Починався літній день. На листі дерев переливалися всіма барвами райдуги крапельки роси. Співали птахи, тягнулися квіти до Сонця, а над ними басовито гудів Джміль: -
Ж-ж-жарко... Йому й справді було жарко.
- Ж-ж-жорстоке Сонце, ж-ж-жорстоке.
Почуло Сонце та й каже:
- Кожен день я проміння на землю посилаю, щоб черешні скоріш дозрівали, щоб пташки співали, щоб діти смаглявими ставали, а він... він мене жорстоким назвав.
Образилося Сонце та й сховалося за хмару. Похмурно на світі стало, квіти пелюстки згорнули, птахи замовкли, мурахи входи та виходи своїх домівок закривати почали.
- Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити? - зашепотіли Дерева.
- Я тут, ось я, - сказав хтось тоненьким голоском і всі побачили маленького,
червонокрилого жучка, якого й справді Сонечком звали.
- А ти можеш землю зігрівати? - спитали Дерева.
- Ні.
- А можеш так зробити, щоб черешні поспіли?
- А щоб діти засмагли?
- І цього не вмію, - зітхнуло Сонечко, - я тільки попелиць знищую, червців, кліщиків
па-вутинних та інших дрібних шкідників.
- І за це тобі, Сонечко, спасибі, - вклонилися Дерева і знов зашепотіли:
- Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити?
- Може, я зумію допомогти? - спитав Соняшник. Він теж був на Сонце схожий: кругла голівка у жовтогарячих променях.
- А ти можеш землю зігрівати? - спитали Дерева.
- Ні.
- А зробити так, щоб черешні поспіли?
- Ні. Не мо-жу...
- А щоб діти засмагли?
- І цього не вмію, - тихо мовив Соняшник, - я тільки насінням людей годую.
- Це ж добре! Спасибі тобі, Со-няшнику, - вклонилися Дерева. А Джміль знов гудів.
- Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль.
- Жаль! - обурилися Дерева. - А хто Сонце образив, хто його жорстоким назвав? Все ти, все ти, Джмелю!
Вони так розхвилювалися, так розгойдались, аж вітер знявся, Злякався Джміль, почав у Сонця пробачення просити:
- Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені, пробач.
Виглянуло Сонце з-за хмари, посміхнулося привітно. Зраділи дерева, пташки
защебетали, квіточки розкрилися, а Джміль над ними гудів:
- Ж-ж-жарко.., але не дуже, але не дуже...