МАКИ ЧЕРВОНІ...
УРОК-МАНДРІВКА

Тема. МАКИ ЧЕРВОНІ – НЕНАЧЕ БЕЗСОННЯ
(Мак у народних повір’ях, легендах, переказах, традиції)

Мета. Ознайомити учнів із народними традиціями, пов’язаними з використанням маку. Всупереч сучасній забороні вирощування маку показати його суттєву роль у традиції українського народу. Розвивати творчі здібності учнів, уміння вибирати головне з декількох джерел, формулювати висновки та власну думку. Виховувати інтерес до минулого рідного народу.

Обладнання. Акварельні ілюстрації різних видів маку, макові квіти (пластикові), натуральні макові голівки, вінок із макового цвіту, свічки, рушники з маками, серветки.

Тип уроку. Урок-мандрівка.

МПЗ. Медицина. Використання маку в народній та традиційній медицині.
Ботаніка. Різноманітність видів маку.

Фольклор. Усна народна творчість про мак.

Література. Використання образу маку в творах українських письменників. Легенди давньої Греції та Риму, Кавказу та Росії.

Історія. Давня Греція та Рим. Навала татаро-монгольських полчищ на Україну.

Кулінарія. Українські народні страви з маком.

ХІД УРОКУ

Клас прикрашений маками. Вони скрізь: на дошці намальований вінок із маками, маки у вазі, сплетений із них вінок, квіти на акварелях художника, на вишивках, зроблених учнями та їхніми батьками. Епіграф:

Він гріє кригу неба іздаля,
мелодія цвітка цього – нехитра,
великий і гарячий, як земля,
ранимий і тендітний, мов повітря.
Не руш його, нехай собі горить,
не руш, бо він подібний до любові.
Він – сміх, він – зойк, він у трагічну мить
нагадує мені краплини крові...

ПЛАН УРОКУ

1. Вступ. Мотивація уроку. Завдання. Повідомлення теми та мети. Пояснення епіграфа.
2. “Все починається з любові...”
3. Мак у народній медицині.
4. Легенди світу про чарівну квітку забуття та сну.
5. Християнська міфологія та легенди українського народу про мак.
6. Символіка маку в творах українських письменників.
7. Приворожування на Івана Купала з маковим зіллям.
8. Свято Маковія – 14 серпня.
9. Народні ігри та повір’я, пов’язані з маком.
10.Прислів’я, приказки та загадки про мак. Народні прикмети.
11. Старовинна українська кухня. Кулінарні страви з маком.
12. Підсумки уроку.

1. Учитель повідомляє тему та мету уроку, ставить завдання, мотивує їх. Пояснює епіграф.

2. Людина починається з любові. А любов виростає з дитинства. Чарівне це слово знаємо змалечку, навчилися вимовляти його першим і дорожити, як молитвою. Та не дано нам запам’ятати ту благодатну мить, коли білими крилами чистоти війнула над нами колискова, перший раз посміхнулася мама, блиснуло в небі сонечко, і земля простерлася для першого самостійного кроку в життя. Усе це дається, як найдорожчий дарунок світу, приходить у життя непомітно, як являється у всій своїй красі і силі любові. І все ж таки настає та добра година, коли витворюється велике диво, на чистих берегах дитинства враз виринає перший знак і на увесь вік западає у пам’ять.
Така вже дивовина людської долі, що на берегах дитинства найперше запам’ятовуємо не сонце в його сліпучому сяйві, не обшир неба, а дерево біля хати, гілку, що б’ється у вікно, чи квітку, що зросла в городі чи вигаптувана на морозяному вікні. То земля дарує парость життя, і дитяча душа найчутливіше приймає цю велику таїну росту, обожнює втаємничену душу природи, сама зростає разом з нею.

Людина починається з любові... А любов виростає з дитинства...
(За книгою Л.Павленка “Квіт папороті”).

Багатьом поколінням українців запам’ятовувалася з дитинства саме макова квітка, бо не було жодної садиби, де б не буяв її пишний цвіт. Українці використовували плоди маку в медицині, кулінарії, побуті.
Погляньмо спочатку на те, як мак використовувався в народній та традиційній медицині, і впевнимося, що таки велика сила його лікувальних властивостей.

(Учень. Заздалегідь підготовлене повідомлення).

На Україні росте декілька видів маку: мак вороній, мак дикий, мак-самосійка, мак снотворний, мачок жовтий, мачок рогатий. Не всі вони використовуються людиною в кулінарії, але в народній медицині їхні властивості стали у нагоді. Я розкажу про мак снотворний. Латинська назва маку papaver утворилась од грецького слова pavas – молоко, тому що усі органи рослини містять у собі молочко. А дослівний переклад означає: ті, що несуть сон.
Мак снотворний – однорічна трав’яниста рослина родини макових. Стебло пряме, просте, вгорі можливе розгалуження, 50-120 см заввишки. Листки дуже сизі. Квітки великі, на довгих кінцевих квітоносах; пелюстки білі, фіолетові, пурпурові, з білою, фіолетовою або жовтавою плямою на основі. Плід – куляста або барильцеподібна коробочка. Цвіте у червні-липні.
Мак снотворний вирощували по всій території України як лікарську, олійну та декоративну культуру. Іноді мак трапляється в здичавілій формі. Для лікарських потреб використовують коробочки олійних сортів маку снотворного з залишками верхньої частини стебла завдовжки до 10 см, які заготовляють у період повної стиглості, коли вони набувають жовто-бурого забарвлення. Фармакологічні властивості маку снотворного зумовлені наявністю в ньому наркотичних речовин, які використовують, як знеболюючий засіб при травмах, у до– та післяопераційному періоді, при сильних болях, від безсоння, зумовленого сильними болями. Рідше його призначають при сильному кашлі чи задусі, пов’язаній із гострою серцевою недостатністю. При багаторазовому, тривалому прийомі морфіну розвивається хвороблива пристрасть до нього – морфінізм, що супроводжується глибокими психічними розладами. У терапевтичних дозах препарати маку не пригнічують дихання, серцеву діяльність та функції шлунково-кишкового тракту. Алкалоїд маку, кодеїн, значно зменшує збудливість кашлевого центру, використовується при головних болях, невралгіях.
Отже, надзвичайно корисним виявився мак, якщо використовувати його зі знанням справи, розумно, доречно.
Ми найчастіше уявляємо мак з червоною чи білою квіткою. Та серед гімалайських гір цвіте протягом 3 тижнів голубий мак, кінчики пелюстків якого на сонці горять пурпурово, а серединку він має не чорну, а жовту. На півночі нашої планети цвітуть жовті полярні маки. За коротке літо вони не встигають відцвісти, тому часто їхні квіточки можна побачити у льодяному панцирі. Скільки ж треба мати бажання жити, щоб цвісти навіть під кригою!
Про дивну силу макового цвіту написав у своїй поезії Іван Драч.

МАЧИНКА

Мороз вже сивий доцвітає,
Вже день од холоду закляк,
А тут, де падолист витає,
Між листом жовтим сяє мак.

Пелюстки скоро спалить іній,
А з ними вигаснем і ми,
І скільки дивних ніжних ліній
Згорить у кратері зими.

Мала мачина і кульгава,
На ній я душу зупиню:
Йде Панна Осінь золотава
З маленьким келихом вогню.

Є виклик силі тій вогненній,
Провіщий є і дивний знак –
Над смерть горить манюній геній:
Кульгавий, впертий, точний мак.

Чом нас так вабить це палання,
Аж завмираєм лячно ми,
Мов вогневинка ця остання
Перед лихим вогнем зими?!
Тепер заглянемо у далеке минуле.

ДАВНЬОГРЕЦЬКА ЛЕГЕНДА.

У підземному царстві Аїда жили два брати-близнюки: Гіпнос –Бог сну і сновидінь і Танат – бог Смерті. Прекрасний юний крилатий бог Гіпнос весь час літав над землею з маковими голівками в руках, на голові у нього був вінок із червоних маків. Виливав Гіпнос із ріжка снотворний напій, і ніхто – ні смертні, ні боги – не в силах були суперечити йому, навіть могутній бог Зевс. Всі, кого торкається Гіпнос квіткою маку, поринають у солодкий сон, бо в кожному маці покояться легкі сни. Навіть житло Гіпноса, царство сну, зображували засадженим квітками маку.
Рідний брат Гіпноса – жахливий бог смерті Танат, якого боялись і ненавиділи і боги, і люди. Від величезних чорних крил його несе льодяним холодом. Ніхто із смертних не мине його. Лише двоє змогли перемогти бога Смерті – винахідливий Сізіф і могутній Геракл. На голові у Таната – вінок із маку, а в руках – перекинутий факел, який згасає. Мати Гіпноса і Таната – богиня Ніч, яку теж малювали в одязі, обвитому гірляндами маку. Отже, мак мав стосунок і до сну, і до смерті, і до ночі.
Володар підземного царства Аїд дуже любив красивих молодих дівчат. От і вирішив він викрасти прекрасну Парсефону. Однієї ночі здійснив він свій намір. Мати Парсефони – Деметра – богиня земної родючості – дуже зажурилася за дочкою і пішла шукати її по всій землі. Не знаходила спокою мати ні вдень, ні вночі, не в силах була зупинитися й спочити. Страждання нещасної матері викликали співчуття у бога Зевса. Повелів він зробити так, щоб за кожним кроком Деметри виростала квітка маку. Богиня, назбиравши великий букет, нарешті заспокоювалась і на деякий час засинала. З того часу мак вважається символом родючості, а богиня Деметра зображується у вінку з колосків злаків та квіток маку.

ДАВНЬОРИМСЬКА ЛЕГЕНДА.

Коли з’явились на Землі перші люди, Природа попіклувалася про те, щоб вони не лише полювали, промишляли і добре працювали, але й спокійно одпочивали. Для відпочинку вона подарувала людям ніч, яка ховала од людей красу і здобич, щоб люди не могли бачити і нічого не робили. Але, не дивлячись на це, люди і вночі продовжували свою діяльність. Відчувши своє безсилля, Ніч закутувала голову в туман і тихенько плакала. Від її гірких сліз на землі утворилася роса.
Побачивши зажурену Ніч, Природа зжалобилась над нею і послала їй у чоловіки Сон. Удвох із чоловіком, гадала Природа, Ночі легше буде заспокоювати людей і примушувати їх спати...
І дійсно... Стало Ночі і Сну легше долати людей, але не усі їм підкорялись. Тоді Природа потурбувалася й про те, щоб у Ночі та Сну з’явились діти – Сновидіння, які могли б відволікати людей і примушувати їх забувати про все на світі. Але одного разу не змогли Ніч, Сон та Сновидіння приспати стурбованого вкрай чоловіка. Він лежав серед ночі на запашному лузі і не міг ніяк заснути. Як не заспокоювала його Ніч, як не колихалися Сновидіння, як не закривав його повіки Сон – людина не спала.
Знесилівши, Сон розсердився на власну слабкість, зі злістю увіткнув у землю царський жезл і полетів геть. Сновидіння закутали жезл повітряними мареннями, Ніч вдихнула в них життя. І жезл пустив корені, зазеленів і розкрився чарівними квітами. Так з’явився на Землі мак...
У християнській міфології походження маку пов’язують із кров’ю невинно вбитої людини. Кажуть, ніби вперше мак виріс із крові розіп’ятого Ісуса Христа. Відтоді й росте там, де пролилось багато крові.
У древніх слов’ян існувало божество на ім’я Макоша (Мокош, Макеш) – покровителька жіночих робіт, прядива та ткацтва, мати врожаю, богиня достатку. Ім’я богині утворилось од п’янкого, як любов, маку, який дівчата вишивали на весільних рушниках. Макоша – божество жіночої життєвої сили. Її єдиний ідол стояв на вершині пагорба у пантеоні князя Володимира.

ДАВНЯ КАВКАЗЬКА ЛЕГЕНДА.

Сталося це в ті добрі старі часи, коли пророк Магомет був правовірним, наставляв людей на шлях істини та добра.
Мешкали в одній саклі в Кабарді брат та сестра. Брат жвавий та веселий, а сестра сумна, замислена. Закохався брат у дівчину з сусіднього аула, одружився і привіз додому. Та не зійшлися характерами сестра та дружина. Красуня цілими днями лила сльози і нарешті наказала вбити сестру. Довго думав брат над цим, але кохання перемогло.
Однієї ночі розбудив брат сестру, повів у ліс та убив. Впала нещасна сестра, не промовивши й слова. І лише тоді уусвідомив чоловік свою помилку. Душу його охопив жах, він метався лісом, врешті упав на землю, не усвідомлюючи, день чи ніч надворі.
Раптом постав перед ним святий старець, якому брат висповідався і попросив допомоги. Старець подумав і сказав:
– Гріх твій великий, муки нестерпні, одне, що може спокутувати їх – це вогняне страждання. Іди і зроби так, як наказано тобі.
Нагріб брат сухого листя, уламків дерева, розклав багаття і згорів у ньому дотла...
Навесні виросло на цьому місці довге конопляне стебло з простертим до неба листям, а на лісовій галявині, на землі, зрошеній кров’ю сестри, – великий гарний мак.
Відтоді місцевою мовою мак називають “кизлан кан” – “кров дівчини”, а коноплі “джа шлага кан” – “кров юнака”.
У Білорусі й досі на весіллі роздають пшоняну кашу з маком як символ щастя. На Балканах мак називають метеликом, німці вважають його символом родючості. У Сибіру насіння маку насипають у туфлі молодятам, щоб не були бездітними. Українці дуже люблять страви з маком, труть його у макітрі (її назва з ним і пов’язана). На весіллях хлопці, що супроводять нареченого, у петличку вставляли мак, а дружки вплітали його собі в коси.

Знавець лікарських рослин Леонід Павленко повертає нас у часи татаро-монгольської навали, коли стогнала під ярмом земля України, коли гинув народ, але не скорявся. І ось одного разу...

(Легенду супроводжує мелодія).

Тахір-мурза вдивлявся в дорогу, яка стелилась безкраїм степом. Був вдоволений, бо й на цей раз повертався з багатим ясиром: близько сотні молодих невільниць і тридцять возів добра. Боявся козацької погоні, а тому натовп підганяли нагаєм (звучить музика Ф.Шопена).
Сонце пекло нестерпно. Полонянки непритомніли, падали, а мурза ще більше лютував. За останнім возом, прив’язана косами, йшла дівчина. Її очі були схожі на голубінь неба. І навіть у страшному горі проглядала чарівна краса. Мурза під’їхав ближче, щось прогарчав і вдарив нагаєм коней, які шарпнули прив’язану дівчину. Вона впала і тяглася за возом. Звали дівчину Оксамитою. Побачивши, що з неї здерло одежу і вона голим тілом горне землю, мурза крикнув охоронцю підняти її. Ординець вкинув Оксамиту на воза. Коли вона опритомніла, розплющила очі і побачила, що степ навкруги вкритий маками червоними. Оксамита посміхнулась до мурзи і поманила до себе.
– Отак би й давно, а то почала хапати за ятаган... – вдоволено почав було мурза.
У байраку мурза наказав спинитись на спочинок. Дівчата обступили Оксамиту, але мурза тицьнув в неї нагайкою і наказав трьом невільницям помити її у струмку. Кинув їм розшиту золотом сорочку, плахту. Дівчата вороже зиркали на Оксамиту: “Краще б загинула, ніж з цими бусурменами лишатись”.
– Сестриці рідні, це ж ви на смерть готуєте мене...
– Ти щось задумала, Оксамито? Пробач нам...
– Та краще смерть, ніж лягти з тим бусурменом. Я обдурити їх хочу, щоб затримати. А там козаки доженуть і порятують нас. А як ні, то я згадала, як бабуся питво робила з маків. Спробую вас врятувати від лиха. Кажіть, щоб кожна рвала макові голівки. Коли поганці почнуть обжиратися, пити горілку, підмішаємо їм зілля і побачимо, що буде.
Оксамиту нарядили і підвели до мурзи. Той ласо подивився на неї і почав молитися. Згодом лагідно сказав, щоб наказувала, що хоче.
– Зроби заради нашого кохання великий бенкет!
Мурза не чекав такого. Але голосно наказав, щоб готували бенкет. Миттю було забито сім баранів, доставлено курдюки з питвом. Ординці називали той напій горючою водою. До гурту дівчат підійшла стара баба, яка була особистою знахаркою мурзи.
– Не бійтеся мене, дівчата... Знаю я, – сказала вона Оксамиті, – що хитра ти, макова квітко. Чи не твоя то бабуня, що біля села Трясовини жила у землянці і всіх лікувала зіллям?
– Моя, моя, – злякано тремтячим голосом відказала Оксамита.
– То це ти її внучка? Так, так. Щастя прийшло тобі в руки. Мабуть, народилася в сорочці. Не бачити мурзі тебе до смерті. Я тобі прислужуся, бо твоїй бабусі зобов’язана життям, знанням цього святого зілля. Послухай мене. З бусурменами я сама впораюсь, наллю їм такого зілля, що спатимуть три дні. Он дивися, скільки росте маку. А мурза мені довіряє, бо не раз рятувала його од смерті.
І справді, вранці всі бусурмени лежали, як снопи. А через два дні оточили козаки напасників і не могли їх розбудити. Так і пішли всі на дно річки, що звалась Галаганкою. Невільниці були врятовані, і не одне весілля одгуляли козаки. Оксамита теж знайшла чорноокого Дмитра.
А знахарку так і не бачили відтоді...
Проте не в усіх народів мак є символом щастя. У Китаї, наприклад, його пов’язують з недобрими повір’ями. Та й на Україні останнім часом забороняють садити мак. А жаль, адже він такий необхідний, люди люблять його, і не лише за красу цвіту.

ОДА МАКОВІ

Ну, що ти, маче, кажеш – відродив?
А я стою схвильована й не вірю,
Що маківка твоя не червоніє
Серед городу в зелені садів.
Жилось тобі привільно на грядках.
Родилось щедро і всміхалось добре.
А твоє сонце вже ішло за обрій –
Не пахнуть йому більше в шуликах.
Ну, що ти, маче, наче занімів,
А маковій який, скажи, без маку?
Он секретар сільради вчора зранку
Пройшов дворами й вирвати звелів.
Ну, як тобі поясниш у рядках,
Що зграя гультяїв зварила зілля.
За маківки твої – лихе дозвілля –
Убили дядька прямо на грядках.
Хіба ти винен, маче, що вони
Знайшли в тобі свою безплідну втіху.
Собі на лихо й нам усім на лихо
Лежиш ти винуватий без вини.
І вже на свято пирогів не ждать,
Не подавать маковиків до столу.
Невже ж таки нікому і ніколи
Ні малювать тебе, ні вишивать?
Спита онук колись мій: мак – що це?
А я йому чи зможу пояснити,
Що пахнув мак, немов медами вмитий.
А колір мав, як сорому лице?..

Наталя Баклай.

Легендарну квітку не обділили увагою й українські письменники, піснярі, композитори. (Звучить пісня “Маки червоні”, у виконанні тріо Мареничів).
Властивості маку, використовані людьми, описано і в оповіданні Марка Вовчка “Горпина”.

(Учень виразно читає напам’ять уривок від того місця, коли Горпина напоює дитину маковим зіллям. Й.С.Бах, “Токката і фуга ре-минор).

Одна з героїнь роману Олеся Гончара “Прапороносці” – Шура Ясногорська – гине в долині червоних маків. Бачимо символічне поєднання життєвої краси і образу смерті у цьому уривку.

(Учень читає уривок. Музика Г.Свиридова “Заметіль”).

Український народ має багатий фольклор. І, звичайно, було б дивним не почути сьогодні легенду про мак. Ось як обробив одну з таких легенд Михайло Стельмах у творі “У долині мак цвіте” (звучить скорочений варіант).
Із давніх-давен мак використовували і як зілля для приворожування. У Купальську ніч, коли ворожили дівчата свою долю, деякі в надії самим визначити її, готували макове зілля для парубків. Приворожування на відміну від ворожіння вважалось діянням, посланням темних сил і, як правило, закінчувалося трагічно.

(Звучить лірична мініатюра на фоні пісні “Тиша навкруги” Мареничів).

Пісня затихає, а дівчина співає:

Піду бережечком, як мак по полю,
Маковим віночком кличу доленьку свою...
(Дівча танцює з маковим віночком).

Тихо... Тільки зорі купаються в темних водах, вплітаючись кришталевим сріблом у купало дівочої долі. Он пливе! Пливе круговерть у лоскотливому танці русалок. Це ж життя, мить життя... Так, то вінки з любистку, барвінку, м’яти. А в мене маки... Вінок із маків. Серцевина його – чорні очі, лукаві, як ся ніченька каламутна. Бувало, заквітчана, в багряному розмаїтті сплячих маків виходила і дивилася в них. Ось так (танцює).
Ось кров. Червоні пелюстки, маки на його могилці. То вони звабили душу чаклунством швидкоплинної краси і чародійною силою. Плекали надію легкої та вічної любові: недоспіла голівка земного зілля – і вже горить свіча, вісник смерті солодкої. Свічка – вогник в його очах, що запалили маки в чорному серці своєму оману зради, в юначих лукавих очах. І ці червоні зрадники навіки стали моїми, навіки моїм став із ними коханий мій. То вони тривожили дурманом молоді серця, по-зрадницьки вигравали на почуттях кров’яним тиском і цвітом темними ночами, любили в парі з небесними волошками в мрійливому польоті гучних почуттів..., як ми...
Ось так... (Продовжує лунати тиха зажурена музика, читається вірш):

Мак червоний між житами,
Срібний місяць над полями.
В ніч таку, коли все спить,
Щось у житі шелестить.

То нещасная дівчина, –
А любов в усім причина, –
Що збирає маків цвіт,
Плаче, тужить на весь світ.

Є у нашаго народу свято, яке відзначається 14 серпня. Це день семи святих мучеників, або, як кажуть у народі, “Маковія”, “Першого Спаса”, “Спаса на воді”. У цей день у церквах святять воду, квіти й мак.
Дівчата, жінки, хлопці й чоловіки – всі по-святковому вбрані – йдуть до церкви й несуть на посвяту великі китиці жовтих купчаків, чорнобривців, васильків та великі достиглі голівки маку. Після посвяти квіти й голівки маку кладуть за образами і зберігають аж до весни. Весною мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до своїх кіс, “щоб не випадало з голови волосся”.
Поміж звичайним городнім маком дівчата-чарівниці святять ще й мак-видюк, що в народному знахарстві вживається, як засіб проти чародійства: цим маком треба обсипати дім – і всі вроки та хитрощі відьом пропадуть безслідно. Хворі пропасницею купаються в річці, бо вода в цей день цілюща.
Існує переказ, що в Києві до року 1890-го жила старенька бабуся, що називалася Козелецька; вона вже тоді мала 120 років і на диво зберегла свої сили: до самої смерті могла дещо робити в хаті. Мала вона добру пам’ять, бо пам’ятала навіть ті часи, коли на місці Хрещатика були малодоступні хащі, що поросли віковими дубами та осокорами. Вона ж розповідала, що тоді й існував у Києві звичай, коли на Маковія всі кияни сходилися та з’їжджалися на Дніпро святити воду. Все чоловіче населення повинно було з’являтися на водосвяття в козацькому одязі. Шкода, що той добрий звичай не зберігся й досі.
Обрядовою їжею на цей день були шулики. Готують їх так: печуть коржі, ламають на дрібні шматочки в макітру, заливають медовою ситою та розтертим маком. Ця їжа досить смачна, а особливо її люблять діти (учень демонструє їжу).
У народі кажуть: “Нема в світі цвітішого над маківочки, нема ж і роду ріднішого над матіночки”. Неповторна краса, рідкісне видовище природи, коли мак цвіте! Як і на городі коло хати, а ще пишніш, ще більш вражаюче, коли на степах день, серед зела пшеничного, купочками, що порозбігалися, або в степу... Це мак-самосів, самосійка. У народній свідомості й до тепер побутують перекази й живуть уявлення про високі пишні трави, які росли колись у степах українських. А серед них і маки цілими плесами процвітали.

Ой з могили видно всі долини, –
Сизокрилий орел пролітає:
Стоїть військо славне Запорізьке –
А як мак процвітає...

Різні версії існують про походження рослини. То мак виникає із крові убитої людини, то з крові дракона. Вважалось також, що квітка червоного маку повстала символом поєдинку любові й ненависті. Червоні пелюстки – це любов, чорна серцевина – ненависть. Сьогодні ви чули легенду про те, як дівчата-полонянки обпоювали маковим напоєм ординців. Як свідчать етнографи, мак сіяли в середині посту, у середу. А пору цю називали хрестцями. Подія ця була значною, і до неї належним чином готувались. Інколи день цей випадав ще зовсім ранньої весни, коли й сніг лежав, а все одно мак сіяли, тільки б грунт скопати можна було. Сіяли дівчата чи молоді хлопці, при цьому примовляли й співали:

Край долини мак, мак,
Край широкій мак, мак –
Мак чистий, головистий;
Головочки, як ріпочки;
Молодії молодочки завивали головочки.
Буде мак тут!
Буде мак тут!

Мак оспівували і в хороводних та ігрових веснянках. В одній із них дівчата та молодиці утворюють коло, в середину якого сідають кілька дівчаток, довкола них ходять і співають:

Мак, мак, маківочка,
Золотая головочка,
Станьте ви, дівки,
В червоний мак,
Мак, мак, маківочки,
Золоті верхівочки,
Постойте, дівчата,
Як мак на горі.

Зерно маку вважалось своєрідним делікатесом в українських селян. Пекли пампушки з маком, на свята здебільшого, медові маківники – коржики з медом і маком. Але без маку, звичайно, можна було б й обійтись: “Сім літ маку не родило, а голоду не було”.
Не злічити порівнянь, в яких опоетизована краса макового цвіту, що із дівочою вродою зіставляється: “Дівчина, як маківка”, “Повна, як маківка”, “Цвіте, як маківка”, “Червоніє, як маків цвіт”.
У народній пісні дівчина каже:

Ой піду я лужком-бережком, як маковий цвіт,
Плачу-ридаю, гірку долю лаю, зав’язала світ.

Інколи рослина виступала і як чоловічий символ. Наприклад, у пісні про Морозенка:

Морозенко – козаченько як мак розпускався;
Морозенко – козаченько в неволю попався...

Образно кажуть: “Засипала, як маком дрібненько” (заговорила швидко), “З медом та маком промовила” (облесливо), “Сісти з маком” (у біду потрапити), “не з маком” (важко, недобре), “навчить горе з маком калачі їсти”.
Крім того, у нас мак або, точніше макове зерно – символ усього найдрібнішого або незначного, а неможливість виконати якусь важку й марудну, копітку роботу порівнюється із збиранням розсипаного маку. Так, наприклад, голодний на підтвердження свого стану, каже: “Зранку й макової росинки в роті не мав”. Чи (про щось численне, надзвичайно дрібне, що й важко уявити): “Як маком усіяно”, “мак-маком”.
Мак займав важливе місце і в язичницьких релігійних обрядах наших предків. Їхній відгомін – відома українська гра “Мак”, що відтворює обряд сіяння нашими предками маку чи взагалі усієї городини, її подальшого росту й визрівання. Він являв собою щось на зразок заклинання, мета якого – одержати добрий врожай. Ця гра відбувається так (Учні розігрують у класі гру).
Дівчатка беруться за руки і утворюють коло, посередині якого одна з них сідає на землю. Хоровод рухається навколо неї з піснею:

Соловейчику – спадку, спадку!
Чи бував же ти в садку, в садку?
Чи ти бачив, як сіють мак?
Ось так-так сіють мак!

(При цьому усі або дівча в колі показують, як сіють мак).

Потім запитують у тієї, що сидить у колі: “Чи пора мак сіяти?” – “Я вже посіяла”, – відповідає дівчина. Хоровод знову співає: “Ой на горі мак” і так гра продовжується. Потім запитують: “Чи зійшов мак?”, згодом: “Чи дозрів мак?” і знову співають. Нарешті, коли на запитання одержують відповідь: “Так”, – усі дівчата гуртом кидаються ловити ту, що у колі, зі словами: “Дай мачку, дай мачку!” А вона тікає од них.
Головистий, зіркатий – лагідно називають мак. Маківка – це і вершина чогось (маківка літа). Маковиця – це вершина башні на церкві. “Он на горі мак, на долині мак, на горі маковець”. Маковина – це стебло рослини. “Збудуй мені хату з лободи, – до чужої не веди; збудуй мені з маковини – для твоєї бідної дівчини”. Маківка – і рід узору на вишивках (демонструють). Є назви поселень, які виникли від назви рослини: Маків, Маківське, Макове, Маковиці, Маковище. А от у І.Нечуя-Левицького читаємо: “П’є, гуляє, сливе, щоночі, а свіжий з лиця, як мак”. “Вся голова у Василини цвіла червоним маком та настурціями... Перед столом стояла дівчина, неначе спалахнула полум’ям перша маківка серед зеленого листу”.
У М.Коцюбинського: “І все стало білим: пара, якою дихали коні і люди, сани й шерсть на худобі, всі чоловіки обернулись у сивих дідів, і тільки обличчя жінок цвіло, як польові маки”.
Розкішну картину весняного квітування описує Марко Вовчок: “Цвіте-процвітає мак повний, і сивий, і червоний, розкинувся по землі синій ряст”.
Молодий поет Степан Будний, що відійшов на зорі життя, за кілька місяців до смерті, передчуваючи трагічну неминучість, записав у щоденнику: “Часто мені сниться долина червоних маків. Я йду по ній, а маки доторкуються аж до колін і обпікають. Такі гарячі. Над головою дзвенить небесний дзвін. Він став білим од розпеченого сонця. І ллється згори музика білого світла. Воно затоплює мене. А стежка під ногами тепла-тепла. Коли це було? В дитинстві чи минулого літа? Але і досі сняться мені червоні маки. Гарячі, як справжня поезія, народжена великим серцем. І я забуваю про свою недугу, про свої фізичні і душевні болі...”
Мак і зерном і цвітом своїм становить розкіш українського селянина. Зерном своїм, таким смачним для українця, мак увійшов у народні прислів’я та приказки, які яскраво показують ставлення до маку, але й називають його розкішною стравою на столі:

– Був з маком, та став з таком.
– Казав мак: “Що ти за жито, що рік не вродило та й голоду наробило, а я не родив сім літ, а голоду ніт.
– Мак сім літ не вродив, а голоду не зробив.
– Не родив мак сім літ, та голоду не було.
– Не вдалось, то хай: сім літ мак не родив і голоду не було.
– Сім літ мак не родив, а циганські діти з голоду не померли.
– Не вродив мак, перебудемо й так.
– Споминай мак та їж так.
– Чорний мак, та смачний, біла редька, та гірка.
– Мак два тижні цвіте, чотири тижні дозріває, на сьомий – насіння летить.
– Такий бідний, як мак на четверо.
Складено про мак і загадки.
– Впав порошок, став городок.
– Краще Казані, краще Астрахані.
– Кину порохом, стане городом,
Червоною Москвою, Білою Литвою.
– Стоїть дуб повен круп.
– Повна діжка жита п’ятачком накрита.
– Під одним ковпаком сімсот козаків.
– Малий малишко закинув бочку на вишку.
– Малий малишок поніс бочку на вершок.

Любили дівчата прикрашати свої голови вінками. Один із них називали вінком надії (за М.Крищуком).
Його виплітали дівчата, яким не поталанило в коханні. Бувало, і для того, щоб признатися в коханні нерішучому парубку. А в’язали вінок з волошок та польових маків. Волошка – символ простоти і ніжності, мак вселяє надію. Вважали, що любов прийде сама, коли такий вінок дівчина власноручно одягне на голову своєму обранцеві.
Ще цвіт маку долучають у вінок тоді, коли в родині хтось загинув у боротьбі з ворогами. До того ж, мак є символом печалі й туги.
Далі діти пригощаються стравами з маку, пригощають гостей, розповідаючи про те, як ця страва приготовлена. Можна скористатися книгою:
Українські народні страви (К., Довіра, 1992) чи іншими, де розказано про страви з маком. Вибрати можна ті, що учні можуть самі приготувати чи з допомогою батьків. Ось, наприклад, один із рецептів.

Ш у л и к и

Маргарин посікти з мукою, додати сметану, цукор, яйця, замісити тісто. Розкачати корж, покласти на змащений лист, наколоти виделкою і випікати 20-25 хв.. Випечений корж поламати на маленькі шматочки і перемішати з підливою.
Продукти: мука – 300г, маргарин – 100г, цукор – 30г, яйця – 2 шт., сметана – 80г.
Підлива: запарений мак розтерти у макітрі, додати цукор, мед і розвести кип’яченою водою. Смачного!

Ось як у нашому народі цінують, поважають і люблять цю дивну і загадкову квітку. Дуже жаль, що маку все менше росте на Україні, але будемо вірити, що й для нього настануть кращі часи.

Література:

Баклай Н. Ода мові. Криниця//Літ.-мистецький альманах. – Полтава, 1991.
Воропай О. Звичаї нашого народу//Етнографічний нарис. – К., 1993.
Дванадцять місяців: Нар.календар. – К., 1995.
Драч І. Лист до калини: Поезії, поеми. – К., 1990.
Збірник диктантів для 5-11 класів: На народознавчій основі/Л.О.Бурлачко та інші. – К., 1995.
Золотницький М.Ф. Квіти в легендах та переказах. – К., 1992.
Кондратюк А. З вишневого саду: Наук.-худ. оповідання. – К., 1991.
Красиков С. Легенды о цветах. – М., 1990.
Кузнецова М.А., Резникова А.С. Сказания о лекарственных растениях. – М., 1992.
Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К., 1993.
Мамчур Ф. Цвів на полонині верес...: Наук.-худ. кн. – К., 1987.
Неживий О.І., Ужченко В.Д. Дидактичний матеріал з народознавства на уроках української мови. – К., 1993.
Павленко Л. Квіт папороті: Наук.-худ.кн. – К., 1990.
Павленко Л. Цілющі скарби землі. – К.: Наукова думка, 1984.
Павленко Л. Цілющі скарби землі. – 2-е вид., доп. – К.: Наук.думка, 1988.
Персонажи славянской мифологии /Рис.словарь/ – К.: Корсар, 1993.
Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. – К.: Укр.письменник, 1995.
Українське народознавство: Навч.посібник. – Львів: Фенікс, 1994.
Українські народні страви. – К.: Довіра, 1992.
Шморгун С. Ключ-трава. – К.: Веселка, 1990.

Тетяна БАЛАГУРА,
вчитель-методист української гімназії №32 м.Полтави.

"НАРОДОЗНАВСТВО" – всеукраїнський фольклорно-етнографічний часопис.