Іван ФРАНКО

Одна з його збірок має красномовну назву «В поті чола». Важка праця в поті чола самого геніального письменника була справою всього його життя (1856–1916). Сорок років трудився на ниві рідної культури. За цей час написав близько шести тисяч художніх публіцистичних творів, наукових досліджень. Оповідання і повісті, поезії з широкою амплітудою почуттів — від суспільно-політичної («Каменярі», «Вічний революціонер», «Гримить» та інші) до найглибшого інтиму (збірка «Зів’яле листя»), поеми, драми, переклади з багатьох мов, починаючи з польської і кінчаючи гінді, іспанською. Чи не був це подвиг? Титаном праці він, син коваля, з села Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині, ввійшов у вітчизняну і світову культуру.
 Малих читачів завжди хвилювали твори І. Франка, написані для них і про них. Це і книжка прозових казок «Коли ще звірі говорили», і поема-казка «Лис Микита», і оповідання, що стали хрестоматійними, «Грицева шкільна наука», «Фарбований лис», і повість «Захар Беркут», і ліричні поезії «Галаган», «Журавлі», — зрештою, всього, створеного Великим Каменярем для дітей, тут не перелічити…

Василь ЛАТАНСЬКИЙ, вчитель, письменник
с. Пруди, Совєтський район, Крим

Іван ФРАНКО

ХОДИТЬ ВІТЕР ПО ЖИТІ

Ходить вітер по житі,
Мов господар спрокволу,
Колосочки налиті
Стиха хилить додолу.
І шепоче колосся:
«Вітре-брате, дай ведра,
Щоб нам ціло вдалося
Достояти до Петра.
Проганяй ти боками
Градовії навали,
Щоб не стерлись над нами,
Щоб ми марно не впали.
Отрясай з нас щоднини
Пожирливі комахи,
Хай годуються ними
Ті співучії птахи.
Дай нам спіти, нависнуть,
Стебло луком най гнеться,
Аж серпи тут заблиснуть,
Жнивна пісня поллється.
Дай на копи погоду,
І погоду на спряток,
Щоб в селянську господу
Ввійшли втіха й достаток».
Ходить вітер по житі,
Мов господар спрокволу,
Колосочки налиті
Стиха хилить додолу.

 

РОЗВИВАЙСЯ, ЛОЗО, БОРЗО

Розвивайся, лозо, борзо,
Зелена діброво!
Оживає помертвіла
Природа наново.

Оживає, розриває
Пута зимовії,
Обновляєсь в свіжі сили
Й свіжії надії.

Зеленійся, рідне поле,
Українська ниво!
Підоймися, колосися,
Достигай щасливо!

І щоб всяке добре сім’я
Ти повік плекала,
І щоб світу добра служба
З твого плоду стала!

 

ГАЛАГАН*

«Мамо! Мамо! — кличе Йван,
Хлопчик, може, шести літ. —
Подивіться, подивіть,
Маю дзіньо*, галаган!»
«Де ж ти, синку, теє взяв?
Чом ти, синку,
 так дрижиш?
Боже, босий десь бував,
Босий по снігу біжиш!»
«То мені паничик дав…
Я з ним бігав по снігах:
Я босоніж, а він мав
Черевички на ногах.
Як м’я зловиш, дзіньо дам!» —
Так він мовив та й побіг.
Я… дігнав його… ма… мам…»
«Синку, синку, що тобі?»
Зсинів, наче боз,* Іван,
Зціпив зуби, одубів,
З ручки випав галаган —
Впав на землю і зомлів.
А за тиждень в неділю,
Плаче мати — пропало!
Пройшла коса по зіллю,
Бідне зілля зів’яло.
В труні тихо спить Іван,
Не бажає більше нич:
В ручці має галаган —
Той, що дав йому панич.

* Галаган — австрійська монета (4 крейцари)
* Дзіньо — дрібна монета
* м’я — мене
* Боз — бузина

 

ЖУРАВЛІ
(уривок)

Журавлі ключем летять
Піднебесним плаєм,
Діти радісно кричать
І довкола ну скакать
Прастарим звичаєм:
Круцю, круцю, журавлі,
Ваша мати на воді!

І глядять напів з страхом,
А напівцікаво,
Чи ключ змилиться й кругом
Завертиться, чи тягом
Геть полетить право?
Круцю, круцю, журавлі,
Ваша мати на воді!

Полетіли журавлі,
З дороги не збились,
А хлоп’ята ті малі
За ключем, що щез у млі,
Довго ще дивились.
Круцю, круцю, журавлі,
Ваша мати на воді!

Є народна повірка, що коли весною журавлі летять з вирію, можна змилити з дороги цілий ключ, застромивши ніж вістрям у землю та крутячись довкола нього, держачи руками за ручку ножа і співаючи пісеньку, вжиту ось тут як рефрен.
(Примітка І. Франка).