Іржі ТОМАН
ЯК УДОСКОНАЛЮВАТИ САМОГО СЕБЕ

23. ЯК ДОЛАТИ ЖИТТЄВІ КРИЗИ І ТРУДНОЩІ

Життя не завжди буває доброзичливим. Нерідко воно приносить з собою кризи і неймовірні труднощі.

...Це горе спіткало нашу сім'ю зненацька. Тато був завжди сповнений енергії й ентузіазму. Та одного дня він захворів, і лікар на основі симптомів вирішив, що у нього запалення жовчного міхура. На третю ніч батькові стало гірше. Його відвезли до лікарні, і більше ми його живим не бачили: у нього стався розрив сліпої кишки.
В цей день світ для мене перевернувся. Я саме готувався до останнього державного екзамену. Батько ніколи в житті не хворів. Тим більшим був цей удар для нас з мамою.
Молодим людям, які живуть у сім'ях, де панує мир і злагода, де люблять одне одного, як правило, ніколи не спадає на думку, що ці стосунки любові й доброзичливості можуть одного дня скінчитися. Як бачимо, таке може статися і протягом однієї ночі, як це трапилося зі мною.

ЩО ТАКЕ ЖИТТЄВІ КРИЗИ І ЯК ЇХ ДОЛАТИ.

Як визначають психологи слово "криза"? За визначенням одних, це - "стан чуттєвих і духовних стресів, що вимагає значної зміни життєвих позицій протягом короткого часу". Проаналізуємо дане визначення.

І. Сталася подія чи події, які порушили нашу чуттєву й духовну рівновагу.

2. Подія змінила нормальний перебіг нашого життя.

3. Вона вимагає від нас за короткий час змінити життєву позицію і способи, якими ми діємо у звичайній ситуації.

4. Під час кризи не можна діяти старими способами, треба шукати нові методи, як вийти з незвичної ситуації.

Далі ми розберемо ці пункти детальніше, а для початку зупинимося на тому, як молоді люди ставляться до кризи, оскільки вони здебільшого не мають з даного питання ніякого досвіду.
Молоді люди, хоч і знають, що ніхто не вічний на землі, однак не думають, що це стосується також їхніх близьких, особливо коли ніщо не передвіщає нещастя. Сповнені молодечого завзяття і сил, вони зосереджуються на майбутньому, не припускаючи й думки, що доля може завдати удару несподівано. Не усвідомлюють вони й того, що на світі мало людей, які б не перенесли втрату когось з рідних, близьких або інший удар долі.
Переживаючи щасливі дні, люди сподіваються, що так триватиме завжди. Коли ж їх спіткає горе, впадають у розпач, гадаючи, що воно ніколи не мине. Однак треба пам'ятати, що ні почуття задоволення і щастя, ні цілком протилежні їм почуття ніколи не тривають вічно. Цілком віддаватися горю, яке вас спіткало, або через це навіть накладати на себе руки - безглуздо: події минають одна за одною, так само як сонячні дні чергуються з хмарними.

П. ГОЛЬБАХ
Коли людина боїться, вона перестає думати.

Знаючи, як працює магнітофон, ви можете порівняти рух його стрічки з перебігом людського життя. На лівій катушці - майбутнє, яке повільно і рівномірно наближається, як розмотується катушка, на відтворювальній головці - мить, яку ви переживаєте, а на правій катушці - ваше минуле, про яке ви можете згадувати. І чим воно далі, тим більше йде в забуття. Місце на стрічці, яке відтворювальна головка програє саме зараз,- лише непомітна частиночка усієї стрічки життя. Ця часточка, на наш погляд, і може бути моментом нещастя. Та ніхто не знає, що записано далі на стрічці. За кризою може настати щось нове, краще, можливо, й прекрасне. Після кризи можуть наступити періоди задоволення життям, оскільки, переживши її, ми глибше заглянули всередину свого "я", ближче придивилися до життя навкруги і тепер можемо змінити свої погляди на нього, його труднощі й радощі.

Щоб легше пережити якусь життєву кризу, насамперед слід усвідомити, що удар, який завдала нам доля, надзвичайно болючий лише в даний момент, у точці, котра на рухливій стрічці означає "тепер". Тільки-но подія, що стала причиною кризи, почне відходити в минуле, її вплив ставатиме дедалі слабшим і, найімовірніше, зрештою цілком зникне. Людина, яка вперше зазнала життєвої кризи, звичайно, цього не знає. Тому вона відразу ж впадає у відчай, перед її очима стоїть тільки власне нещастя, і вона його дуже переживає. Треба завжди пам'ятати, що "час гоїть усі рани". Скільки зневірених могли б зберегти своє життя і скількох тижнів і місяців горювань могли б уникнути люди, коли б вони це пам'ятали.

Серед дописів до редакцій журналів і газет часто трапляються листи молодих людей, які розлучилися зі своєю коханою (чи коханим) ще до одруження. Не дивно, що вони дуже переживають своє перше розчарування в коханні, адже досі такого нещастя з ними не траплялося. Тому молоді люди помилково вважають, що їхні переживання триватимуть вічно. Однак вони ще не раз закохуватимуться і розходимуться, перш ніж кинуть якір у порту одруження. А скільки існує інших, далеко більших нещасть, які можуть спіткати людину!

Які можна дати поради щодо того, як подолати життєву кризу?

По-перше, під час кризи необхідно переконати себе, що сильне почуття відчаю й горя поступово слабшатиме, доки зовсім не зникне.

По-друге, ми не повинні постійно повертатися думками до трагічної події, яка з нами трапилася, не повинні ні в чому себе звинувачувати (адже відомо, що в таких ситуаціях людина завжди дорікає собі за те, що не змогла запобігти лихові). Такі самозвинувачення, як правило, пов'язані з втратою коханої, близької особи. Часто звинувачують себе в тому, що були не досить уважні до неї. Але вже нічого не поправиш. Треба відганяти такі думки, адже "що сталося, те сталося, і назад не повернеш".

По-третє, і це дуже важливо, з кризою треба боротися.
Досвід підтверджує, що в таких ситуаціях допомагають насамперед робота, причому інтенсивна, увага до інших, до їхніх турбот і справ, завдяки чому людина відвертає свою увагу від власних похмурих думок і самозвинувачень. Нема нічого гіршого, ніж цілком віддаватися відчаю, весь час думаючи про своє нещастя. Це найгірше, що може бути в даній ситуації.

У зв'язку з цим наведу такий приклад. Один мій знайомий овдовів саме тоді, коли збирався йти на пенсію. Він негайно відмовився від свого рішення, бо знав, що вдома, без роботи, він не швидко опам'ятається від цього удару долі.

По-четверте, щоб пережити життєву кризу, треба пам'ятати, що навкруги є багато людей, котрим значно гірше, ніж нам, але вони не впадають у відчай. Так, сліпота, втрата ноги, інше каліцтво або хвороби, які залишають тривалі наслідки, дуже ускладнюють усе життя. І все ж таки, як ми далі Добачимо, ці люди змогли знайти в собі сили жити і діставати насолоду й радість від роботи, від турбот про інших, від нових інтересів, які вони почали розвивати в собі.

Ф. де ЛАРОШФУКО
Усі ми маємо досить сили, щоб зносити нещастя інших.

І, нарешті, по-п'яте, не викликайте кризу самі.
Ви гадаєте, що це не можливо? Згадайте лише, скільки разів ви переживали гіркі хвилини через свою нерозважливу поведінку! Не читайте особистих щоденників і листування вашого партнера, з яким багато років, аж до похилого віку ви живете у злагоді. Не підслуховуйте його телефонних розмов.

Можливо, ви довідаєтеся про гіркі для вас речі, адже інколи партнер все життя приховує їх від близької особи з багатьох серйозних причин. Зрозумійте, що спільне життя здебільшого не обходиться без компромісів і поступок.

ТРИВАЛІ ТІЛЕСНІ ПОШКОДЖЕННЯ

Можливо, хтось із читачів вирішить, що цю частину йому читати не варто, бо сам він не збирається залишати цей світ. Але людина не може знати наперед, що її спіткає завтра. Крім того, ми повинні вміти увійти в становище людей з тілесними пошкодженнями, які зустрічаються в нашому оточенні. Тоді ми зможемо їх зрозуміти і допомогти їм у нелегкій долі. Наведемо кілька прикладів.

Один хлопець, гасячи вапно, дістав тяжке тілесне ушкодження. Лікарі робили все можливе, щоб врятувати йому очі, але марно.
"Спочатку було жахливо,- розповідав він.- Я сприймав це як щось тимчасове, весь час сподівався, що зір повернеться, а коли мені врешті сказали, що вже нічого не можна зробити, я вирішив, що це кінець, що я списана людина. Але потім я взяв себе, в руки. Адже я повинен жити. В мене є мати, друзі, люди, які прагнуть мені допомогти. Я записався на курси сліпих масажистів. Навчання тривало рік, протягом якого нас примусили добре попрацювати. Крім спеціальних дисциплін, була у нас і фізкультура. Я стрибав через коня, лазив по шведській стінці, перекидався на матах. Нічого, говорили вчителі, що зараз вам доводиться не солодко, адже в житті ніхто вам перешкод з шляху не усуватиме. І вони мали рацію. Навчили нас не боятися труднощів, поводити себе розумно, зжитися з нашим світом".
На запитання журналістки, що брала в нього інтерв'ю, "який же цей твій світ?" хлопець відповів: "Я б сказав, як і будь-який інший. Скільки разів я замислювався, що краще - не знати нічого і не бачити вже від народження чи побачити, як виглядає луг, якого кольору небо, каміння, які прекрасні дівчата, картина на стіні чи форма рояля. Не знаю. Проте думаю, що мені не погано. У мене є два світи. Я знаю, яке обличчя у мами, знаю свою кімнату, дім, кожний куточок у нашому селі, стежки в полі. Там я почуваю себе в безпеці, можу потрапити куди завгодно - це така собі незмінна фотографія, котру я завжди носитиму в собі. А другий світ, сповнений уяви,- він тільки мій, я сприймаю його як художник, що на основі своєї фантазії малює пейзажі й обличчя людей, яких ніколи не бачив. Я уявляю собі зовнішність людей за тембром їх голосу і намагаюсь угадати їх характер. В жодному разі мій світ не можна назвати сумним і бідним".
Фердінанд Шпенглер - так звати цього молодого чоловіка, який закінчив курси, став працювати масажистом державного санаторію в Карлових Варах. Про свою роботу він розповідає: "Я люблю вставати в будні. Не можу дочекатися того моменту, коли знову вдягну білий халат, коли за мною знову ходитимуть люди, яким я потрібен і які потрібні мені. Люблю слухати їх розповіді. Здається, вони переді мною розкриваються, стають щирими й відвертими, а я їм відплачую тим же. Мене дуже радує, коли деякі пацієнти, повернувшись через рік на лікування, хочуть знову на масаж ходити до мене".
Він відкрив вікно у вечірню темряву й запитав журналістку:
- Там багато зірок?
- Сила-силенна, все небо засіяне.
- Це добре,- хлопець повернув до журналістки жваве обличчя,- завтра знову буде гарний день.

Цей юнак не впав у розпач через свою трагедію - сенс життя він знайшов у щоденній роботі.
Сподіваюсь, не треба описувати героїзм Мересьєва, головного персонажа книжки Бориса Полєвого "Повість про справжню людину". Кожний читач знає цю книжку, а також фільм про мужню радянську людину.

До людей, які змогли справитися зі своєю долею, належать і Гелена Келлер та Ольга Скороходова, які в п'ять років втратили зір і слух, а потім і здатність говорити. Незважаючи на це, педагогам і лікарям вдалося поновити їх контакт з навколишнім світом. Скороходова одержала вищу освіту і стала науковим працівником. Про її долю ви можете довідатися з книжки "Мій світ без звуків і без світла".

Ви й самі, напевне, зустрічали багатьох людей з тілесними ушкодженнями, які мають велику витримку і співчуття до інших. Якщо можуть, вони ходять на роботу або працюють удома. Нерідко їм доводилося шукати новий сенс життя, міняти професію, а це, звичайно, вимагає спеціального навчання.

Г. ГЕЙНЕ
Душевні страждання зносити легше, ніж тілесні.

Ф. де ЛАРОШФУКО
Якщо людина не може знайти спокій у собі, марно шукати його деінде.

Ці люди демонструють чудеса відваги й мужності, про які здебільшого ніколи не розповідають. Візьміть хоча б сліпого, що, йдучи знайомою дорогою на роботу, раптом спіткнеться об загорожу, яку щойно поставили над новим ровом, або об новий стовп з дорожним знаком чи впаде на зледенілому тротуарі. А що коли він у вічній темряві захоче дістатися незнайомими шляхами пішки, автобусом або трамваєм до свого товариша, щоб підтримати його ухвилину депресії чи у хворобі? І все-таки ця людина щоденно вирушає у свою путь. Я знаю сліпого телефоніста, який удома виконує різноманітну чоловічу роботу, в саду саджає і цілий рік доглядає ягоди, фруктові дерева. Серед його захоплень і шахи: він бере участь у багатьох турнірах у країні і за кордоном. У відпустку їздить з дружиною за кордон і привозить звідти багато вражень.

Наведемо приклад Франтішека Куніка, чиє ім'я знайоме всім тілесно ушкодженим спортсменам.
В чотири роки Франтішек серйозно захворів на поліомієліт. У десять років в інституті Єдлічки він уперше підійшов до столу для гри в теніс, а вже незабаром захищав честь Лібереця на міжінститутських іграх. Пробував він себе і в легкій атлетиці. Йому не досить було брати участь у змаганнях інвалідів, і він почав виступати за команду "Локомотив" (м. Трутнов) у групі "Б" разом із здоровими спортсменами.
Під час лікування в місті Ямські Лазні Франтішек познайомився зі своєю майбутньою дружиною, придбав собі нових товаришів, з якими грав у волейбол, займався іншими видами спорту, що їх рекомендує лікувальна фізкультура. З часом він очолив трутновський "Локомотив". Франтішек не тільки грає в настільний теніс і волейбол, але не забуває і легку атлетику: на республіканських змаганнях він одержав сім золотих, п'ять срібних та одну бронзову медаль. На першості світу серед інвалідів у Сент-Етьєні завоював срібну медаль у легкоатлетичному п'ятиборстві.
Нині Франтішек Кунік є одним з головних організаторів спортивних заходів для інвалідів. Він заснував Крконоський кубок, змагання за який уже стали традицією.

ЗНАЙТИ СВОЄ МІСЦЕ В ЖИТТІ

Цей приклад ми навели не для того, щоб кожна людина з тією чи іншою фізичною вадою намагалася стати визначним спортсменом, а з інших причин: ніхто не повинен втрачати надію і впадати в депресію та відчай. Треба завжди старатися подолати депресивний стан навчанням, роботою або якоюсь іншою інтенсивною діяльністю.
Це стосується як тривалих ушкоджень, так і криз тимчасового характеру, в які людина потрапляє, наприклад, після смерті близької особи, після розлучення з коханою, або коханим та в інших тяжких ситуаціях чи обставинах.

Характерно, що ушкодження може зачіпати не тільки фізичну сферу, а й психічну. Так, інваліди впадають у тяжкий невротичний стан, який вимагає першочергового лікування.
В одному британському лікувальному закладі влаштували в 1948 році перші спортивні ігри інвалідів. Спочатку це були змагання зі стрільби з лука, а потім і з баскетболу, фехтування, деяких видів легкої атлетики, плавання, настільного тенісу та ін. Ці змагання позитивно впливали не тільки на фізичний стан інвалідів, а й на їх психіку. Вони сприяють вихованню у людей з фізичними вадами впевненості у собі, здатності легше переносити свою тяжку долю.

Спортивні заходи допомагають інвалідам знаходити нові можливості, як компенсувати функції уражених частин тіла і зазнати радощів повноцінної людини.

Проте самі для себе вони повинні зробити якомога більше: напружити всі свої зусилля й волю і пам'ятати, що самодисципліна, вимогливість до самих себе - необхідна передумова бути задоволеним життям. Можна сказати, що кожний їх "день вимагає перемоги над самим собою і великої витримки. Багато хто з них свідомо ставлять перед собою завдання чогось навчитися, знайти в собі сили, щоб продовжити розпочату справу, не допустити повернення подоланої кризи й не піддатися новій.

ТИМЧАСОВЕ ВІДСТОРОНЕННЯ ВІД ЖИТТЯ

Людина, внаслідок якогось нещастя, не досить тривалий час, скажімо, один-два роки може бути відстороненою від життя. Тут уже залежить тільки від неї самої - впасти у меланхолію через то, що вона прикута до ліжка, чи використати цей час вимушеного спокою для поповнення своїх знань, для самоосвіти.

Чи задумувалися ви над тим, що б ви робили в такій ситуації? Такі роздуми повинні були б привести вас до двох висновків.

По-перше, ви мали б стати обережнішим і передбачати різні небезпеки, які можуть загрожувати вам, вашим дітям чи дружині.
Адже відомо, що й домашня робота є небезпечною з погляду можливих ушкоджень - опіків, ошпарювань, порізів, переломів. Так, підсмаження їжі, наприклад, може становити серйозну небезпеку для зору. Ніхто не гарантований також і від того, що завтра, післязавтра з ним не трапиться якась аварія при їзді автомобілем і він не буде травмований.

Все, що ми говорили про тілесні ушкодження, наштовхує нас на другий висновок - завжди, за будь-яких ситуацій людям з фізичними вадами треба допомагати в їх нелегкій долі.

ЯК ДОЛАТИ ПЕРЕШКОДИ І ТРУДНОЩІ

Ми вже ознайомилися з кризами і з'ясували, що навряд чи знайдеться багато людей, які б прожили своє життя, не зазнавши яких-небудь криз. Проте, на щастя, кризи здебільшого трапляються не часто, хоч їх подолання може вимагати тривалого часу.
Труднощі й перешкоди постають перед нами значно частіше. Але, на відміну від життєвих криз, вони не порушують звичного плину нашого життя і не вимагають від нас якихось особливих рішень. Невеликі перешкоди й труднощі нам, по суті, доводиться долати постійно. Навчившись їх переборювати, ми майже не звертаємо на них уваги або й зовсім їх не помічаємо.

Якщо я не можу змінити ситуацію, я повинен постаратися і змінити своє ставлення до неї.

Цей принцип варто було б запам'ятати і намагатись дотримуватися його протягом усього життя. Адже крім ситуацій, які ми можемо змінити, доклавши своїх зусиль, є й такі, на які ми взагалі не можемо вплинути. В першому випадку ми повинні мобілізувати всі свої сили й розум, щоб знайти рішення, яке б усунуло неприємну ситуацію або, принаймні, послабило її дію на нас. Наведемо приклади.

На вашому підприємстві внаслідок змін у виробничому процесі повинні ліквідувати робоче місце, яке ви займаєте. Проте робота, що вам пропонують, з якихось причин вас не влаштовує. І ви вирішуєте взятися за справу самі: знайти роботу, яка б більше відповідала вашим інтересам.

Наведемо інший приклад. Ваше подружнє життя закінчилося розлученням. Тут ви вже нічого не вдієте. Та ось криза минула. Тепер можуть бути два варіанти ситуації: або ви будете й надалі переживати нещастя, яке вас спіткало, постійно до нього повертатиметеся думками, зважуватимете, що було б, якби.., будете знову і знову лютувати і шкодувати або ж, усвідомивши, що дану ситуацію змінити не можна, вирішите якнайшвидше пристосуватися до нових умов, влаштуєте своє життя в новій ситуації і забороните собі повертатися думками до минулого. Оскільки ви вже знаєте, що найкращі ліки - це робота, ви працюватимете більше, ніж раніше, знайдете собі якесь захоплення, зустрічатиметеся зі своїми друзями, намагатиметеся розширити коло своїх знайомств.

Слід пам'ятати, що труднощі й перешкоди - необхідна складова частина життя. Вони приходять до нас уже в ранньому дитинстві, і добре, що приходять.
Люблячі батьки, і особливо матері, прагнуть зробити життя своїх дітей якомога легшим. Вони усувають будь-які перешкоди на їхньому шляху, намагаються, щоб у їх житті не було ніяких ускладнень. При цьому батьки не розуміють, що своїм надмірним піклуванням дуже шкодять дитині. В такому домашньому інкубаторі вони хочуть тримати її до зрілого віку. Що ж буде з нею потім, коли вона так і не навчилася вирішувати життєві проблеми?

Якщо ви готуєте дитину до самостійного життя, вона повинна хоча б інколи потрапляти в ситуації, в яких могла б виявити себе, свою самостійність. Дітей слід змалку привчати долати труднощі і перешкоди, навіть штучно створюючи їх.
Поряд з тим, що пропонувалося для виховання самостійності в попередніх розділах, я вважаю доброю школою життя також самостійне подорожування підлітків спочатку по рідній країні, а згодом і за кордоном. Під час таких подорожей людина може за день зустрітися з більшою кількістю складних ситуацій і непередбачених перешкод, ніж удома за чверть року. Даючи їм раду, вона набуде впевненості у своїх силах, віри в себе. А якщо вона навчиться долати перешкоди в незнайомому їй оточенні, то вдома вони не становитимуть для неї ніяких труднощів.

Які поради дати молодим людям?

Якщо ви хочете самовдосконалитися, то намагайтеся стати самостійним, навчіться влаштовувати самі свої справи, усувати перешкоди й долати труднощі. Вам обов'язково треба вчитися самостійності, якщо ви несміливий, боїтеся говорити з незнайомими людьми; червонієте, говорите тихо, запинаєтеся; зустрівши на шляху перешкоду, шукаєте допомоги в інших; не знаєте або мало знаєте, як влаштоване навколишнє життя, як вирішуються різні формальності (наприклад, безпорадно блукаєте по великій будівлі офіційної установи, куди ви прийшли в якійсь справі; не знаєте, що робити в райвідділі охорони здоров'я, у виконкомі, в ощадкасі; як купити квиток на поїзд, одержати інформацію про розклад руху автобусів, поїздів, літаків, як подзвонити міжміським телефоном тощо); вважаєте найкращим для себе, коли всі справи за вас владнає хтось інший.

Якщо ви хочете позбутися цих вад, то мусите активно шукати нагоду, щоб самостійно влаштувати якусь справу, наприклад, довідатися, які формальності необхідні для запису нової адреси в паспорт, для прописки або перепрописки і т. п. Плавати можна навчитися тільки у воді, так само стоїть справа і з освоєнням усіх цих премудростей.
Покладіть собі за правило протягом певного часу регулярно, найкраще щодня, влаштовувати якісь справи на роботі, з друзями чи вдома. Якщо ви дотримуватиметеся цього правила, то вже протягом місяця помітите певний прогрес. Ви ближче пізнаєте організацію громадського життя і ніколи не будете розгублюватися, не знаючи, куди звернутися в тій чи іншій справі.

Долаючи перешкоди, ви перевіряєте свої сили

Я переконаний, що людина, яка наведене вище правило пробитії одним :І принципів свого життя, тим самим дістане можливість перевірити свої сили. Спробуйте діяти згідно
з цим правилом, нехай вас не бентежать перепони й труднощі, що зустрінуться на вашому шляху. Навпаки, радійте їм, бо вони дають вам можливість дечому навчитися і зміцнити вашу впевненість у собі. Зміцнювати впевненість у своїх силах надзвичайно важливо: адже кожний новий успіх додає нам переконаності в тому, що й у майбутньому ми успішно подолаємо будь-які труднощі.

Якщо ви, читачу, належите до людей, що мало вірять у свої сили, не уникайте труднощів, а приймайте їх як зручну нагоду "потренуватися". Коли вам відразу це не вдасться, намагайтеся досягати успіху знову і знову, доки не доб'єтеся свого. При цьому, звичайно, слід починати з простіших завдань і поступово переходити до складних. Не вчіться стрибати через струмок одразу в його найширшому місці.

ЩЕ КІЛЬКА ПОРАД ДЛЯ ПОДОЛАННЯ СКЛАДНИХ І КРИТИЧНИХ СИТУАЦІЙ.

Варто продумати наперед свої вчинки на випадок складної чи навіть критичної ситуації.

Так, наприклад, вас чекають важливі переговори. Ви трохи їх боїтеся. Однак страх вам не допоможе. Ви повинні спочатку проаналізувати ситуацію, уявити собі, що від вас вимагатимуть, про що питатимуть, які будуть аргументи супротивної сторони і як краще на них відповісти. Найважливіше при цьому уявити себе на позиції другої сторони: які вона матиме заперечення і як на них реагувати. Коли ж ви, ставши на позиції другої сторони, шукатимете всі можливі аргументи проти свого власного твердження, то можете вважати, що ви добре підготувалися до переговорів і не дасте себе загнати у безвихідь.

А що коли настане якась критична ситуація, скажімо, пожежа в домі, на дачі або аварія автомобіля?

Чи присвячували ви хоч якийсь час роздумам над тим, що робити в даному випадку? Відомо, що в критичній ситуації людина звичайно не здатна тверезо міркувати і може запанікувати. Якщо ви вже продумали подібну ситуацію, то знатимете, що вогонь слід накрити простирадлом, покривалом, пальтом, що треба вимкнути газ чи електрику, що простір навколо вогню слід полити водою, щоб пожежа не поширювалася, тощо.
На підприємствах проводяться навчальні протипожежні тренування, під час яких працівники вивчають, де знаходяться аварійні виходи, вогнегасники та ін. Дома й на дачі теж треба знати про такі речі. Чи ясно вам, які речі слід насамперед намагатися зберегти в тому випадку, коли життя усіх у небезпеці? Чи лежать усі ваші документи, такі, як паспорт, свідоцтво про народження, страховий поліс, ощадні книжки, в одному місці?

У складній обстановці, а ще більше під час кризи люди часто починають нервувати.

Уявіть собі, наприклад, таку досить просту ситуацію: вам треба виступити на якихось зборах чи перед публікою. Ви починаєте нервувати і від цього ще більше боїтеся, що будете затинатися, розгубите думки тощо. Що робити в цьому та п подібних випадках?

Слід знати, що, за твердженням деяких психологів, основною емоцією в деяких ситуаціях є хвилювання, яке ми можемо сприймати як нервозність, страх або, навпаки, як піднесення. Від нас самих залежить витлумачити свою схвильованість як стан страху чи ентузіазму: адже і в стані піднесення ми відчуваємо хвилювання. Поганий той актор, який не відчуває перед своїм виступом ніякого натхнення. Навряд чи він зможе зіграти свою роль так, як тоді, коли всю свою схвильованість він перетворив на натхнення й на прагнення зіграти якнайкраще. Нам варто вчитися цьому в акторів.

Однак у критичних ситуаціях люди демонструють два типи реакцій. Одні лякаються, впадають у паніку і або нічого не роблять, або поводяться занадто метушливо. Іншим хвилювання служить для мобілізації сил, для енергійних дій з метою, наприклад, захистити себе.
Таке трапляється не тільки в критичній ситуації, а й при вирішенні складних проблем на роботі чи вдома. Тут ми теж можемо скористатися всіма своїми здібностями, мобілізувати всі свої сили, щоб досягти успіху.

У скрутному становищі не слід бути пасивним. Навпаки, необхідно виявляти якнайбільшу активність та ініціативу. Попередня підготовка чи "програвання" різних можливих критичних ситуацій та їх розв'язання допоможе вам у цьому.
Дуже складні ситуації настають через те, що людина не вжила ніяких заходів спочатку, коли труднощі тільки почали з'являтися.

Кожну складну, а особливо критичну ситуацію слід проаналізувати і після її ліквідації дати їй оцінку. Що ми зробили погано, а що добре? Чи можна було передбачити ситуацію, а якщо так, то чому ми не приготувалися до неї? Який досвід ми повинні з неї винести?

Висновки

Перешкоди існуватимуть завжди, і чим швидше ми навчимося їх долати, тим більші проблеми зможемо вирішити в майбутньому.

Слід пам'ятати, що почуття відчаю і нещастя, які людина V гостро відчуває у стані кризи після трагічної події, поступово слабшають.

Не можна постійно повертатися думками до трагічної події, яка з нами трапилася.

Якщо кризи з'явилися, треба активно з ними боротися.

Робота - це один із засобів забути трагедію.

Людина з фізичною вадою повинна намагатися подолати стан депресії роботою, навчанням або іншою діяльністю.

У тяжкій ситуації слід намагатися змінити своє ставлення до неї, якщо ми не можемо змінити саму ситуацію.

Долаючи перешкоди, ми перевіряємо свої сили, набуваємо впевненості в собі - зростаємо.

До змісту