Марійка ПІДГІРЯНКА

Марійка Підгірянка (справжнє прізвище Ленерт-Домбровська, 1881–1963) — відома українська поетеса, яка народилася в прикарпатському селі Білі Ослави на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина). Понад сорок років учителювала у далеких гірських селах Галичини та Закарпаття. У 1908 році побачила світ її перша збірка віршів «Відгуки душі». Похована поетеса на Личаківському кладовищі у Львові.
Тривалий час Марійка Підгірянка працювала в дитячій літературі, вміщуючи багато віршів у читанках, букварях, шкільних хрестоматіях. Цілу низку її поезій покладено на музику, кілька п’єс ставились у самодіяльних дитячих колективах.
Творчість письменниці для дітей виросла на ґрунті народнопоетичних образів. Наповнюючи вірші властивими народній поезії формами і символами, вона разом з тим знаходить відповідні, але не тотожні фольклорній поетиці засоби. Так, у «Смерічці» традиційна народна характеристика цього дерева викликає у дітей позитивні емоції. Вірші її легко запам’ятовуються, просяться на музику.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ, учитель-україніст
c. Пруди, Совєтський р-н, АР Крим

Марійка ПІДГІРЯНКА

ГАННУСИНА ПІСНЯ

Співаночки мої любі,
Де я вас подію?
Понесу вас в полонину,
З вітрами розвію.
 
А там будуть вівчарики
Вівці випасати,
Будуть мої співаночки
У траві збирати.

Будуть, будуть вівчарики
Білі вівці пасти,
Будуть мої співаночки
В трембіточку класти.

 

СМЕРІЧКА

Дзвонить, грає
срібна річка,
А в криштальну воду
Задивилася смерічка
Та й на свою вроду.

Гей, виросла ж та й висока,
Та нема їй пари:
Пила воду із потоку
І сивої хмари.

Брала пахощі з повітря
У весняну пору;
Вибуяла так на вітрі,
Виросла угору!

 

СПІВАНКА ПРО МІСЯЦІ

Ой місяць січень кличе мороза,
Морозить лиця, щипає носа.
А місяць лютий вітрами дує,
На водах з льоду мости будує.
Березень-місяць льоди поломить,
Весняну пісню річка задзвонить.
Квітами квітень всіх привітає,
Усі садочки порозквітає.
Гей, травень прийде у дні чудові,
Простелить всюди трави шовкові.
А місяці червень луги покосить,
Червоним соком ягідки зросить.
А місяць липень гарячим літом
Обсипле липи пахучим цвітом.
А місяць серпень серпом задзвонить,
Достиглий колос додолу склонить.
Вересень-місяць добре ґаздує,
Овоч смачненький дітям дарує.
А місяць жовтень мряку розсіє,
В лісах, в садочках лист пожовтіє.
А листопад той жалю не має,
З дерев останнє листя зриває.
А місяць грудень на радість людям —
Сніжком присипле замерзле груддя...

 

ГОСТИННА ХАТА

Тесляре, тесляре, збудуй мені хижку
В зеленім садочку, в квітучім затишку.
Змуруй мені, муляре, піч та й рівненько,
Щоб в хаті зимою було всім тепленько.
Ти справ мені, столяре, двері й віконця,
Поріг від дороги, а вікна до сонця.
А ти мені, скляре, встав скло ясне в рамку,
Аби мені сонце світило від ранку.
Ковалю, ковалю, зготов мені ключик,
І сильні завіси, й замочок блискучий.
Я буду раденько замок відмикати,
Щоб ви не минали гостинної хати.

 

УКРАЇНО!

В удовичій одежі йдеш
Через сей світ
І ноги на терни кладеш
Вже сотки літ.
Зі змучених грудей трясеш
Кровавий слід.
І руки сковані несеш
Вже сотки літ.
Падеш, як пада на сніги
Ізмерзлий цвіт,
Бо мучать Тебе вороги
Вже сотки літ,
І чорна зрада гріб гребе
Тобі в привіт,
Бо діти зраджують Тебе
Вже сотки літ.

 

УКЛОНІТЬСЯ КВІТОЧЦІ

Синьоокий ранок
Грає на сопілку,
Бджоленят в дорогу
Наставляє бджілка:
— Де б ви не літали,
Чи в саду, чи в лузі,
уклоніться кожній
Квіточці в окрузі.
А ще побажайте
Красного їм літа —
І багато меду
Подарують квіти.