Микола СИНГАЇВСЬКИЙ

Серед поліських сосняків на Житомирщині біліє стінами чепурних хат село Шатрище, мала батьківщина Миколи Сингаївського (1936-2011). Це село дуже люблять лелеки: з ранньої весни до пізньої осені бродять вони біля численних озер і тихої річечки Уж. «Лелеки для мене — символ вірності рідній землі», — напише згодом поет і не раз згадуватиме у своїх віршах цих волелюбних птахів. Його поетичні подорожі в дитинство позначені виходом тридцяти п’яти дитячих книжок (понад двадцяти збірок для дорослих). Якби він лише змережив слова відомої пісні «Чорнобривців насіяла мати», його ім’я не загубилося б у нашій (і не тільки нашій) культурі. Пісня лунає в багатьох куточках світу.
Першу свою книжечку для дітей М. Сингаївський назвав «Жива криничка», як називають його земляки невгамовні джерельця, що б’ють на Поліссі мало не з-під кожного горбочка. Що не книжечка, то відкриття для малечі. «Ромашкове сонце» — це своєрідний путівник у царство квітів, де і ромашка, і фіалка гомонять людськими голосами. А «Журавлине літо» — це вже зустріч з птахами, жива поетична оповідь про їхні характери, звички. Природа і праця — основні теми дитячих збірок цього талановитого майстра слова.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
член Національної спілки письменників України

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ

ПІСНЯ РІДНОМУ КРАЮ

З краплі струмок починається завше,
Крапля до краплі — море води.
Вчасно засіємо поле наше, —
Земле, роди!
Світ неосяжний. Земля велика.
Кожному сонце — в його стороні.
Краю мій, доле моя сонцелика,
Ти при мені.
Є хліб, а до хліба — зоряна пісня,
Та ген понад ставом — калини жар.
Земле моя, синьооке Полісся,
Мій перший буквар!
Я трави твої на смак відчуваю,
Як воду з цілющих живих криниць.
Знаю мелодії отчого краю
З голосу птиць.
Чого ж іще у житті бажати,
Яких оновлень, цвіту, принад!
Вчать із дитинства нас батько і мати
Плекати сад.
Гілка до гілки — квітчайся, краю,
Більше у світі цвіту стає!
Вийду у сад і серцем пізнаю
Дерево своє.

 

З ОСІННЬОГО ЗОШИТА

А ви ходили по гриби
В зарічний ліс до синьояру?
Там у парчі стоять дуби
І відганяють сизу хмару…
Сьогодні з лісу я приніс
Боровиків, маслят, синичок,
І краснюків, і печеричок.
Здавалося, що возом віз.
Запах у мене в хаті ліс —
Такого дива я приніс!

 

КОЛИСКОВА

За дібровою місяць,
Біля нього зоря.
Срібну стежку по травах
Він прослав до двора.
Шепчуть колосом ниви,
Шепчуть листям гаї:
Засинайте щасливі,
Любі дітки мої.
Сплять журавки у лузі,
Сплять синиці в гаю.
Квітка квітку колише
В нашім ріднім краю.
Сяє в небі зірниця,
Сплять хлоп’ята малі.
Наче казка ласкава,
Ходить сон по землі.

 

СИНЄ НЕБО, ЗЕЛЕНА ЗЕМЛЯ

Сині птиці у зелених кронах,
Бачу вас, як друзів і знайомих.
У дібровах батьківського краю
Поіменно птахів називаю.
Ось вона — синиця-сизокрилка,
Тут її гойдає кожна гілка.
Ось фазани, фазанята, сойки, —
Їм дерева, наче парасольки.
А між листям горлиця туркоче,
Та, що має темно-сині очі.
Сині птиці у зеленім вітті —
Ви чарівніші за все на світі.
Ви мене, малого, знов і знову
Кличете в заклечану діброву,
Де у кожній світяться росині
Сині очі, навіть крила сині.
Синє небо і земля зелена,
І моя турбота цілоденна.

 

МІЙ ЛЕТЮЧИЙ КІНЬ

Мчить крізь воду і вогонь
Мій летючий кінь.
У пашницю залетів,
Столочив ячмінь.
Я кричу йому: — Спинись!
Він же далі мчить.
Ось бруківку копитом
Кресонув за мить.
Наче стрічку голубу,
Річку розірвав.
Це ж такого скакуна
Я намалював!

 

ЧОРНОБРИВЦІ

Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю,
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.

Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки та зустрічі знаю,
Бачив я у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.
Приспів.

Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі.
Розквітають і квіти, і доля
На моїй українській землі.
Приспів.