ТАЄМНИЧІ СПІВЦІ

Колись, але ще не так давно, ходили по дорогах України мандрівні cпівці-кобзарі та лірники. Так прозивали їх за те, що грали на давніх інструментах-кобзах, бандурах і лірах. Де б вони не були, куди б не заходили — у місто, чи в село — скрізь їх радо стрічали прості люди.

Ті співці були невидючими, але, як говорили в народі, серцем бачили краще за інших зрячих. Бо кожен, хто хоч раз слухав пророчий спів кобзарів, назавжди лишався зачудованим силою пісні, що очищала людські душі від смутку й лихих помислів, робила їх світлими та добрими. А ще кобзарі були характерниками, чаклунами та народними лікарями. Таємничими, відомими тільки їм засобами вони неодмінно виліковували кожного хворого. Вміли співці робити й такі чудеса, за які їх любили прості люди і ненавиділи лихі. Підпалити лише одним словом палаци панів, що гнітили наш нарід, або допомогти бідному чоловікові знайти скарб для справжнього кобзаря не становило труднощів.

А що з виду співці були наче немічними та слабкими, то те лише так здавалося з першого погляду. Кожен, хто намагався образити кобзаря, міг в тому пересвідчитися, отримавши від нього добрячу серію влучних "спасівських'' ударів ("Спасом" називалася таємна кобзарська боротьба). І для всіх було загадкою, як похилий, згорблений дідусь в одну мить перетворювався на міцного воїна, що міг оборонитися одразу проти шістьох нападників!

Багато, дуже багато таїн знали співці... А навчалися всім тим премудростям у кобзарських братствах, або, по сучасному — у кобзарських школах. Навчання, що продовжувалося три роки і три місяці, провадив кобзарський вчитель-«панотець». Хлопець, якого батьки віддавали до такої школи, кобзарську науку здобував не з книжок чи підручників, а з розповідей панотця, мусячи завчати їх напам'ять, після чого діставав право на самостійну практику, що звалася "одклінщина". Перевіривши свої сили, молодий співець нарешті міг стати справжнім кобзарем. Але для цього треба було скласти ще одного, дуже-дуже важкого іспита, який мав назву "отримання визвілки". Така сувора шкільна дисципліна не давала змоги пролізти до співецьких лав недобрим та ледачим людям.

У часи, коли наш народ вставав на боротьбу із завойовниками, кобзарі завжди йшли попереду. Своїм могутнім вмінням оволодівати душами людей, вони гартували силу . і волю мужніх захисників рідного краю і насилали невпевненість та страх ворогам. Бо сила пісні часто була сильнішою від гармат, крісів та куль. І саме через це вороги ненавиділи співців лютою ненавистю. У грудні 1934-го року катам українського народу вдалося підступно обманути народніх бардів. Більш ніж як 300 кобзарів та лірників було зібрано з усієї України до Харкова на Кобзарський з'їзд, а потім живцем поховано у глибокому яру за містом...

Та як не намагалися лихі вороги вибити з українців дух кобзарства, нічого не вийшло. Таємно від злих очей той дух донесли до наших днів мудрі люди і передали його молодому поколінню. Сьогодні старші й молодші хлопці завзято відроджують віковічне кобзарство. Виготовляючи старовинні інструменти і вкладаючи душу у вивчення кобзарської науки, вони, як і в минулі часи, стають оберегами самосвідомости та внутрішньої сили нашого народу. І тому, якщо коли-небудь вам доведеться зустріти біля церкви, а то й просто на вулиці справжнього кобзаря, відкиньте на деякий час свої справи і вслухайтеся в чарівні звуки старовинної бандури.Може, в тих звуках почуєте ви відповідь на болючі питання, знайдете розраду сумові, чи навпаки, — відгук на свою радість. Ви станете впевненішими у власних силах, всім єством відчувши нескорений дух свого народу.
Кость Черемський.