Василь СТУС
ЛИСТИ ДО РІДНИХ

Український письменник, перекладач, правозахисник, який свої дитинство й молодість провів у Донецьку, наприкінці життєвого шляху перебував у засланні в Пермському краї в Росії. Там і написав цього листа синові Дмитрові 14 вересня 1981 року

Василь СТУС

ДО ДРУЖИНИ Й СИНА

Дорогі мої — Вальочку, Дмитре!

Дістав майже одночасно Ваші листи — № 7 (Валин) і Дмитрів — по Прип'яті. Сподівався, звичайно, на більше, але вже як є (Твій, Валю, і № 6 був написаний поспіхом, а 5-го я не дістав (чи четвертого — того, де Ти, певне, переписувала Жигуліна). Зразу відповідаю: коли встигну, то додам доручення в цьому. А ні — то в наступному листі. Тим надто не клопочись, хоч я не думав, що все так затягнеться (доручення я написав був ще в Києві). Був лист і од Рити — післяприп'ятський теж. Дякую всім. Більше листів не було.

<...>

Дмитрику, Ти пишеш, чи є в листі помилки. Є. Ти пишеш: Добрий день, дорогий тато. А треба — тату. Це клична форма, обов'язкова в грамотному письмі. Ти пишеш "невезло" (разом), пагано (через а), запнесся (треба —шся), Миколаєвича (треба —йо-). Не кажу, що вживаєш жара (спека!), приходиться (доводиться), переварювати в собі (хоча б уже яке перетравлювати, коли не знайшов кращого слова). Отточеный треба з —нн-, бо це вже стала якість, майже без дії (точеный нос, але отточенный). Пишеш: допомогаю мамі (треба — а). Пишеш: бо в школі це (треба — цього) учили (треба — вчили) робити. Я читаю менше, чим на Прип'яті (треба — ніж); думаєм на недільку (треба — тиждень) з'їздити. Скоріше за все поїдем — це зле. Треба: мабуть, мабуть-таки (бо Ти встановлюєш не швидкість поїздки, а точність подорожі). Ще: Валік не йде, радив би вживати дорослу форму — Валентин. Як гадаєш? Із комами в Тебе великої дружби нема: часом ставиш зайві.

Цікаво, як Ти сприйняв свою поразку на іспитах. Поразка — це не тільки біда. Це ще й благо, добро. Вся суть у тому, як сам поставишся до неї. З мого погляду: технікум та ще й такий — то не велике щастя. Але: освіченому треба бути. Освіта — це вид гігієни. Письмо з помилками — то як невмиті руки чи зуби. Поразка мусить стимулювати на чергову перемогу — це логіка сильних (а Ти — мужчина!). У поразці попускають руки — лише слабкі. Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина — тільки освічена. Людина — це обов'язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина — твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є покищо? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем'яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — Творися ж!

<...>

Пиши, як Ви там — що ж робитиме Дмитро, як Ти, як дєдя. Трохи більше, ширше пиши про Київ — коли маєш і нехатні враження.
Отож — вітаю Вас, любі мої.

Зичу здоров'я —
Василь
14.9.81 р.

Просив би — надіслати карточку з мами, Марусі, Тані — коли такі є. Усе мені було б веселіше. Та й Дмитрову покращу хотілося б мати!

Усього — 13 сторінок.

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.