Чому треба спати

Братик мій лежить, моргає,
Братик мій не любить спати,
Тільки ляже — і питає:
— А коли уже вставати?
— Ти засни скоріш, хлопчино,
Ти заплющ, будь ласка, очі,
Бо до тебе у гостину
Сон прийти сьогодні хоче.
Обіцяли ведмежата,
Обіцяли оленята,
Обіцяли тигрики,
Обіцяли щиглики,
Обіцяли лебедята
В сон до тебе завітати.
А коли малим не спиться,
Дорікає сон малятам:
Бо ж куди летіти птицям
І куди іти звірятам?

Велике чаювання

Посадили
Чайник
На жарище днищем.
Запихтів негайно
Він своїм носищем.
Пуф-пах!
Пуф-пах!
Попихтів,
Посопів,
Пісню
Голосно
Завів.
Співав її із запалом,
Немов пустун-хлопчисько.
Посвистував,
Подзвякував,-
Кипів собі, аж бризкав.
Склянки, цукорниці, блюдця
З дзвоном-передзвоном
До стола спішать, аж б'ються —
Буде чай з лимоном!
І з варенням,
І з суницями,
І з печенням,
І з чорницями!
А між ними чайник
Ходить, як начальник.
Вліво крок,
Управо крок —
Ллє у склянки
Кип'яток.
Гей, збирайся, публіко:
Прикотили бублики,
Коржики, ватрушки,
Пиріжки, пампушки!
Коло столу,
Коло столу
Всі розсілися
По колу.
Певно, ложкам
Страшно трошки:
Метушаться — стриб та стриб;
Набирають цукор ложки
І пірнають у окріп.
Ходить чайник, не вмовкає,
Всіх підлеглих розпікає,
Тільки кришка дзвінко стука:
Чаювання —
Добра штука!

Піжмурки

Як виходить Сонечко,
Місяць геть тікає,
І його до вечора
Сонечко шукає.
А коли вже змориться
І спочить лягає,
Місяць в небо випливе
Й Сонечка шукає.
Сонечко із Місяцем
Бігають по світу, —
Цілий вік у піжмурки
Граються, мов діти.

Грибний дощик

На тонких блакитних ніжках
Дощ зайшов тихенько в ліс
І питає тишком-нишком,
Де який грибок підріс.
Та мовчать дуби й ялички,
Мов набрали в рот води.
«Буде більше нам водички, —
Ти шукай собі, ходи...»
А дощу набридло нишком
Між деревами блукать,
Засвербіли в нього ніжки
І пустились танцювать.
Ходить дощик у таночку,
По травичці стриб та стриб.
Там, де тупне, —
З-під листочка
Визирає мокрий гриб.

Красень

Маленьке ведмежатко
Прийшло до ручая.
— У воду подивлюся:
Яке насправді я?
Бо каже мама: «Красень,
Як сонечко ясне».
Ану, водичко чиста,
Показуй-но мене.
Із ручая на нього
Дивилось щось таке
Окате-балухате,
Зелене і слизьке.
Злякалось ведмежатко:
— Це я таке?! Овва!..-
У відповідь окате
Озвалося:
— Ква-ква!

Лісова сімейка

Лісом дощик поблукав
Та й подавсь до міста,
Загубивши поміж трав
Голубе намисто.
На травичку під дуби
Вибігли із хати
Молоді й старі гриби:
Тато гриб, Мама гриб,
Діти грибенята.
Придивися до слідів
І знайди стежину,
Де гуляє між кущів
Лісова родина.
Там, де дощик загубив
Голубінь у ямках,
Йдуть вервечкою гриби:
Тато — в шапці,
Мама — в шапці,
Малюки — в панамках.
До вечірньої зорі
Бродять по стежинках
У росі — старі гриби,
Молоді — в росинках.
На поляні, де дуби
Стережуть їх хату,
Витанцьовують гриби:
Тато — гуп,
Мама — туп,
Тупці — грибенята.
Морока для рака
А на дні ставка
Ходить рак,
Рак-неборак,
І шукає свищика.
А на дні ставка
Всіх питає рак,
Рак-неборак,
Де дістати свищика.
Він розпитує линів,
Карасів і пічкурів,
Коропів і сазанів —
Та ніхто не бачив Свищика.
Всі питають рака,
Рака-неборака,
Нащо йому свищик.
І розказує рак,
Рак-неборак,
Про хлопчину Федора,
Відомого ледаря.
— Сидить Федя на печі,
їсть рум'яні калачі.
А попросять щось зробити —
озивається сердито,
заявляє так:
«Як засвище рак».
Через те на дні ставка
Ходить рак-неборак
І шукає свищика
Для Феді.

Рипливі братики

Як лягає Петрик спати,
Має добру звичку:
Він під ліжко ночувати
Ставить черевички.
Та не відає хлопчина,
Що у темну нічку
Погуляти із хатини
Вийдуть черевички.
Тупці правий,
Тупці лівий —
Аж дзвенять підбори, —
Це вже братики рипливі
Ходять коло бору.
І до них спішать зайчата,
Білочки, лисички:
Узувати-приміряти
Гарні черевички.
В них сорока-білобока
Міряє полянку,
Ходять скоком-перескоком
Горобці до ранку.
Потім братики тікають
Прямо на дорогу,
Бо на них уже чекають
Петрикові ноги.
Взує Петрик черевички,
Вибіжить із хати:
То пройдеться, як лисичка,
То почне стрибати.
Сам-один гуляє хлопчик,
А поглянеш збоку:
Це і зайчик, і горобчик,
Білочка й сорока.
— Може, сів би на хвилину! —
Хлопця люди просять.
Та хлопчину
Без упину
Черевички
Носять.
Тупці правий,
Тупці лівий.
Бігають-стрибають, —
Нічку
Братики рипливі
Довго пам'ятають.

Кульбаба

Бачив я, як влітку
Одцвітала квітка:
Вранці золотіла,
Ввечері змарніла.
В лісі біля граба
Сивіла кульбаба.
І тремтіло дрібно
На голівці срібло.
Вітрику легенький,
Знайдеш ти стареньку.
Дунеш навіть слабо —
І нема кульбаби.
Біла кульбабуся...
Нарік повернуся
От сюди, де сива
Сивину струсила.
Де впадуть сивинки,
Виростуть травинки
Квіточки-внучатка,
Жовті кульдівчатка.

Ранок

Сходить взимку сонце
Й до ріки ступає,
В синій ополонці
Промені купає.
Промінців із річки
У відрі до хати
Принесла Марічка
Для малого брата.
Лесик до сестрички
Вискочив на ґанок —
Принесла Марічка
У відерці ранок.

Травичка-кукурічка

З вікна на двір удосвіта
Поглянуло курча.
А півники дорослі там
До сонечка кричать.
Схвильоване побаченим,
Курчатко — у вікно.
До сонця по-дитячому
Цвірінькнуло воно.
Цвірінькнуло і плюснуло
На росяний чебрець.
На тім'ячку щось луснуло,
— Ой, мабуть, гребінець!..
Курчатко крильцем голову
Почухало: дарма.
В маленького ще голо там,
Ні зубчика нема.
Та вже свербить на тім'ячку —
Від гребінця-таки...
— Я скоро стану півником,
Ой когути-дядьки!
Травичку-кукурічку я
Для голосу знайду.
Іду шукать за річкою —
І півником прийду.

Подорож по золоті краплини

Летить бджола,
Дзижчить бджола
І пісеньку видзвонює:
— Жу-жу, діла!
Дзень-дзень, діла!
Є дивний край — Півонія!
А ще є жовто-білий край —
Ромашкія, Ромашкія.
З дороги, жук! Не заважай!
Геть, мухи із комашками!
Лечу в країну запашну
І опускаюсь в глиб її,
В таку зелену глибину
Омріяної Липії.
Зелений світ, квітучий світ...
По крапельці цвітіння я
Беру на пам'ять про політ
В Трояндії, Жасминії.
З багатством золотих краплин
Додому радо лину я.
Мене стрічає рідний дзвін
Духмяної Бджолинії.

Запрошення до мандрівки

СВЯТО

Сьогодні
В сім'ї нашій
Свято:
День квітів
Для мами і тата,
День книжки і ляльки
Для мене,
Для мене
Й сестрички Олени.
Бо в старшого брата
зарплата,
Найперша робоча
зарплата —
Таке у сім'ї нашій свято.

ЗАПРОШЕННЯ ДО МАНДРІВКИ

Давай не додивимось
Вранішні сни
І вирушим з хати
В світанок ясний.

За річку,
За поле.
І лугом навскіс —
До міста,
Яке називається
Ліс.
А в місті —
Проспекти,
Бульвари,
Квартали,
Де мешканці різні
Стежки протоптали.

Ішли поодинці,
А може, й стадами…
Ступаймо нечутно
За тими слідами.
Побачимо місце,
Де кожного дня
Стрічає світанок
Струнке оленя.
І раптом почуєм:
Мов ранку кришталь,
Сопілочка іволги
Сріблиться вдаль.

Це значить,
Оленячу площу
Пройшли.
Це значить,
Ми вулицю Іволг
Знайшли.

Погляньмо ліворуч:
Дерева цвітуть,
І бджоли
На Липовій трасі
Гудуть.

Тож звісно,
Туди,
Де дупляночка-вулик,
Веде обережний
Ведмежий провулок.

А вуличка Лисяча
Крутиться-в'ється
До того кутка,
Що Фазанячим зветься.

Праворуч,
Проспектом Дубовим
Ходім.
Тут дерево кожне —
Мов радісний дім.
Сім поверхів радості
Ось який він.
Підносить
Жильців своїх
Аж до хмарин.

Під смак свій квартири
Обрали жильці:
Вужі — аби вогко,
Щоб сухо — зайці.

Підвалів любителі —
Кріт та єнот.
А птиці-синиці —
Горішній народ.

Чимало іще
Несподіваних див
У місті зеленому
Я б вам відкрив.
Та ви і самі
Побуваєте там,
І місто чудесне
Відкриється вам.

По стуку,
По дзвону,
По свисту,
По писку

Вгадаєте мешканців
Точну прописку.

ПЕРШИЙ СНІГ

Зима така недобра,
Така скупа зима,
Бо снігу для хлоп'яток
У неї ще нема.

Послухай, чорна зимо,
Пора уже, пора:
Санчатам нашим сниться
Засніжена гора.

І лижі дуже хочуть
Побігти по лижні,
А діти марять лісом
У срібному вбранні.

…І от одного ранку
Ми бачим у вікні:
Все біло, біло, біло,
Немовби уві сні.

Це сніг на білих лапах,
Нечутних і м'яких,
Підкрався, наче кицька,
І біля хати ліг.

НЕПОСИДЛИВА АБЕТКА

Вмію я уже читати,
Тож беруся вчити брата.

Починаю з букви А.
Він мене питає: «Га?»

Називаю букву Б.
Він сміється: «Бе-бе-бе»

То гелгоче гусаком,
То регоче бараном.

Знає він всі літери
Й пише трохи навіть,
Тільки дуже хитрий він
І оце лукавить.

Глянув якось у вікно —
Сонечко підбилось.
Братик каже: «Буква О
В небі покотилась».

Чує він, як на даху
Завиває буква У,
Бо невіглас-вітер
Більш не знає літер.
Прилетить до саду жук,
Братик зразу чує вже:
Жук дарує всім навкруг
Басовиті букви Ж.

Всі малята як малята —
Книжечки читають,
Ну а букви мого брата
Бігають, літають.
Кінь промчить біля воріт
Не догнати й соколу,
Братик мовить:
«З-під копит
Буква Ц процокала».

Він вважає:
На подвір'ї
Кури стали учнями
І, погладжуючи пір'я,
Букву К заучують.
Та наука нелегка:
Кажуть «ко»,
А треба «ка».

Ми над річкою гуляли,
Раптом букву відшукали:
Хвиля в тиші комиша
Загубила букву Ш.
Скільки літер ще довкола —
Шепеляві й грімкотливі..
Це така весела школа
Це уроки жартівливі.

НЕНАЖЕРЛИВЕ ПОРОСЯ

У цього поросятка
Капризний п'ятачок:
Його не зацікавить
Солодкий бурячок.
Стоїть собі пузате
І дивиться в вікно —
Із школи виглядає
Господарку воно.
Вона зайде лиш в хату —
До нього вже гука:
«Поїж-но, поросятко,
Смачного п'ятака».
Підставить поросятко
Капризний п'ятачок —
І в глиняну скарбничку
Монетки цок та цок.
Монетку та й монетку
Ковта-жере щодня
Пузате поросятко,
Нахабне, як свиня.
За місяць проковтнуло
У дівчинки воно
Концерт і дві вистави,
Три книжки і кіно.
Ось цирк приїде скоро,
Є гроші на квиток,
Та їх уже чекає
Капризний п'ятачок.
Бабуся ледь не плаче:
«Ой лишенько мені!
І де ж ото набрати
Монеток для свині?»
Та це іще півлиха,
А лихо — ось воно:
Всі радощі онуки
Спустилися на дно.
На дно скарбнички з
глини —
Рум'яної свині,
Яка своїй хазяйці
Закрила світ в вікні.
Дитині вже не треба
Ні цирку, ні книжок —
Найкраща їй розвага:
Цок-цок,
цок-цок,
цок-цок…

ЧОМУ ТРЕБА СПАТИ

Братик мій лежить, моргає,
Братик мій не любить спати.
Тільки ляже — і питає:
— А коли уже вставати? —
Ти засни скоріш, хлопчино,
Ти заплющ, будь ласка, очі,
Бо до тебе у гостину
Сон прийти сьогодні хоче.
Обіцяли ведмежата,
Обіцяли оленята,
Обіцяли тигрики,
Обіцяли щиглики,
Обіцяли лебедята
В сон до тебе завітати.
А коли малим не спиться,
Дорікає сон малятам:
Бо ж куди летіти птицям
І куди іти звірятам?

ВАЖКА НАУКА

Цього світанку півень
Давно уже чекав:
Його синочок вперше?
До сонця заспівав.
Не піє ще, як батько,
Та вміє вже синок
Задирливо горлати:
— Креку! Кукре! Крекок!
І правильній вимові
Старий малого вчить,
Він голосом повчальним
До хрипоти кричить.

А літо розкошує,
І малюки ростуть,
Цвірінькають
і нявкають,
Ґелґочуть і гудуть.

Ось цуцик псам
на радість —
Лише на лапки став —
Кота попереджає:
— Агов! Гав-гав!
Гав-гав!

Рожеве поросятко
На мамине «хрю-хрю»
Виляє
круглим хвостиком
І рохкає:
— Рю-рю.

Індик своїм хлоп'ятам
Під деревом в саду
Втовкмачує сердито:
— Балда! Балди! Балду!

Він крилами розводить
І тупає на них
За те, що індичата
Попискують:
— Бултих…

Так зранку і до ночі,
Навколо шум і гам…
До чого ж важко мова
Дається малюкам!

РАНОК

Сходить взимку сонце
Й до ріки ступає,
В синій ополонці
Промені купає.

Промінці із річки
У відрі до хати
Принесла Марічка
Для малого брата.

Лесик до сестрички
Вискочив на ґанок
Принесла Марічка
У відерці ранок.

МРІЯ ПО КОЛУ

У теплій норі,
Умостившися нишком,
Великою мрією
Тішилась мишка.
У мрії вона
Все росла-виростала,
У мрії вона
Величезною стала:
З очима страшними,
З пухнастим хвостом…
Так мишка маленька
Зробилась котом.

А кіт,
Від собаки
Чкурнувши на дах,
Сидів на горищі
Й теж ріс у думках.
Він думав, що вічно
Тремтить з переляку,
Лиш тільки забачить
Якогось собаку.
Тож годі тремтіти!
Тепер він і сам
На заздрість котам
Обернеться на пса.
До місяця голову
Гордо підняв
І голосно гавкнув,
Та вийшло: — Няв-няв

А справжнього пса
Узяли на вірьовку,
Бо дуже вже заздрив
Він сірому вовку.
Хотілося часто
У ночі похмурі
У вовчій йому
Опинитися шкурі.
Сильнішого звіра
Кудлатий не знав
Й на хмари
Крізь зуби
Сердито гарчав.
Одначе,
Одначе,
Одначе
Гарчання було те
Собаче.

Та де йому знати,
Що сірий звірюга
Задумався мрійно
Про тигрові смуги,
Про джунглі,
Де буде
Він править
Один,
Де буде
Хазяїном лютим
Лиш він.
І в тигра є мрія:
Він тішиться сном,
В якому крокує
По джунглях Слоном.
Навіщо йому
Пазуряки та ікла —
Від гупання ніг
Аж дерева поникли.

Ех, тигре, ех, тигре,
О цій о порі
В уяві спить слон
У глибокій норі.
Так солодко-солодко
Велетню спиться:
Мишей-лоскотух
Він тепер не боїться,
Бо сам він нарешті
Вже мишкою став
І п'ятки
Могутнім слонам
Лоскотав.

РИПЛИВІ БРАТИКИ

Як лягає Петрик спати,
Має добру звичку:
Він під ліжко ночувати
Ставить черевички.

Та не відає хлопчина,
Що у темну нічку
Погуляти із хатини
Вийдуть черевички.

Тупці правий,
Тупці лівий —
Аж дзвенять підбори,
Це вже братики рипливі
Ходять коло бору.

І до них спішать зайчата,
Білочки, лисички:
Узувати-приміряти
Гарні черевички.

В них сорока-білобока
Міряє полянку,
Ходять скоком-перескоком
Горобці до ранку.

Потім братики тікають
Прямо на дорогу,
Бо на них уже чекають
Петрикові ноги.

Взує Петрик черевички,
Вибіжить із хати:
То пройдеться, як лисичка,
То почне стрибати.

Сам-один гуляє хлопчик,
А поглянеш збоку:
Це і зайчик, і горобчик,
Білочка й сорока.

— Може, сів би
на хвилину! —
Хлопця люди просять.
Та хлопчину
Без упину
Черевички
Носять.

Тупці правий,
Тупці лівий,
Бігають-стрибають, —
Нічку
Братики рипливі
Довго пам'ятають.

СОНЯЧНИЙ КОРОВАЙ

В діжці стало тісно —
І чкурнуло тісто.
Відхилило кришку,
Визирнуло з діжки,
Підвелось на білі ноги
Та й стрибнуло на підлогу.

Це було ще до світанку,
Ніч співала колисанку,
Молодик присів на хату,
Додивлялись сни малята.
А як вранці
пробудились —
Здивувались, засмутились:
Це ж раненько-раночком
Раптом зникли прянички.
На яку ж це вуличку
Повтікали булочки?
Хто ж це буде їсточки
Хрумкотливі тістечка?
Ну, а зяблику відомо,
Як тікало тісто з дому.
Він живе над нашим ганком,
Прокидається до ранку.
І сьогодні встав, як завше
Дзьоб росою сполоскавши,
Тільки ноту взяв легенько —
Двері рипнули тихенько.

Хтось по сходинках скотився,
На доріжці зупинився.
Глянув зяблик на доріжку:
Чи то вушка, чи то ріжки,
Чи то руки, чи то лапи —
Хтось на вулицю чалапа.

Це ж бо наше тісто!
Вибігло за місто,
Розгулялось, розходилось
І у лісі заблудилось.
Пило воду із криниці,
Проковтнуло дві суниці,
На якійсь глухій стежині
Їло яблука й ожину.
Бачив зяблик спозаранку —
Вийшло тісто на полянку,
Сіло під дубками
Відпочить на камінь.

Тут і сонечко підбилось
І над тістом зупинилось.
Є для сонечка робота,
Є для пекаря турбота:
Тісто це сире,
І треба
Дать вогню йому
Із неба.

І завзято, променисто
Сонце плескало по тісту —
Промінцями, промінцями,
Наче теплими руками,
Ще й духмяними.

Сонце тісто припікало,
Припікало, випікало,
Нарум'янило.
Захлинувся зяблик свистом:
— Ой, як смачно пахне тісто!
Мов на полум'ї в печі
Випікали калачі! —
І примчали звірі, птиці
На те диво подивиться.
Чує ліс, і чує поле:
— Гей, ставайте всі у коло!
Коровай, коровай,
Кого любиш, вибирай! —
Та було все навпаки:
Це звірята і пташки
Вибирали,
Вибирали,
Танцювали,
Тішилися.
І до крихти чисто
Розділили тісто.
Для синички і лисички —
В тісто вкраплені сунички.
Білочці і зайчику —
Два хрустких окрайчики.
Їжаку з дружиною—
Печиво з ожиною.
Ласунові зяблику —
У м'якушці
Яблуко.

БАРВИСТІ СНИ

Спить в гнізді синиця.
Що синиці сниться?
Синій-синій-синій сон:
Синій-синій горизонт,
Синій-синій світ,
Волошковий цвіт.
Цінь-цінь!
Синь-синь!

Хто то в жабуринні
Квакає тихенько?
То на баговинні
Спить, як на перині,
Жабка зелененька.
Сниться їй:
Вітрець хита
Хвильками лататтячко,
Раптом бабка приліта
У такому платтячку,
Наче це прозорий льон…
Ой, який зелений сон!

Горобина зморена
Спить під шелест вітру,
Їй наснились зоряні
Ягоди на вітах.
В горобини рясно
Ягоди горять,
Так червоно, ясно,
Як сама зоря.

А метелик-жовтячок
На жовтенький сів листок.
Спить веселий вітрогон,
Бачить жовтий-жовтий сон:
Он під жовтим сонечком
Жовті-жовті соняхи,
Жовті каченята
І такі ж курчата.

Спить ромашка в полі
В білій-білій льолі.
Добре квітці спиться —
Все їй біле сниться:
Білі лагідні тумани
Припливли із-за ріки,
Наче в поле рано-рано
Опустилися хмарки.

Там, де темно навіть вдень,
Де не чути звуку,
Під старий трухлявий пень
Заповзла гадюка.
З-під похмурих чорних крон
Впав на неї чорний сон:
Сниться їй стара-стара
У чорнолісі нора,
Чорний ворон,
Чорний вітер,
Чорний день
В цілім світі

А тобі нехай присниться
Те, що бачили синиця,
Жабенятко і метелик
В снах чудових і веселих.
Хай ромашка біла-біла,
І червона горобина,
І блакитний горизонт
Йдуть у сон у твій, дитино,
У барвистий сон.
Ну, а чорную гадюку
Прожену мерщій,
Не впущу гадюку-злюку
В сон веселий твій.

СОНЦЕНЯТА

— Ква-ква-ква!
Вставай, дитинко,
Зелененька донечко.
Ква-ква-ква,
моя ікринко,
Балухате сонечко.

— Мур-мур-мур!? Вставай, синочку,
Мій пухнастий котику.
Мур-мур-мур, веселі очки,
Сонечко-вуркотику.

— Ме-ме-ме!
Вставай, маленька,
Тупці-тупці ніжками.
Прокидайся, втіхо неньки
Сонечко із ріжками.

Тут із жаб'ячої хати
Вийшло сонце балухате,
Вийшло сонце балухате
І давай собі стрибати.
А у кицьки на віконечку
Позіха пухнасте сонечко,
Уві сні воно принишкло —
Сниться сонечкові мишка
А за мамою-козою
Скаче сонце дерезою.
Цокають у нього ратиці —
Поспішає сонце гратися.

А в синиці у гніздечку
Тихо луснуло яєчко,
І сказала мама:
— Здрастуй!
Здрастуй, сонечко
дзьобасте!

…Ой, які ж вони малята:
Сонценята, сонценята!

Ними всі батьки зігріті —
Сяйвом добрих промінців.
Скільки ж сонечок на світі?
Стільки,
Скільки дітлахів!

Слонятко, в якого була коротка пам'ять
(Уривок із казки)

Це Слонятко мало довгий ніс і коротку пам'ять. Довгий ніс називався хоботом, а коротка пам'ять — хитрістю. Носа Слоняткові вистачало, щоб діставати безліч смачних листочків з дерев.
Пам'яті йому не вистачало, щоб принести додому зі школи одну-єдину новину.
І, незважаючи на те, що новина ця повторювалася щодня, Слонятко забувало її відразу ж, як виходило з класу.
— Сподіваюся, цього разу ти не забудеш сказати татові, що знову маєш двійку,— сердито клацав дзьобом учитель Марабу.
— Не забуду,— зітхало Слонятко.
Найсвіжішу двійку Слонятко отримало з арифметики.
А було це так.
Учитель Марабу перевернув класну дошку, і учні побачили написані на ній приклади:

10 бананів + 10 бананів = 20 бананів + 20 бананів = 30 бананів + 30 бананів =

Учитель Марабу, прискіпливо оглядаючи клас, повільно вимовив початок фрази:
— До дошки піде...
Тут він побачив, що Слонятко навіть не думає про арифметику, воно простягло під партами хобот і намагається поцупити в когось сніданок.
— ... піде Слонятко!
Кінець фрази учитель вигукнув так швидко, неначе вистрілив цими словами з рушниці.
— Га? Що? — розгублено закліпало очима Слонятко.
— До дошки! Склади й напиши відповідь!
Слонятко взяло хоботом крейду і стало біля дошки. Звичайно, воно затулило собою не тільки її, але мало не всю стіну. Кілька хвилин щось
писало, тоді відійшло вбік.
І клас вибухнув од реготу. Та й як було не сміятися, коли Слонятко так несподівано розв'язало приклади.
10 бананів + 10 бананів = сніданок
20 бананів + 20 бананів = обід
30 бананів + 30 бананів = вечеря
Ось за це Слонятко й мало найсвіжішу двійку.