ВІРШІ НАШОГО ДИТИНСТВА

Степан РУДАНСЬКИЙ

Видатний український поет, лікар за фахом Степан Руданський (1834-1873) залишив після себе багату літературну спадщину: балади, ліричні вірші, поеми, казки, байки, переклади, зокрема «Слова о полку Ігоревім», популярну пісню «Повій, вітре, на Вкраїну». Та найвизначніший доробок поета — сатирично-гумористичні співомовки, коротенькі, здебільшого на три-чотири строфи вірші, прибрані в легку коломийкову форму. Ними захоплюються і дорослі, і діти. Подекуди ці твори сприймаються як народні, про існування автора ніхто й не здогадувався. Завдяки гумору, запозиченому в народних сміховинках, анекдотах, співомовки стали близькими дітям.
Гуманізм і любов письменника до простих людей-трудівників яскраво виявилася під час епідемії холери, що вибухнула в Криму 1872 року. Саме тоді він як карантинний лікар, рятуючи життя хворим, сам тяжко захворів на холеру і 23 квітня 1873 року помер. Поховано поета в місті Ялта. А в січні цього року минуло 180 років від дня його народження.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ, учитель, письменник
с. Пруди, Совєтський район в Криму

Степан РУДАНСЬКИЙ

ВОВКИ

«Чого, брате, так збілів?
Що з тобою сталось?»
— Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!
«Бог з тобою...
Сто вовків!..
Та б село почуло...»
— Та вірно пак і не сто,
А п’ятдесят було.
«Та й п’ятдесят диво в нас...
Де б їх стільки взялось?»
— Ну, Іванцю! Нехай так,
Але десять гналось.
«Та і десять не було!
Знать, один усього?»
— А як один?
Аби вовк!
Страшно і одного...
«А може, то і не вовк?»
— А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило.

1859

 

ЛИСТ

Їден дідич мав у школах
Кохану дитину,
Ото раз до неї й пише:
«Милий ти мій сину!
Як ти здоров — слава Богу,
А як добре вчишся,
То не візьме тебе дідько,
Про то не журися.
Моя жінка, твоя мати,
Без відома мого
Посилає на горіхи
Тобі золотого.
А я тобі посилаю
Старі ногавиці,
Зроби собі жупанину,
З рештків — рукавиці.
Та учися, милий сину,
Добре та багато,
Бо ти дурнем зостанешся,
А я — твоїм татом!»

1 мар[та 1859]

 

ЖАЛІБНИЙ ДЯК

Щойно в церкві коли дяк
«Іже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.
Аж завважив теє дяк,
До неї забрався.
«Чого плачете ви так?» —
Стару запитався.
«Як не плакати мені, —
Стара баба каже, —
Коли мене голос ваш
Аж за серце в’яже!
Так колись моя коза
На льоду кричала,
Як там її звірина,
Бідну, розривала».

12 мая 1859

 

ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ

Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
З мазницею мужик ходить
Помежи крамниці…
У крамницях, куди глянеш,
Сріблом-злотом сяє,
Мужикові то й байдуже:
Він дьогтю питає.
Реготять купці дурнії,
А він тільки сплюне
Та й до другої крамниці,
Багатшої, суне.
У десятії крамниці
Два купці сиділо…
І в десяту мужик двері
Відхиляє сміло:
«Добридень вам, добрі люди!»
Та й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.
«Нєту, нєту! — купці кажуть
Та й, шельми, сміються: —
Здєсь нє дьоготь — толькі дурні
Адні продаються!»
А чумак їм: «То нівроку ж,
Добре торгувалось,
Щойно два вас таких гарних
На продаж осталось».

29 окт 1857

 

БАБА В ЦЕРКВІ

Прийшла в церкву стара баба,
Свічок накупила,
Де була яка ікона,
Всюди поліпила.

Іще пара остається,
Де їх приліпити?..
«Ага! — каже, — пошукаю
Святого Микити!»

Найшла баба і Микиту —
Святий чорта ціпить!..
Баба їдну йому ставить,
Другу чорту ліпить…

Видять люди й розважають,
Щоби не ліпила.
Що ти, бабо, — кажуть, — робиш?
Та ж то вража сила!..»

Але баба обернулась:
«Не судіте, люди!
Ніхто того не відає,
Де по смерті буде…

Чи у небі, чи у пеклі
Скажуть вікувати;
Треба всюди, добрі люди,
Приятеля мати»

18 апреля 1858
"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.