Лірник Сашко (Олександр Власюк)
ПРО СТЕПАНА СОРОКУ,
ЙОГО ЖІНКУ
І ВІДЬОМСЬКЕ КОДЛО
Найвродливішим парубком у нашому селі був Степан Сорока. Стрункий,
чорнявий, чуб кучерявий, на дівчат і молодиць вусом тонким моргає, спокою-сну
їх позбавляє. Сорочка на ньому завжди чистенька, білого полотна, а
вишивка аж очі вбирає - все дубові листочки та барвінок. Любив Степан
чепуритися, як ото справжня сорока. Хоча Сороками їх прозвали через
Степанового діда - той взимку крав дерево у лісі за річкою, дровеняка
упала йому на ногу та прибила боляче. Так дід (його Мехтодом звали)
прискакав додому через лід на одній нозі. Відтоді і пішло у селі: Сороки
та Сороки.
А славний Степан був тим, що Бог дав йому великий талант. Був Степан
музикою. Ніхто його не вчив ніколи, але десь воно у нього взялося. Сам
собі і сопілку вистругав, і скрипку зробив, і бубна натягнув, і кобзу
з лірою змайстрував. Де яку пісню почує -зараз же підбере, наче зроду-віку
її грав. Дівчата за Степаном так і бігали чередою - і на вулиці, і
на вечорницях: де купка дівчаток сидить, значить там і Степанова сива
шапка стирчить, а сам Степан метелицю чи полечку виграє, та ще й приспівує
та присвистує - і не хочеш, а затанцюєш!
Погуляв так Степан, попарубкував, та пора вже женитися, сім'ю заводити.
Висватав Степан собі дівчину аж у Вороному, та й привіз до нас у Сабадаш.
А вже гарна ж яка!
Висока, повненька, міцна, до роботи справна. Степан проти неї маленьким
здається. Зажив Степан з жінкою, уже і дітки у них є. А тільки жінка
із Степаном часто лаялася. Степан усе по весіллях та по святах ходить.
Жодна гульня без Степана не обходиться - як же без музики обійтися?
Жінка свариться:
- Що ти за хазяїн? Там стеля протікає, там двері порозсихалися, там
тин повалився, а він усе собі співає! Коли ж ти ото наспіваєшся, коли
награєшся? Ніколи тебе вдома немає - все гульки та веселощі!
А Степанові й байдуже: як сяде на печі, як заграє на сопілці козачка,
то йому всі кози в золоті! Весело йому, аж тішиться! А як жінка надто
вже лається, то, бувало, і наб'є її. Ходить Степан по весіллях та все
думає: "От не пощастило мені з моєю Одаркою. Не розуміє вона мене,
сварить. Невже я для того козаком народився, щоб за бабську спідницю
все життя триматися? Он скільки кругом молодичок гарних - вони б мене
не лаяли".
Ходить Степан по весіллях, та все на молодиць підморгує, та ще краще
виграє й виспівує.
Ой учора в куми
І сьогодні в куми,
Ой колись я куму
Та й до себе зазову!
А молодиці й собі на Степана подивляються, та одна з-перед другої йому
підливають, та вареничків та м'ясця у миску підкладають, та ближче підсідають.
Ha припічку котик сидить і наче вмивається.
Придивився Степан - аж котик не вмивається, а плаче і лапкою сльози
втирає.
Страшно стало Степану: де це бачено, щоб коти плакали?! Стулив Степан
рота, далі на скрипочці грає, а сам пильніше кругом оглядається. Відчуває,
щось не так. Крутив, крутив головою - все як було, так і є. Коли це
одне око заплющив, глянув - і обімлів...
Бачить Степан одним оком, що хата-лялечка не хата зовсім, а старий зотлілий
млин! Замість лавок пеньки трухляві, замість свічок і канделябрів гнилички
синіють, на підлозі багно і кізяки валяються, замість стола човен дірявий
лежить! А на човні замість тарілок золотих ночви та корита обкаляні,
а замість їжі вишуканої така гидота, що страшно сказати: лапи жаб'ячі
стирчать, п'явки всякі, м'ясо смердюче та поганки, з вовчими ягодами
перемішані. А молодички та панночки стали такі страшні, що не приведи
Боже! Замість зубів ікла стирчать, та й то не в кожної, носяри сопливі
до землі звисають, волосся зелене розпатлане, очиці поросячі лихим вогнем
горять, на пальцях залізні пазури клацають! А найстрашніша хазяйка-відьма
- ще й цілуватися лізе! Відьми скачуть, веселяться, кочергами і мітлами
вимахують, кажанів розганяють. Та ще й співають-підвивають:
Ой ходила по саду,
Вибирала вишні.
Коли б мені чоловік
До моєї мислі!
Щоб люлечки не курив,
Табаки не нюхав,
Чужих жінок не любив,
Одну мене слухав!
"Іч, кляті, чого захотіли", - думає Степан та граючи тихцем-тихцем
до дверей суне.
А відьма-хазяйка хвалиться подругам:
- Оце Степан залишиться у мене, то буде ще один котик на хазяйстві -
пісень муркотітиме!
Тут уже Степан чекати не став. Як вискочить з млина, як зачинить двері,
як підіпре колодою, та ноги в руки - і гайда тікати!
А навкруги уже не квіти і пташечки -болото гниле і жаби кумкають! Біг-біг
Степан - що за чортівня? Знову до млина вибіг.
Побіг іншою дорогою - знов назад приблудив. А відьмаки двері вибивають,
колода тріщить - от-от впаде.
А Степан - недарма ж козак - сів, стяг чоботи, устілки поперевертав,
та й знову ходу звідти. Тепер уже його водити перестало, але чує - двері
впали і відьмаки за ним женуться.
Біжить Степан, місяця немає, дороги не видно, серце від страху вискакує.
А відьмаки не відстають, тільки виють по-вовчому ззаду. Степана ноги
самі додому несуть - і вже й не видно, де він там біжить: чи по землі,
чи по небу, чи по туманові.
Пригнався Степан додому за годину як добрий кінь, вскочив у хату та
сховався під лаву і відсапується - тільки п'яти стирчать. А Одарка вже
над ним стоїть - руки в боки, та свариться:- І де ж тебе, чоловіче,
носило цілий тиждень?! І коли ці гулянки твої скінчаться?! Як ти мене
уже до живих печінок дістав із твоїми молодицями!
Степан кричить:
- Жінко, порятуй мене від цих відьом, ніколи тебе не покину!
А відьми вже в двері і вікна лізуть, зуби шкірять та пазури виставляють.
Одарка як скочить:
- То це ви у мене в хаті та мого чоловіка лякаєте?! Ах ви, іродові душі!
Як ухопить Одарка рогача, як зачне тими відьмами кидати - тільки патли
і зуби літають. Де там ті відьмаки подівалися -ніхто досі не знає.
А Степан відтоді жінку саму вдома не кидав. По весіллях разом ходили
і пісень разом співали. І бити жінку Степан боявся. Он якого рогача
вона вдома має!
А я вам скажу, не народилася ще така відьма, яка з нашою жінкою впоратись
може!
Взяла мужа за чуприну
Та вкинула у перину.
- Ой ти, милий, лежи тут,
А я піду знайду прут. -
Заким прута найшла,
Пересердилася,
А на свого миленького
Змилосердилася.
розповів Олександр ВЛАСЮК
ілюстрував Олег ПЕТРЕНКО-ЗАНЕВСЬКИЙ
журнал для дітей "СОНЯШНИК"