Йосип СТРУЦЮК

МАЛЮВАВ БОГДАНКО

Малював Богданко
річку зеленим
і зеленим клена,
хату червоним
і червоним коней,
траву голубим,
як із комина дим.
Малював Лесика:
піджак синім,
зелені штани,
ще й червоні клітинки
на них.
Намалював до ніг —
і до мами: "Ма,
босого олівця нема!"

ПІД НОВИЙ РІК

Ходять миші й горобці
від хати до хати.
Через плечі гаманці —
ходять віншувати.

Повіншують у хатах,
будуть мати гроші
Та сторгують для кота
чоботи хороші.

Щоб кіт босий не ходив,
не збивав об камінь
ноги влітку ще й будив
тишу підківками.

Щоби чуть було здаля
горобцям і мишам,
як голодний кіт гуля
по глухих горищах.

ЩО ТАКЕ НА СТЕЖЦІ СПИТЬ?

Щось таке на стежці спить —
як до нього підступить?
Позліталися граки:
— Що воно за колючки? —
Дятел шаснув у дупло:
— Ще такого не було! —
Щоб не трапити в біду,
лось подумав: "Обійду".
Хитрий веприк і собі
повернув хутенько вбік.
Затрусився з ляку змій:
"Ой, то ворог лютий мій!"
Рись гукнула: — Го-го-го!
Прожену я вмить його! —
Та до нього лапу. — Ай! —
завищала на весь гай,
боком-боком і мерщій
між дерева у кущі.
Отаке на стежці спить!
Як до нього підступить?

ВЕДМЕДИК НА КОВЗАНЦІ

На каток
до Оксанки й Тані
причвалав наш ведмедик
останнім.
— Ух, — сказав, —
ну й зима, то зима,
уже духу
в грудях нема!
— Ух, — сказав, —
ну й важкі ковзани,
та ще спробуй їх надягни!..

А Оксанка йому:
— Скинь шубку! —
А Тетянка:
— І валянки, й шапку!

Дівчатка,
як ластів'ятка,
усі чорненькі,
проворненькі.

Ведмедик хоче й собі,
та де!
Що підніметься,
то й упаде,
а переодягатися
не йде.

ВЕРБИЧКИ

Цілим класом ми ходили,
цілим класом їх садили.

Тут і там ростуть вербички
під горою біля річки...

Їх садити — діло звичне,
бо у нас село Вербичне.

СНІГОВА БАБА

Білі руки й плечі,
біла голова —
На подвір'ї нашім
баба снігова.

Горобці на грабі
тішаться теплом...
Бабу-сніговицю
сонце припекло...
Вибігла із хати
Ірочка мала,
скрикнула: — Де ж баба?
Баба утекла!

Посміхнулась мама:
— Навіть горобці
знають, що сховалась
баба у ріці.

МИРОН ЯК МИРОН

— Як там, Савичу, мій внучок? —
запитав дідусь. —
Чи побачу його вченим?
Чи діждусь?

— Та нічого, — каже вчитель, —
Мирон як Мирон.
Щойно в мене відпросився
на Ваш похорон.

ЗАСУМНІВАВСЯ

Вихвалявся скрізь Володька:
— Я усе вже можу!
Змалював кисіль у склянці —
глянь, який він схожий!

Роздививсь малюнок братик
й каже до Володьки:
— Що вже схожий — то до краплі!
Тільки ж чи солодкий?

ВАРЕНИКИ

Вибрались вареники
по суниці.
В ліс прибігли рано-вранці,
як годиться.
Не нарвали,
бо злякались:
— Ледь куниці
в гострі зуби
не попались!
Ой пішли вареники
та по вишні.
Із густого зелен-саду
хутко вийшли.
Не нарвали,
бо злякались:
— Ледь котові
в гострі кігті
не попались!

Побрели вареники
по сир білий.
Тишком-нишком попід тином
враз розбіглись.
Не дістали,
бо злякались:
— Ледь сороці
у дзьоб гострий
не попались!

І вернулися вони
знов до мами —
без суниць, без вишень, сиру —
галушками.

ЗОЗУЛИНІ ЧЕРЕВИЧКИ

Рясно квітнуть коло річки
зозулині черевички.
Йдуть гуртом до річки діти
і надибують ті квіти.
Сіли, думають-гадають:
«Як зозулі їх взувають?
Та ж вони такі благенькі
й на зозулю замаленькі.
Як це можна в них ходити?» —
зрозуміть не можуть діти.

ДВА КОЗЛИКИ І ДВІ КІЗОЧКИ

Зустрілися два козлики
на кладці край води,
наїжилися козлики:
— Ану зійди!
— Ні, ти зійди!
В обох не тільки роги є,
ще й клином борода.
Лобами вперлись козлики:
— Дорогу дай!
— Ні, ти дай!
Якби ж то. І тоді вони
лобами тільки лусь —
відскочили, як м'ячики, —
у воду плюсь!
Плюсь!
А потім стрілись кізочки
отам же край води.
Одна лягла на кладочці:
— Іди!
— А може, ти іди?

І розминулись кізочки,
і квітнув дикий мак.
І червонів за козликів.
Отак!

БОГДАНКО МАЛЮЄ

У Богданка новина —
він малює кавуна.

Хоч бери з полиці ніж
і навпіл його розріж.

Соковитий і червоний,
а постукай — то задзвонить.

Леся каже: — Так то так,
чи ж солодкий він на смак?

ЛЕСИН РОЗПАЧ

Мама випрала беретик
й простягнула доньці:
— Вийди, Лесю, на подвір'я
і повісь на сонці.

У сльозах вернулась доня:
— Я й на стільчик стала,
і на лавку, а до сонця
так і не дістала...

ЩО ЗА ПРИМХА В РИБИ?

Два рибалки молоденькі
над ставком сиділи,
в холодочку між собою
тихо гомоніли:
— Треба, Ромку, всю з торбини
висипать приманку,
бо не клюне нам ні зараз,
ані взавтра зранку.
Та Роман веде про інше:
— Все вже знаю ніби,
а ось ти скажи, будь мудрий,
що за примха в риби?
Кажуть, ні один рибалка —
добре то чи зле є? —
ані слова, ані звуку
не почув од неї.
— Ет, пусте, — на теє старший, —
що тут розуміти?
Сам всунь голову у воду
й спробуй говорити!

ВИПРАВДАВСЯ

Як вернувсь Івась додому:
не шапка — а клоччя.
Батько поглядом відміряв:
— Знов учворив, хлопче!..

Мне в руках подерту шапку,
не підводить чола.
— То не я, то хлопці, — каже, —
грали у футбола.

Батько: Ну, а ти дивився,
роззявивши рота?
— Ні! — Підскочив аж Івасик. —
Стояв на воротах!

НЕ ВСТИГ

Став Миколка на порозі:
— Я ішов од бабці
і посередині рову
посковзнувсь на кладці...
— Як? У рів та в нових штанях? —
До Миколки мати.
— Мамцю, сталось все так швидко —
Я й не встиг їх зняти.