КАЛИНА – ОДВІЧНИЙ СИМВОЛ УКРАЇНИ

Урок народознавства в 6 класі

Кімната святково прикрашена рушниками, гілками калини, кольоровими малюнками різних видів калини. Оформлена виставка творів про калину.
Учасники святкового уроку в національних костюмах.

ПЛАН.
1. Калина – символ України.
2. Улюблена рослина українців у народній творчості.
3. Калина в художній літературі.
4. Калина в природі.
5. Застосування в медицині.
6. Ознайомлення з літературою про калину.

Слово вчителя. Калина – найчарівніша рослина, кущ, про неї складено найбільше художніх творів, пісень, легенд, прислів’їв, загадок. З давніх-давен вона була найулюбленішою рослиною, яка росла біля кожної хати українця. Калина давно стала символом України.
Діти, ви на сьогодні мали завдання: підібрати про калину пісні, легенди, прислів’я, загадки, дізнатися, яка вона в природі, яке має листя, квіти, про застосування в медицині та побуті.
Отож, вирушаймо всі разом у подорож до красуні калини – одвічного символу України.
На початку літа кущі калини вкриваються безліччю білих суцвіть серед зеленого листя й стоять, привертаючи зір кожного, ніби наречена в білосніжній сукні.
Завдяки такому ніжному цвітінню калина стала символом дівочої краси, чистоти й кохання. (Звучить у запису пісня “Цвіт калини – кохання” у виконанні П.Зіброва).

Учитель. Кожен із нас усе життя пам’ятає пісні, які співала нам мама,– колискові. Вони передають материнську любов і ніжність. У своїх піснях матері виспівують своїй дитині щасливу долю, міцне здоров’я.
Тож заспіваймо колискову пісню, яку ви всі знаєте.

На калині мене мати колихала,
В чистім полі щастя-долі побажала.
Ой, калинонько червона, не хилися,
В чистім полі щастя-долі наберися.
Та літа давно минули, одлунали,
Як мене гілля високе колихало.
Знов калина коло млину розцвітає,
Мого рідного синочка забавляє.
Виростай же, мій синочку, мій соколе,
Тобі щастям колоситься рідне поле.
Пролягла тобі на зорі путь орлина,
І в дорогу проводжає цвіт калини.

Учитель. Калина оспівується і в календарно-обрядових піснях: веснянках, русальних, петрівчаних, весільних. У весільних піснях калина – символ щасливого родинного життя. На стіл перед молодими ставили колоски з калиною, обвиті червоною стрічкою, кетягом калини прикрашали коровай, щоб доля була багатою на любов, добро та діток.
Гурт дружок співав:

Прощай, прощай Ганнусенько, сестро наша!
Тепер же ми не твої, ти не наша.
Цвісти було б, калинонько, із вітками,
Гулять було б, Ганнусенько, із дівками,
А тепер же оставайся із жінками.

Багато пісень складено про калину. Багато з них знаємо й ми. Серед них є веселі й сумні. Є пісні, які, проводжаючи свого сина в дорогу, співала мати:

Підеш ти, сину, по Україні,
Тож не журись.
А як зустрінеш в лузі калину,
То й прихились.
А як зустрінеш в лузі калину,
То й прихились,
Бо я любила, моя дитино,
Її колись.

Парубок прощався зі своєю коханою, присягався їй у вірності, прохав її зачекати на його повернення.
Давайте заспіваємо ці пісні:

Ой у лузі калина стояла,
Ту калину дівчина ламала.
Ту калину дівчина ламала,
Вона всіх парубків чарувала.
Лиш одному нічого не шкодить,
Він до неї щовечора ходить.
– Ти, дівчино, лиця румяного,
Полюби ти мене молодого.
– Ой рада б я вас усіх кохати,
Та боюся козацької зради.
– Не рубав я у лузі калини,
То й не зраджу молоду дівчину.

Діти, пригадаймо інший жанр усної народної творчості – прислів’я:

– Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.
– Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.
– Калина – одвічний символ України.
– Червона калина – символ України.
– Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоним.
– У лузі калина з квіточками, неначе мати з діточками.

А тепер пригадайте ваш улюблений вид фольклору – загадки:

– Сидить півень над водою з червоною головою.
– Сидить півень над водою з червоною бородою.
– Стоїть півень над водою, трясе бородою.
– Над річкою, над водою стоїть півень із бородою.
– Сидить дід над водою з червоною бородою.
– Хто йде – не мине, за борідку ущипне.
– Стоїть дід над водою з червоною бородою.
– Тільки сонце пригріє, борода його красніє.
– Серед ліса-ліса червоне плаття висить.
– У лісі, в пралісі черлені хусти висять.
– За лісом, за пралісом червоні чоботи висять.
– На калині, на билині ясна рожа висить.
– У вінку зеленолистім, у червоному намисті.
– Видивляється у воду, на свою хорошу вроду.
– І не дівка, а червоні стрічки носить.
– За хатою, у садочку, у зеленому віночку та в червоних намистах стала пава молода. І збігаються всі діти, щоб на неї поглядіти: за намисто кожен смик, та й укине на язик.

Учитель. Діти, багато ви знаєте загадок. Їх, звичайно, ще більше. Вони неоднакові, складені в різних куточках України. Мабуть, ви помітили й діалектизми, властиві народному мовленню.
Багато пісень про калину – як народних, так і авторських – ми можемо проспівати. Давайте зараз пригадаємо лише їхні назви.

Учні: Колискова “Люлі, дитя, спати...”, “Черемшина”, “Ой піду я на долину”, “Козаче, козаче”, “А як калина зацвіте”, “Била мене мати”, “Ой під калиною”, “Є у лісі калина”, “Ой у лузі цвіте калинонька”.
Калину дуже любив наш Великий Кобзар – Тарас Шевченко. Для нього калина – це символ дівочої краси (у супроводі бандури виконується пісня на слова Шевченка).

Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина – дитина.
Любо-любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.

У “Кобзарі” слово “калина” зустрічається 360 разів! Красу рідної природи Тарас Шевченко подає через поетичний образ калини.
(Учениця читає вірш Т.Шевченка “Тече вода з-під явора”.)

Тече вода з-під явора,
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Діти, подивіться на цей малюнок. Що ви бачите?

Учень. Я бачу річку, а біля неї – верби та лози. На зеленому тлі виділяється кущ калини з яскраво-червоними плодами.

Учитель. Приблизно таку картину природи бачив і Тарас Шевченко. Ось послухайте його поезію “Над Дніпровою сагою”.

Над Дніпровою сагою
Стоїть явір меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє-риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився.
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка із гаю,
Виходжаючи, співають.

Чарівний, але сумний образ калини створив Іван Франко в своїй поезії, яка давно стала піснею, часто її називають народною.
(Звучить грамзапис пісні “Червона калино, чого в лузі гнешся?”)

Учитель. Калина надихає і сучасних поетів. Так, Микола Дмитренко оспівав кущ як символ краси й ніжності. (Учениця читає вірш Миколи Дмитренка “Немає вроди над калину...”):

Немає вроди над калину, –
Вродливіша лиш за калину
Моя кохана.
Троянда в світі найніжніша, –
Лише ніжніша за троянду
Душа матусі.

Багато є художніх творів про калину. Пригадаймо їх. (Огляд виставки):
Іван Драч, “Калинова балада”; Б.Харчук, “Калина”; Наталя Забіла, “Калинчине віконце”; Євген Гуцало, “Осінь”; Марія Познанська,”Ось калина над водою”; Володимир Вихрущ, “Полум’я калини”; Дмитро Білоус, “Диво калинове”; Платон Воронько, “Жаром калини зігріюсь”.

Учитель. Дуже гарною буває калина не тільки навесні, а й восени, коли вкривається яскраво-червоними кетягами ягід, що нагадують корали. Плоди на голках калини зберігаються дуже довго. Ягоди залишаються свіжими всю зиму.
Збирати калину до лісу або до річки ходили дівчата, як на свято. Вважалося, що дівчина, яка першою побачила кущ калини, буде щасливою. Навколо куща дівчата водили хороводи, співали пісень, славили красу Калини та кликали свою долю. Першу гілку чіпляли за ікону і на причілку хати. Це означало, що в хаті живе дівчина на виданні.
Плодоносне зілля калини з червоними плодами стало здавна символом мужності й вічної пам’яті. Давайте проспіваємо пісню “Червона калина”.

Десь там, за далекими ланами літ,
Де в травах дитинства стежина,
Стоїть біля батьківських сивих воріт
Калина, червона калина.
Вона проводила синів на війну,
Гілля до шинелі тулила.
Не знала в розлуці спокою і сну
Калина, червона калина.
А син під Берліном упав на зорі,
Не стало у матері сина.
І зойкнула вічним вогнем край воріт
Калина, червона калина.
З тих пір в солов’їних дніпровських краях,
Де в травах дитинства стежина,
Як мамина пам’ять, стоїть по синах
Калина, червона калина.

Учитель. Калину саджали на могилах тих, хто боровся за волю та незалежність українського народу як символ вічної людської пам’яті та незнищенності народу та його ідеалів. Діти, якщо ви візьмете в руки ягідку і виймете плід – сплющену насінину, – то за формою вона нагадає вам людське серце. Мабуть, давно помітили це й наші пращури. А зараз послухайте вірш Бориса Денисова “Калина на могилі”.

Над прахом мертвих розцвіла калина,
Як розцвітає в світі все живе.
У тому, що живе, вона не винна.
Вона не винна в тому, що живе.
Її природні напоїли соки:
Людський спокій, радість, людський сум.
І смисл життя, прекрасний і високий,
Вона оберігає від часу.

Учитель. Ми з вами на уроках вивчали багато легенд. Деякі з них присвячені калині.

Учень. Колись давно нашу землю загарбали татари. Вони нападали на села й міста, спалювали їх, старих людей і дітей убивали, а молодих забирали в полон. Ось одного разу схопили вони зненацька кількох дівчат і наказали провести до великого міста. Дівчата завели лютих ворогів у непрохідні ліси. Коли зрозуміли вороги це, то було вже пізно, бо потрапили всі в густі хащі. Оскаженілі від люті, порубали вони дівчат шаблями. Там, де пролилася кров дівоча, виросли кущі з яскраво-червоними ягодами, ніби краплинами крові.
Калина є пам’яттю за всіма полеглими.

Учениця: Я теж знаю легенду. Було це давно, коли татарські орди нападали на нашу рідну землю.
Жила в одному селі дуже гарна дівчина. Помітив її якось воєвода, вирішив продати, щоб мати великі гроші. Але дівчина була дуже швидкою, і була б утекла, якби не зачепилася своїм намистом за кущ калини. Розсипалося намисто. Дівчину було спіймано, так і загинула вона в неволі. А на тому місці, де розсипалося червоне намисто, виросли кущі з криваво-червоними плодами. Це була калина.

Учитель. Діти, ми з вами повернулися до трагічних сторінок нашої історії. Але ж наша історія є водночас і героїчною. Ми з вами нащадки славних козаків: веселих, сміливих і мужніх, відомих на увесь світ. Тож заспіваймо з вами улюблену нашу пісню “Червона калина”. (Муз. П.Процька, слова народні).

Як вбивали братів, славних козаченьків,
Вражі бусурмани, вішали на гак.
Глянувши востаннє на цей світ біленький,
У смертну годину козак мовив так:
Приспів:

Хай живе, хай живе вільна Україна.
Хай живуть, хай живуть вічно козаки.
Хай живе, хай цвіте червона калина.
Нехай згинуть воріженьки на вічні віки.
Хто живе на світі і хто жити буде,
Хто шляхи козацькі буде ще топтать,
Щоб буяла доля, щоб раділи люди, –
Дай їм, Бог, востаннє ці слова сказать.
Приспів.

Учитель. Діти, щороку ми відзначаємо День Перемоги. Давайте посадимо біля меморіалу, що його доглядає клас, кущ калини як символ незнищенності нашого народу.
Ми з вами здійснили подорож в історію, фольклор і літературу, а тепер з’ясуймо, яка ж вона, калина, в природі.
Наукова назва калини походить від латинського слова, що означає в’язати або плести. Бо молоді гілки використовуються для виплітання кошиків, а також із них плели гірлянди, вінки.
Діти, а де ж полюбляє рости калина? Вам і малюнки допоможуть відповісти.
Школярі: – Біля річок, на луках, у садках. Вона любить вологі ґрунти.

Учитель. Діти, запишіть, що всього відомо 200 видів калини. Росте вона в Європі, Азії та Африці. Найпоширеніші такі види:
Калина гордовита, або звичайна.
Калина гордовита, форма золотисто-жовта.
Калина Карльса.
Калина звичайна.
Калина звичайна, форма “снігова куля”.
Калина Саржента.
Калина сливолистна.
Яке ж застосування калини?

Діти. Калина застосовується в медицині; використовують і квіти, і плоди, і кору.

– Кору збирають навесні, квіти – в травні-червні, плоди – у вересні– листопаді.

– Квіти мають білий колір, бувають золотистого та рожевого кольорів.

– Ягоди мають кисло-гіркуватий смак, що нагадує суміж валеріанки і яблук, але після морозів втрачають гіркуватість.

– Із плодів калини варять киселі, компоти, муси, печуть пиріжки і спеціальний хліб – калинники. Ще варять повидло, варення, мармелад, пастилу, соки, морси, приправи до м’ясних страв, екстракти.

– Ягоди покращують роботу серця, діють заспокійливо, лікують від задушливого кашлю, лихоманки, при охриплості голосу, від ракових захворювань, при гострих та хронічних запаленнях печінки та жовчних шляхів, від підвищеного кров’яного тиску, гастритів. Соком ягід полощуть горло при ангіні, змазують вугрі та лишаї на обличчі.

– Відвар кори звужує кровоносні судини і діє заспокійливо, має ранозагоювальні властивості.

– А ще калину клали між подвійними рамами вікон для краси та як оберіг.

– Кущ калини саджали біля криниці, щоб вода була смачною. Копали криницю недалеко від того місця, де росла калина, то вода буде чистою й смачною.

Учитель. Іще, діти, калину використовували як природний барвник. Так, відваром плодів фарбували шерсть у червоний колір, а відваром кори – в чорно-зелений колір. Сік плодів – це харчовий барвник. Деревина калини – прекрасний матеріал для виготовлення музичних інструментів.
Діти, ми з вами багато чого згадали про калину. Послухайте поезію Надії Шаповал “Калина”:

Відходим від обрядів і традицій
І забуваєм зболені пісні.
Про ту калину, що біля криниці
Так розцвітала щедро по весні.
А восени, коли густі тумани
Вкривали землю в колір молока,
З кущів звисали кетяги багряні:
Це ж для жінок, крім радощів, турботи
(Її ж недарма дивом нарекли),
Варили з неї киселі, компоти
І пироги – калинники пекли.
Бувало, мама, вибравши хвилину,
Намистечко червоних ягідок
На білій ваті ніжно, як святиню,
Любовно укладала між шибок.
Тож хай у кожній хаті, мов обнова,
Красується звабливий, чарівний
Калини кетяг, диво пурпурове,
Мого народу символ чарівний.

Учитель. Калина – це поетичний символ материнської любові, нашого краю та всього народу, нашої України. Вона уособлює все те святе, що тримає нас на землі, що робить нас людьми.
Калина – це й віра в те, що не дарма пролито кров за волю, що ми, сини й онуки полеглих у боях, будемо любити рідну землю й боронитимемо свій народ від усіх ворогів.
Послухаймо улюблену пісню українців “Ой у лузі червона калина” (магнітофонний запис):

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо.
Не хилися, червона калино: маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.
Виступають стрільці січовії у кривавий тан
визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми тії ворожі кайдани розіб’ємо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Гей у полі ярої пшенички золотистий лан.
Розпочали стрільці січовії з ворогами тан.
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей розвеселимо!
Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
Та й прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей розвеселимо!

Учитель. Багато є пісень про калину. Вивчайте їх, співайте самі й навчайте інших. Завжди пам’ятайте, що не можна зневажати калину, бо в ній – душа того, хто посадив її, душа нашого народу.
Послухайте вірш Антоніни Листопад “Калина”:

Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхнулась щиро доля,
Материнський білий цвіт.
Посадіть калину на городі,
Щоб розквітнула земля!
Із роси пречиста врода,
З неба – почерк журавля.
Посадіть калину коло тину,
Щоби злагода цвіла!
Буде щедрою родина –
Буде честь їй і хвала.
Посадіть калину коло хати,
Щоб на всеньке на життя!
Стане кожен ранок святом,
Дітям буде вороття.
Посадіть калину в чистім полі!
Хай вона освятить час!
Рід наш дуже любить волю.
Хай же воля любить нас!
Синє небо, злоте поле...
Посадіть калину коло школи.
А щоб цвіт її не стерся,
Не зів’янув в спориші,
Посадіте коло серця,
Щоб цвіла вона в душі.

Калина – це наша рідна Україна. Любімо її завжди – і в горі, і в щасті – впиваймося із цілющого джерела її символів.
Посадімо біля своєї оселі кущ калини, на щастя, на добро, на любов і славу нашої Україні, на наше безсмертя.

Любов ХАРЧУК,
учитель-методист Чернігівської ЗОШ,
Запорізької області.

"НАРОДОЗНАВСТВО" – всеукраїнський фольклорно-етнографічний часопис.