СИМВОЛИ

К А Л И Н А

Фото - М. Владзімірський

В українському фольклорі, як ні в якому іншому, символ калини зустрічається дуже часто. Це зумовлено ареалом поширення калини й тим значенням, якого вона набула в уяві народу. Символ калини – один із найдавніших рослинних символів, символів життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов’язують саме слово “калина” із сонцем, жаром, паланням. Так, О. Потебня поєднує його (на основі постійних епітетів) із розжарюванням, що звучало в старослов’янській мові як “калить”, “раскалять”1. Виокремлюючи слова “дівчина”, “красна”, “калина” за єдністю основного уявлення про вогонь – світло (начало, яке разом із водою породжує світ), О. Потебня зауважує, що калина стала символом дівчини з тієї ж причини, що й дівчина називалась “красною”.
Калина часто виступає як древо світове, на вершечку якого птахи їдять ягоди. Дерево це пов’язує світ мертвих зі світом живих.

– Висип мені, мати, високу могилу,
Посади в головах червону калину,
Збери, мати, всю свою родину.
То буде родина і пити, й гуляти,
Мене, молодого, будуть споминати...2

У голосінні за братом:

На червоній калині
Зузульки будуть кувати,
Соловейки щебетати,
А ми свого братіка
В гості будем дожидати.3

“Мотив дерева на могилі – один із найпоширеніших в усно– поетичній традиції – стійко зберігається в звичаї садити на могилі дерева (до того ж, породи їх мали визначені традиційні приписи)”.4
Виростає чудова калина і на могилі підступно забитого брата (в інших варіантах – сестри), де вона – душа померлого. Голосом сопілки калина оповідає про наглу смерть.
“А над забитим братом в полі при дорозі виросла калина, та така хороша, аж очі вбирає, літо й зиму на ній лист, і цвіт, і ягідки, все разом”.5
Набула калина популярності завдяки своїй барві. Червоний колір асоціативно поєднувався із кров’ю та, відповідно, магічними лікувальними властивостями. Зв’язок калини із кров’ю знайшов відображення в загадці:

Сидить півень на яворі,
Спустив крила кровавії.6

Із калиною, калиновим мостом, що сягає світу померлих, асоціювали кров, припинення кровотечі в замовляннях: “Калиновим мостом ішли три сестри: Калина, Малина і Шипшина. Не вміли вони ні шити, ні прясти, тільки вміли сікти-рубати, ріки пропускати: одна ріка водяная, друга ріка огненая, третя ріка кров’яная; водяною огонь заливати, кров’яною кров унімати”.7
Культ дерев загалом, калини зокрема, прослідковується у способі лікування хворих зубів у білорусів.
“Коли зуби болять і викришуються, білоруси бачать в цьому наслідок нетурботливого ставлення до вишні, калини, горобини, крушини. Радять присягти перед будь-яким із цих дерев. Присягають на молодику до схід сонця. При цьому треба стати на коліна і проказати: “Присягаю тебе, крушинка (варабинка, вышанька, калинка), што век цябе ня буду ни крышиць, ни ламаць”. Повторювали тричі і за кожним разом кланялися дереву”.8
Така дуже древня семантика символу спричинилася до того, що він часто вживався, набуваючи все інших значень. Найпоширеніше із них – це дівоча краса.

По садочку ходила, (2)
Цвіт калину ламала.
До личенька рівняла, (2)
Свого батька питала:
– Чи буду я ж такая, (2)
Як калиночка цяя?
– Будеш, донечко, будеш, (2)
Як тілько в мене будеш.9

“Калина загалом – символ жіночності в широкому смислі. Все духовне життя жінки – її дівоцтва, цнотливості, любов, заміжнє життя, радощі, родинні почуття – все знаходить застосування у калині”.10
Калина – символ дівочої незайманості, цноти. Тому у весільному обряді (Поділля) калач, чарку прикрашають калиною, що має засвідчувати “чесність” молодої. Вплітали калину у вінок, а також прикрашали нею гільце.

Темного лугу калина,
Доброго батька дитина,
Сім літ по ночах ходила,
Цноту з собою носила.11

Або:

Попід Лучинець туди їхав Калина з боярами.
Єму калина дорогу заступає,
Вийняв шабельку став калину рубати,
Взяла калина на него промовляти:
-Не рубай мене голою шабелькою,
Не для тебе калина сажаная –
Для тебе Василина наряженая.12

Ламання калини, падання роси із калини – втрата дівочої цноти. Частий у весільних піснях і символ “січеної калини”.

Січеная калинонька додолоньку гне,
Молодая Оксанка перший поклон б’є...13

Калина символізує, з одного боку, радість, з іншого – смуток, недолю. Звичайно, це – новіші трансформації символу, антитетичність яких започатковується в часи прадавні, коли панувала магія. Тоді калина, як уже зазначалось, тісно пов’язувалась із кров’ю, яка, в свою чергу, з одного боку символізувала своєю барвою вогонь, чоловіче начало, веселість, з іншого – вологе начало жіноче, темне, а, отже, смуток.

В неї личко, як яблочко,
Як калина з молочком.14

І:

У лузі калина листя пов’ялила,
Чи єсть в світі така друга, як я, нещаслива?15

Зів’яле калинове листя, цвіт, зв’язані у пучки плоди символізують горе, нещастя:

– Калино моя, чом ти не цвіла?
– Зима була, увесь цвіт побила, тим я не цвіла. (2)
– Дівчино моя, чом заміж не йшла?
– Бідна була, по наймах служила, пари не знайшла. (2)16

***

Чи я в лузі не калина була?
Чи я в лузі не червона була?
Взяли мене, поламали
І в пучечки пов’язали –
Така доля моя, гірка доля моя!17

Калина символізує материнство: кущ – сама мати, цвіт, ягідки – діти.

Коли рубать калиноньку,
То ламати з неї цвіт,
Коли любить вдовоньку,
То любити єї діти.18

З часом символ еволюціонує, набуває нових значень, наповнюється додатковим смислом. “... Червона калина – символ крові взагалі, а також крові військової й війни, чому й стала їх символом”.19
Оскільки калина символізує проливання крові, то вона є атрибутом козацтва. Червоний колір калини поєднує її не тільки з кров’ю, а й з одягом козацьким, різними бойовими знаками.
“... З червоним кольором зв’язується уявлення про червоний колір крови, а також життя, молодости й вроди, що випливає з релігійно-філософського світогляду первісної людини, згідно з яким первісна людина в крові, в сонці, в зірках і, взагалі, в огні бачила живих істот, і згодом вони стали символами як життя, так і інших анімістичних уявлень народу”.20
Калина тепер поєднується з козацькою долею. Козак “Казав собі насипати Високу могилу; Казав собі посадити В головах калину”.21
За часів козаччини символ почав означати ще й саму Україну: “Без верби і калини нема України”.
Ще згодом символ калини побутував у піснях рекрутських, жовнірських, пов’язувався із народженням рекрута, проводами до війська, смертю вояка.

Ой у лузі калина весь луг ізкрасила:
Породила стара мати жовніронька-сина.22

У пісенному фольклорі січових стрільців символ продовжує своє життя. Цей чи не найглибинніший та найхарактерніший рослинний символ для української ментальності з прадавнини до сучасності несе інформацію про любов, молодість, животворчі сили.

Література:

1. Потебня А. А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. – Харьков, 1914. – С. 36.
2. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно– русский край: Матер. и исслед., собр. д. чл. П. П. Чубинским. – Т.5. – СПб, 1874. – С. 260, № 512 (далі – “Труды...”).
3. Труды... – Т.4. – СПб, 1877. – С. 703.
4. Велецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. – М.: Наука, 1978. – С.40.
5. Казка про дивну сопілку // З живого джерела /Упор., вст. ст., прим. Л.Ф.Дунаєвської. – К.: Рад. школа, 1990. – С. 217.
6. Загадки /Упор., передм. І.П.Березовського. – К.: Дніпро, 1987. – С. 37.
7. Українські замовляння /Упор. М.Н.Москаленко. – К.: Дніпро, 1993. – С. 60.
8. Болтарович З.Є. Народна медицина українців. – К.: Наук. думка, 1990. – С. 111.
9. Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич /Упор. С.В.Мишанич. – К.: Наук. думка, 1982. – С. 89.
10. Костомаров Н. Историческое значение южнорусского песенного творчества. – СПб, 1906. – Т. 21. – С. 554.
11. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. – К.: Мистецтво, 1995. – С. 287.
12. ЦНБ НАН України.– Ф. 36, од.зб.133, арк.196. Зап. А.Димінський в серед. ХІХ ст. на Поділлі.
13. Пісні Поділля: Записи Насті Присажнюк в селі Погребище. 1920–1970 рр. /Упор. С.В.Мишанич. – К.: Наук. думка, 1976. – С. 24.
14. Запис наш від Цибульскої О. І., 1921 р.н. в с. Котюжани Мурованокуриловецького р-ну Вінн. обл.
15. Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич. – С. 175.
16. Там само. – С. 129.
17. Там само. – С. 191.
18. ЦНБ НАН України. – Ф.1, од.зб.1486-а, № 237, арк. 89. Зап. А.Димінський в серед. ХІХ ст. на Поділлі.
19. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К.: Обереги, 1992. – С. 56.
20. Червяк К. Дослідження похоронного обряду. Похорон як весілля // Етн. вісник. – К., 1927. – Кн. 5. – С. 153.
21. Українські пісні, видані М.Максимовичем (Фотокопія з видання 1827 р. – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – С. 44.
22. Там само. – С. 57.

Оксана ШАЛАК,
кандидат філологічних наук,
член Спілки письменників України, м. Київ.

"НАРОДОЗНАВСТВО" – всеукраїнський фольклорно-етнографічний часопис.