Про виховання в дітях цнотливості
Володимир (БОГОЯВЛЕНСЬКИЙ), митрополит

Історична довідка.
Митрополит Володимир (у миру Василь Никифорович Богоявленський (1848-1918) народився 1 січня 1848 р. в селі Мала Моршка Тамбовської губернії в сім’ї священика. Початкову освіту здобув у духовних школах тамбовської єпархії, а вищу богословську освіту майбутній владика здобув у Київській духовній академії у 1874 р.
Після закінчення Академії викладав гомілетику, літургику та пастирське богослов’я в Тамбовській духовній семінарії, а вже через рік очолив кафедру Священного Письма. Крім того, він викладав у семінарії німецьку мову, географію у жіночому єпархіальному училищі.
Після багатолітньої викладацької діяльності Василь Богоявленський приймає сан і стає священиком соборного храму міста Козлова Тамбовської губернії, незабаром його призначено ще й благочинним.
Після смерті дружини та єдиної дитини Василь Богоявленський приймає чернечий постриг з ім’ям Володимира і незабаром стає настоятелем Троїцького монастиря в м. Козлові з возведенням у сан архімандрита.
Від червня 1888 р. архімандрит Володимир був возведений у сан єпископа з титулом Староруського та призначений вікарієм Новгородської єпархії. 19 січня 1891 р. владику Володимира перевели на Самарську кафедру, а з жовтня 1892 р. призначають екзархом Грузії з возведенням у сан архієпископа з титулом «Карталинський і Кахетинський».
21 лютого 1898 р. високопреосвященний Володимир був призначений митрополитом Московським та вже 28 березня почав керувати єпархією. Після смерті митрополита Антонія Вадковського, як старший член Священного Синоду, керував Петроградською митрополією у тодішній столиці Російської імперії.
Митрополит Володимир як поборник канонічного порядку, ревний хранитель моральних норм, традицій та звичаїв давньої Православної церкви викликав деяку неприязнь у тодішнього так званого «столичного суспільства». Він виступав проти одержавлення РПЦ та легалізації «распутівщини», тому після смерті митрополита Флавіана Городецького був відправлений у почесне заслання — правлячим архієреєм на Київську кафедру. У ніч із 25 на 26 січня 1918 р. митрополит Володимир загинув від рук більшовицьких зайд.

Серед чеснот, які властиві кожній вихованій дитині, не останнє, а одне з чільних місць, посідає почуття сорому, або цнотливості. Вона вимагає особливих турбот і особливої уваги батьків, зобов’язаних її виховувати у своїх дітях.

Почуття сорому, так само як і розуміння істини, вроджене в кожної дитини. Завдання батьків і вихователів у цьому випадку полягають у тому, щоб не дати згаснути цьому почуттю, а виховати його, розвинути й зміцнити. А тому християнські батьки мають дотримуватися таких правил:

1) Оберігати своїх крихіток від усього, що нівечить святе почуття цнотливості.
Коли батьки будуть чинити так, тоді в дітей дуже рано сформується переконання, що всяке порушення цнотливості є тяжким гріхом, хоча це відбувалося без якоїсь поганої думки. Навпаки, якщо батьки виправдовують своїх дітей у тих випадках, коли вони (може, й несвідомо) порушують і ображають почуття цнотливості, говорячи, що дитина цього ще не розуміє, то в неї незабаром притуплюється ніжне моральне почуття, а згодом підведе до спокуси впасти в гріх, учинити злочин, тому що дитина давно вже звикла як до нечистих поглядів, так і до оголень, дотиків.

2) Остерігтися, щоб тобі самому не стати причиною розтління безвинності своїх дітей. Але як батьки можуть бути такою причиною? По-різному.

Дуже багато батьків уже від народження передають дітям пристрасть до чуттєвості, нахил до безсоромності, яка стає сумною й фатальною спадщиною на все життя. Отож, чиї батьки від юності віддавалися чуттєвим задоволенням, дошлюбний час провели в непомірності й нецнотливості, якщо вони й у шлюбному стані нехтують законом, не вміючи вгамувати свої тілесні пристрасті, то схожа хтивість спадково передається дітям. Нехай це добре пам’ятають як батьки, так і юнаки й дівчата, які мають брати шлюб.

Гріхи юності батьків часто у найгірший спосіб відображаються на дітях. Батьки часто винні за розтління, псування дітей уже тим, що вони занадто їх пестять. Діти, які сплять на занадто м’яких і теплих пуховиках, подовгу ніжаться в ліжку, діти, яким дають надмірну поживну й приправлену прянощами їжу або які дуже рано привчаются до вживання спиртних напоїв, нарешті, діти, які ледарюють, — перебувають у великій небезпеці втратити свою невинність і зазнати впливу таємного гріха юності.

Ледарство взагалі є ненькою усіх пороків, зокрема і нецнотливості. Ось тому, християнські батьки, якщо хочете мати дітей сором’язливих, цнотливих, здорових тілом і душею, то намагайтеся загартовувати їх від раннього віку, привчати терпіти спрагу і холод, і потреби, вболівайте, наставляйте їх у праці й охороняйте від зніженості, тому що зніженість і тлустість є родючим ґрунтом для пороку й нецнотливості.

Дуже багато батьків несвідомо, або й свідомо, бувають спокусниками власних дітей своєю необережною, а іноді навіть безсоромною поведінкою. Йдеться про тих батьків, які при дітях вільно одягаються й роздягаються, про матерів, які недостатньо скромно й акуратно годують грудьми своїх крихіток, які залишають чотири– і п’ятирічних і старших дітей спати в одній спальні з собою, а іноді навіть кладуть із собою у постіль; далі, батьки, які між собою або з іншими ведуть у присутності дітей нескромні двозначні розмови, розповідають звабні події, допускають аморальні жарти, у занадто грубих виразах говорять про статеві відносини, занадто вільно поводяться між собою тощо. До всіх батьків, які ось так чинять у присутності дітей, насамперед стосуються грізні слова Спасителя: хто спокусить одного із братів Моїх менших, віруючих в ім’я Моє, тому краще було б, якби жорно повісили йому на шию й він потонув би в безодні морській (Мт. 18, 6).

Остерігайтеся ж, християнські батьки, накликати на себе такий страшний вирок, уникайте у ваших розмовах, у ваших стосунках, у всій вашій поведінці того, що вашим дітях може спричинитися до спокуси й спонукання, до таких речей, яких їм краще й не знати. Тримайте ваших дітей доти, поки це можливо, у певному незнанні про статеві стосунки. Якщо ж ваші діти самі запитують про щось таке, то відповідайте обережно, ухильно, не відкриваючи їм усієї істини, але й не вдавайтеся до обману й казкових вигадок. Ніколи не потрібно налаштовувати їх, що гріх говорити про ці речі з іншими. Бо нерозсудливо наштовхувати дітей на такі питання, бо це ще більше розпалює їхню цікавість, і вони можуть шукати відповідей в інших і, швидше за все, у своїх товаришів. Зрозуміло, що значно краще, якщо підліток довідається про ці речі з вуст благочестивих батьків, ніж від легковажних або порочних товаришів.

3) Стежте за малими дітьми, щоб їм не випадало нагоди спокушатися до втрати цнотливості. І в цьому випадку стежте пильним оком за спальнями малечі. Облаштовуйте кожній дитині окрему постіль, якщо маєте для цього можливість.

Суворо стежте, щоб у вашому будинку не було ні книг, ні картин, які своїм змістом шкідливі, і можуть, якщо потраплять дітям до рук, наражати на небезпеку їхню цнотливість, опоганити чистоту їхніх почуттів і уяви.

Батьки зобов’язані стежити за дітьми й тоді, коли вони займаються іграми на вулиці, і не дозволяти їм спілкуватися з дітьми зіпсованими, грубими й невихованими.

4) Сій у серцях дітей твоїх любов до сором’язливості й цнотливої чесності з релігійних підстав, а не тільки задля суспільної моралі. Якщо хочете виховати в дітях ваших цнотливість тільки тому, що вільна поведінка може шкодити їм в очах людей, то ви в такий спосіб не виховали б і не посіяли б у серцях їхньої щирої чистоти, бажаної Богові. У цьому випадку ваші діти тільки здаватимуться чистими й безневинними перед світом, але серця їхні можуть бути гніздом нечестивих пристрастей. Щоб діти були воістину чисті й безневинні, для цього маєте навчити їх любити чистоту й безвинність заради Бога й заради ж Бога почувати відразу до нечистоти й нецнотливості, бо наскільки приємна Богу чеснота цнотливості, настільки мерзенний і огидний для Нього порок нецнотливості. Отож, необхідно постійно вказувати дітям на око Бога, Який бачить усе таємне, проникає у найглибші схованки серця, перед Яким ніщо не може приховатися, і Який на кожен нецнотливий помисел, на кожне нечистиве вважає тяжким гріхом.

Корисно нагадати дітям про святого ангела-хранителя, який і вдень, і вночі присутній при них і пильно стежить за ними. «І якщо він помітить у їхніх думках щось нечисте, то стане обвинувачем їхнім перед Богом. Страх перед всеприсутністю і всевіданням Бога й постійне пам’ятання про ангела-хранителя будуть найкращими стражами невинності й цнотливості ваших дітей. Ось як слід виховувати в дітях святе почуття цнотливості.

(За матеріалами «Українського церковно-історичного журналу»)
Джерело