і бобер,
Три ведмедики, зайчатко
І папуга – контролер.

У папуги всю дорогу
Погляд пильний – аж пече.

Знають всі, що від такого
Жоден заєць не втече.

Ось пройшов він по салону
І, звичайно, не дарма:

Є у всіх звірят талони,
А у зайчика нема.

Тут розсердився папуга,
А звірята всі – у сміх:
– Де ти бачив, щоб у зайця
Був талончик, як у всіх!?

ОЦЕ ТАК ЛЕВ

В темнім зворі, між дерев,
Причаївся хитрий лев.

Лютий погляд, хмурі брови,
Зараз вийде він на лови.

Всі тікають – хто куди,
Тільки б далі від біди:

Вовк, єнот, борсук, лисиця,
Лось, ведмідь і олениця.

Геть від лютої напасті
Кабани спішать ікласті.

А від них усіх – аж свище! –
В інший бік тіка... котище.

СЕРЕД ЛІТА ВИПАВ СНІГ

Серед літа ведмежата
Поховалися в барліг.
– Треба, – кажуть, – знову спати,
Бо на землю випав сніг.

Як почули це сороки,
То сміялись цілий день:
– От, дурненькі лежебоки,
Полюбуйтеся лишень.

Полягали тихі й кволі,
Налякалися зав’юг,
А насправді – це з тополі
Облетів останній пух.

КАЛАЧ

В домі гамір,
В домі плач –
Наш Денис згубив калач.

Мати нишпорить під ліжком,
Дід надворі,
Під горішком,

Бабця водить помелом
Під диваном і столом.

Тільки котик не шукає,
Де калач він добре знає.

КИЦЯ-КІШКА

Була киця, а зробилась дика кішка –
Навіжена утекла в завію з ліжка.

Захотілося дурненькій більше волі,
Цілий день блукала в лісі, чи у полі.

Була чорна, а вернулась біла-біла,
Зразу видно, від морозу ледь вціліла.

Стала тиха після цього, стала мила.
Не одного так біда уже навчила.

Знову спить собі на ліжку і муркоче,
На мороз у завірюху вже не хоче.

ПРИГОДИ КОТА ПАТРІКА

І
Кіт-француз мусьє Патрік
Якось з Франції утік,

Бо набридли не на жарт:
Сена, вежа і Монмарт.

Він п’ять днів не їв, не спав,
Все по світу мандрував.

Вітер дув, дощами сік,
Та стерпів усе Патрік.

Перейшов кордонів сім
Й під Тернополем осів.

Тут французу благодать –
Є садок, ставок і гать,

Дерев’яний новий дім,
І красуня Мурка в нім.

Шерсть у Мурки, як атлас,
Ще й хазяйка – перший клас!

Отакі млинці пече,
Що слина три дні тече.

У Парижі, хоч умри,
Не знайти такі дари.
Недарма мусьє Патрік
Взяв і з Франції утік.

ІІ
Кіт Патрік мишей не їсть,
Хоч на них і має злість.

У його новій дієті
Появилося спагетті.

Звідки ця заморська страва?
З міста Рима, звісна справа.

Там Патрік і міс Мурен
Провели свій уїкенд.

Відпочили, загоріли,
Колізеєм побродили,

Покатались, як усі,
Вічним містом на таксі.

Обійшли усі їдальні,
Де умови ідеальні.

А коли відчули втому,
Повернулися додому.

І тепер у їх дієті
Кожен день одне спагетті.

АКРОЗАГАДКА

В мене зуби як ножі
Очі загребущі
В лісі я жахаю всіх,
Козенят – найдужче.

Вірш-рак

А квас випив СавкА

ПРО АВТОРА

Я народився восени
Під зорями Стрільця,
Тож і судилося мені
Стріляти без кінця.
Сатира – це мій вірний лук,
А стріли – безліч кпин.
Я поціляю зло й воно
Приречене на згин.
Я крешу жарти день у день,
Буває, що й у сні,
Тому і прізвище смішне
Дісталося мені.
Але дорога, по якій
Йду сорок перший рік,
Назвать легкою аж ніяк
Не міг би кіт Патрік.
Я звідав терни, звідав сум,
Учився і служив,
Писав, страждав, горів, любив,
Трудився, словом, жив!
Щороку кілька книжочок
У світ я випускав,
Але ніколи про діток
Їй бо не забував.

БІЛИЙ ВОРОН І ОПУДАЛО

Хоч воно, здавалося б, і сором,
І таке ніхто не вводить в моду,
Із опудалом здружився білий ворон,
Здивувавши жителів городу.

Бралися за голови руками
Помідори, маки й огірочки,
І тулилися до дині баклажани,
Як курчата до матусі-квочки.

А вони сидять собі щасливі,
Хоч і спричинили заморочку.
Та воно й не дивно: ворон білий,
А опудалові ще нема і рочку.

*

Я – кульбаба польова,
В мене срібна голова.

Я живу лишень до літа,
Та аж свічуся від світла.

В мене ніжка – ніби прутик.
Дітки мають парашути.

Всі лагодяться в політ,
Щоб відкрити білий світ.

Дми, веселий вітерець,
Мужньо стріну свій кінець.

Хай же сила мого серця
В них навіки переллється.
**
А було іще отак:
Горобці, собачка й шпак
Якось мокли під кущем
І заходились плачем.

Це побачив дід Тарас
І промовив: – Негаразд!
Ми поправимо це діло,
І до праці взявся сміло.

Будку песику зробив,
Килимочок застелив.
Горобцям зробив кормушку,
Хліба накришив цілушку.

Вже й шпаківня для шпака
Виростає ось яка!

Радо плескають онуки:
– Хай живуть робочі руки!
Хай живе дідусь Тарас,
Намудріший серед нас!

***

– Чорні ворони і чорні коти…
Чому ж, моя зимонько, не чорна ти?

– Тому я, мій хлопчику, зовсім не чорна,
Що мелять біло небеснії жорна.

Якби мололи вони чорне мливо,
То чи на світі було б таке диво –

Світлі іскринки на білих кущах,
Білі дерева у срібних плащах?

І головне – чи побачив би ти,
Які ж вони чорні ворони й коти?

***

– Чорногузе, чорногузе,
Ти крилатий боягузе,–

Кпинить жабка з боцюна,
Бо маленька і дурна.

Він її спіймати може,
Навіть мама не поможе,

Але мудрий птах гуляє,
І на жабку не зважає.

Бо і так кишить цей луг
Від старих і злих ропух.

ЗАГАДКА

Відгадайте, що за птах
Розкошує в небесах:
Кожен рух – краса і сила,
Чорно-білі в нього крила,
Довга шия, пишні груди,
Там він селиться, де люди.
І хоч ноги у болоті,
Він красивий у польоті.

ЗАГАДКА

Мене задумали убити –
Пекли на лютому вогні,
Та я змогла увись злетіти
І розчинитись в далині.
Мене спіймали й знов карали,
На лютий кинувши мороз,
Та я тверда, як криця, стала
І насміялася з погроз.
Хто я така, що можу стати
То легкокрила, то тверда?
Я на землі цаиця й мати
І називаюся – ВОДА!

*

На бочок
Ліг бичок,
Звіддаля
Біжить теля,
Каченя і гусеня
До ріки спішать щодня.
А лошатко-ігагатко
Всіх питає: «Де мій татко?»
Всяк
Собі гуляє всмак.
А проте –
Росте й росте.
З ними я також росту –
Набираю висоту,
Бо звірята всі і я –
Це одна міцна сім’я.
---
З ними теж росту і я,
Бо ми всі – одна сім’я.