Лірник Сашко (Олександр Власюк)
ПРО СТЕПАНА СОРОКУ, ЙОГО ЖІНКУ
І ВІДЬОМСЬКЕ КОДЛО

Найвродливішим парубком у нашому селі був Степан Сорока. Стрункий, чорнявий, чуб кучерявий, на дівчат і молодиць вусом тонким моргає, спокою-сну їх позбавляє.  Сорочка на ньому завжди чистенька, білого полотна, а вишивка аж очі вбирає - все дубові листочки та барвінок. Любив Степан чепуритися, як ото справжня сорока. Хоча Сороками їх прозвали через Степанового діда - той взимку крав дерево у лісі за річкою, дровеняка упала йому на ногу та прибила боляче. Так дід (його Мехтодом звали) прискакав додому через лід на одній нозі. Відтоді і пішло у селі: Сороки та Сороки.
А славний Степан був тим, що Бог дав йому великий талант. Був Степан музикою. Ніхто його не вчив ніколи, але десь воно у нього взялося. Сам собі і сопілку вистругав, і скрипку зробив, і бубна натягнув, і кобзу з лірою змайстрував. Де яку пісню почує -зараз же підбере, наче зроду-віку її грав.  Дівчата за Степаном так і бігали чередою - і на вулиці, і на вечорницях: де купка дівчаток сидить, значить там і Степанова сива шапка стирчить, а сам Степан метелицю чи полечку виграє, та ще й приспівує та присвистує - і не хочеш, а затанцюєш!
Погуляв так Степан, попарубкував, та пора вже женитися, сім'ю заводити. Висватав Степан собі дівчину аж у Вороному, та й привіз до нас у Сабадаш. А вже гарна ж яка!
Висока, повненька, міцна, до роботи справна. Степан проти неї маленьким здається. Зажив Степан з жінкою, уже і дітки у них є. А тільки жінка із Степаном часто лаялася. Степан усе по весіллях та по святах ходить. Жодна гульня без Степана не обходиться - як же без музики обійтися?
Жінка свариться:
- Що ти за хазяїн? Там стеля протікає, там двері порозсихалися, там тин повалився, а він усе собі співає! Коли ж ти ото наспіваєшся, коли награєшся? Ніколи тебе вдома немає - все гульки та веселощі!
А Степанові й байдуже: як сяде на печі, як заграє на сопілці козачка, то йому всі кози в золоті! Весело йому, аж тішиться! А як жінка надто вже лається, то, бувало, і наб'є її.  Ходить Степан по весіллях та все думає: "От не пощастило мені з моєю Одаркою. Не розуміє вона мене, сварить. Невже я для того козаком народився, щоб за бабську спідницю все життя триматися? Он скільки кругом молодичок гарних - вони б мене не лаяли".
Ходить Степан по весіллях, та все на молодиць підморгує, та ще краще виграє й виспівує.
Ой учора в куми
І сьогодні в куми,
Ой колись я куму
Та й до себе зазову!

А молодиці й собі на Степана подивляються, та одна з-перед другої йому підливають, та вареничків та м'ясця у миску підкладають, та ближче підсідають.
Ha припічку котик сидить і наче вмивається.
Придивився Степан - аж котик не вмивається, а плаче і лапкою сльози втирає.
Страшно стало Степану: де це бачено, щоб коти плакали?! Стулив Степан рота, далі на скрипочці грає, а сам пильніше кругом оглядається. Відчуває, щось не так. Крутив, крутив головою - все як було, так і є. Коли це одне око заплющив, глянув - і обімлів...
Бачить Степан одним оком, що хата-лялечка не хата зовсім, а старий зотлілий млин! Замість лавок пеньки трухляві, замість свічок і канделябрів гнилички синіють, на підлозі багно і кізяки валяються, замість стола човен дірявий лежить! А на човні замість тарілок золотих ночви та корита обкаляні, а замість їжі вишуканої така гидота, що страшно сказати: лапи жаб'ячі стирчать, п'явки всякі, м'ясо смердюче та поганки, з вовчими ягодами перемішані. А молодички та панночки стали такі страшні, що не приведи Боже! Замість зубів ікла стирчать, та й то не в кожної, носяри сопливі до землі звисають, волосся зелене розпатлане, очиці поросячі лихим вогнем горять, на пальцях залізні пазури клацають! А найстрашніша хазяйка-відьма - ще й цілуватися лізе! Відьми скачуть, веселяться, кочергами і мітлами вимахують, кажанів розганяють. Та ще й співають-підвивають:
Ой ходила по саду,
Вибирала вишні.
Коли б мені чоловік
До моєї мислі!
Щоб люлечки не курив,
Табаки не нюхав,
Чужих жінок не любив,
Одну мене слухав!

"Іч, кляті, чого захотіли", - думає Степан та граючи тихцем-тихцем до дверей суне.
А відьма-хазяйка хвалиться подругам:
- Оце Степан залишиться у мене, то буде ще один котик на хазяйстві - пісень муркотітиме!

Тут уже Степан чекати не став. Як вискочить з млина, як зачинить двері, як підіпре колодою, та ноги в руки - і гайда тікати!
А навкруги уже не квіти і пташечки -болото гниле і жаби кумкають! Біг-біг Степан - що за чортівня? Знову до млина вибіг.
Побіг іншою дорогою - знов назад приблудив. А відьмаки двері вибивають, колода тріщить - от-от впаде.
А Степан - недарма ж козак - сів, стяг чоботи, устілки поперевертав, та й знову ходу звідти. Тепер уже його водити перестало, але чує - двері впали і відьмаки за ним женуться.

Біжить Степан, місяця немає, дороги не видно, серце від страху вискакує. А відьмаки не відстають, тільки виють по-вовчому ззаду.  Степана ноги самі додому несуть - і вже й не видно, де він там біжить: чи по землі, чи по небу, чи по туманові.

Пригнався Степан додому за годину як добрий кінь, вскочив у хату та сховався під лаву і відсапується - тільки п'яти стирчать. А Одарка вже над ним стоїть - руки в боки, та свариться:- І де ж тебе, чоловіче, носило цілий тиждень?! І коли ці гулянки твої скінчаться?!  Як ти мене уже до живих печінок дістав із твоїми молодицями!

Степан кричить:
- Жінко, порятуй мене від цих відьом, ніколи тебе не покину!

А відьми вже в двері і вікна лізуть, зуби шкірять та пазури виставляють.
Одарка як скочить:
- То це ви у мене в хаті та мого чоловіка лякаєте?! Ах ви, іродові душі!

Як ухопить Одарка рогача, як зачне тими відьмами кидати - тільки патли і зуби літають. Де там ті відьмаки подівалися -ніхто досі не знає.

А Степан відтоді жінку саму вдома не кидав. По весіллях разом ходили і пісень разом співали. І бити жінку Степан боявся. Он якого рогача вона вдома має!
А я вам скажу, не народилася ще така відьма, яка з нашою жінкою впоратись може!

Взяла мужа за чуприну
Та вкинула у перину.
- Ой ти, милий, лежи тут,
А я піду знайду прут. -

Заким прута найшла,
Пересердилася,
А на свого миленького
Змилосердилася.

розповів Олександр ВЛАСЮК
ілюстрував Олег ПЕТРЕНКО-ЗАНЕВСЬКИЙ
журнал для дітей "СОНЯШНИК"