Валентина ЮРЧЕНКО
КАЗКА ПРО ТРЬОХ СИНІВ

Недалеко, край села,
Мати з дітками жила.
Троє хлопців, як горіхи, -
Мамі з ними досить втіхи.

Та й турботи теж чимало
Бідна мати з ними мала.

Старший звався Торохтій,
А середній - Вередій,
Наймолодший був малий,
Називався він Вертій.

Торохтій - цікаво знати -
Не умів ніяк мовчати,
Говорив він без упину,
Без спочину, цілу днину,
Він базікав без угаву
Без потреби і без справи,

А, щоб хлопця вгамувати,
Клопоталась бідна мати -
Все варила й готувала,
їсти синові давала,

Щоб помовчав хоч хвилину,
Не базікав цілу днину.
Вередій любив поспати,
Ще й любив вередувати, -

Тре ліниво сонні очі:
- Це не добре! Те не хочу!

Все було не до вподоби
Для примхливої особи -
Їжа, одяг, забавки,
Праця, школа і книжки.

А Вертій був всюдисущий
І скакун непосидющий,
Невгамовний був вертун,
Забіяка і пустун -

Тут підскочить,там крутнеться,
Навкулачки з братом б'ється,
То горнятко перекине,
Книжку братову закине,
З плоту витягне кілок
Розжене курей, качок.

А як піде до бабусі,
Все у хаті буде в русі:
То кота Мурка ганяє,
Бабин стільчик поламає,
То м'ячем він б'є завзято, -
Догори ногами хата.

Потім клопіт бідній бабці -
Цілий день шукати капці.
В мами праці є доволі,
В хаті лад - сини у школі,
А як прийде хлопців троє,
Враз коміть-все-головою.

Милий Боже, що зробити,
Як іх розуму навчити?!
Мамі з думкою такою
Й уві сні нема спокою.

Ніч прийшла, поснули діти,
Час і мамі відпочити
Від турбот і від синів -
Ніч накличе гарних снів...

В хаті темно, дивна тиша,
Не шкребеться навіть миша,
Мати спить і сплять сини, -
Попід вікна ходять сни.

Місяць виткав із проміння
Чудернацьке те створіння,
Світляну якусь примару
З бородою, наче хмара.

Світляний той бородай
Завитав у людський край.
Крізь вікно, в малу хатину
Місяць промінь ясний кинув,

Увійшов з ним безшелесне
Бородай, дідунь чудесний,
Бачить - хлопці, як горіхи,
Мамі клопіт, а не втіха.

Торохтій розплющив очі,
Чує - хтось його лоскоче,
Бачить - хто ж це перед ним
З оком дивним, світляним,

Із страшною бородою,
Срібно-сивою, густою?
Торохтій мовчить - ні слова.
- Чув про тебе, - дід промовив, -

Торохтиш щодня, щодуху, -
Людям всім зболіли вуха,
Цілий день верзеш дурниці,
Мелеш всякі небилиці.
Кара є на це така -
Вкоротити язика!

Вередій почув розмову,
Очі тре і теж - ні слова.
- З тебе теж я, Вередію,
Примхи вигнати умію, -

Ти багато коверзуєш,
Рідну маму не шкодуєш.

Як не кинеш ці дурниці,
Їсти будеш ти... гірчицю!

Тут Вертій підскочив в ліжку,
Він також злякався трішки.

Ось дідунь вже перед ним,
З оком дивним, світляним:
- Гей, Вертію, слухай! Чуєш?
Ти, бешкетнику, пустуєш,

Шкоду робиш, де не глянеш.
Якщо ти не перестанеш,
То для злагоди й спокою
Станеш... дзиґою верткою.

Зник дідусь, запала тиша,
Кожен з хлопців ледве дише,
Місяць зник, зайшов за хмари
І сховав проміння чари.

Попід вікна бродять сни,
Спить матуся, сплять сини...
Торохтій мовчить - ні слова.
- Чи дитина нездорова?

Маму зранку все дивує -
Вередій не вередує,
Сходить рано тепле сонце,
Заглядає у віконце.

Розігнавши дивні сни,
Встала мама і сини.

Що за диво - в хаті тихо,
Чи не скоїлося лиха?
Їсть він кашу, як ніколи,
І спокійно йде до школи;
І Вертій теж не збиткує,
Мама хлопчика й не чує...

Наче всі переродились,
Помудрішали й змінились!
Мати думала-гадала,
Що б це диво означало?

Де ж їй знати, що в хатину,
Коли місяць промінь кинув,
Завітав той Бородай
І поклав турботам край!

Пояснення-словничок:
Торохтій - той що торохкотить, базікає; коміть - догори ногами; гірчиця - тут означає: гірку неприємність; без справи - тут: недоречно; для примхливої особи - себто для вередія