Степан ЖУПАНИН

Степан Ілліч Жупанин, відомий в Україні та й поза її межами дитячий поет, педагог, автор багатьох статей з естетики, педагогіки та психології, народився 1936 року в селі Іршава на Закарпатті в багатодітній бідняцькій сім'ї. З шести років випасав чужі вівці, заробляючи кусень хліба. Береги річки Синявки, сади й виноградники, ліси карпатські – там пройшло його дитинство. Краса природи заронила в Степанкову душу плодовиті зерна, формувала з хлопчини митця.
Понад сорок років обробляє він свою літературну ниву. І, мабуть, кожному, хто цікавиться творами для дітей, потрапляли в руки збірки віршів і пісень С. Жупанина «Бджілка», «Сестрички-смерічки», «Гірська стежина», «Ватра», «Смерековий край» та інші. Тематичне коло його віршів і казок широке й цікаве. Дохідливо, але не опускаючись до сентиментального спрощення, опоетизовує він заняття й дозвілля дітвори. Поруч з оспівуванням праці змальовує рідні краєвиди, дивосвіт природи.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ с. Пруди в Криму

Степан ЖУПАНИН

БАКЛАГА

Дідусь наш з війни ще
Приніс її в хату —
Маленьку зелену баклагу.
Вона у походах
Служила солдату,
Пекельну тамуючи спрагу.
І рану криваву
Баклага вмивала
В останнім бою під Берліном.
А в День Перемоги
Дзвеніла, сіяла, —
Скінчила війну на «відмінно».
Тепер вона взимку
В теплі спочиває,
Про битви розказує дітям,
А влітку зі мною
Грядки поливає
І спрагу втамовує квітам.

ВІВЧАРСЬКА ВАТРА

Спить отара Й гори сині
Сплять у сяйві місяця.
Гляньте: ватра
На вершині
Здалеку видніється.
Вовк із лісу
Не виходить,
Бо вогню жахається,
Між кущів
Сердито бродить,
Скоса озирається.
Стереже отару ватра,
Цілу ніч
Не спатиме,
Поки сонечко
На зміну
Зійде над Карпатами.

КРИНИЦЯ

Край стежки, у полі,
В дзвінку косовицю
Я викопав людям
Глибоку криницю.
Вода в ній прозора,
Як небо, ясна,
Ще й квітами, травами
Пахне вона.
В ній райдуга стрічки
Свої умивала
І навіть, повірте,
Гарнішою стала.
Сюди прилітали
Ще й диво-жар-птиці,
Пили, смакували
Водицю з криниці.
Несли косарі
На луги її вранці,
Пили комбайнери,
Натомлені в праці...
В людей веселіють,
Яснішають лиця,
Їм силу бадьору
Вернула криниця.

ЧАБАНЕЦЬ

В полонину вирушаю
На зорі,
Там брати мене чекають,
Вівчарі.
Доглядаю там ягняток
І овець,
Бо і я собі маленький
Чабанець.
То не біла хмара лине
В небесах, —
То отара кучерява
На верхах.
Дзеленчать дзвіночки хором
З краю в край,
Грай, моя сопілко, з нами,
Вигравай!

НАШ ДІДУСЬ — ЛІСНИК

Знов світанок рум'яніє,
Срібний місяць в небі зник,
А мене й сестру Оленку
В гай веде дідусь-лісник.
Оглядаєм: чи не бродить
Між кущами браконьєр,
До багатства лісового
Чи сокиру не простер?
Оглядаєм: чи нема десь
Пташки хворої, звірка?
Щедро їм допомагає
Добра дідова рука.
На канікулах мандруєм
По діброві з дідусем
І красу її зелену
Для народу бережем.

ГІРСЬКА СТЕЖИНКА

Я — стежинка-верховинка
У зеленій блузі.
Пробігаю між квітками
Коло гаю, в лузі.
Протоптали мене люди
У гірські оселі,
На стрімкі верхи лісисті,
Полонини й скелі.
Подружилися зі мною
Діти-верховинці:
Знаю, де росте малина
І гриби, й суниці...
Знаю, де живуть високо
Вівчарі й доярки.
В літнім небі я сягаю
До самої хмарки.
Теплим дощиком умита,
Знов біжу донизу.
В дитсадок несу щоранку
Молоко і бринзу.
Рідні гори і долини
Веселю піснями.
Стежу, щоб не заблудився
Хтось поміж кущами.
Стежу, щоб ніхто не вибив
Диким терням око.
Обережно всіх виводжу
На шляхи широкі.

МОЇ СПІВАНОЧКИ

На високій полонині
Ранок зустрічаю,
На сопілці-перепілці
Співаночки граю.

Покатаються співанки
В поїзді, трамваї,
На коні і на верблюді
У далекім краї.

Понесе на дужих крилах
Вітер з полонини
Ці співаночки за гори,
В степові долини.

Полетять по всій великій
Нашій Батьківщині
І розкажуть милим друзям
Про Карпати сині.

Про далеку Верховину
Молоду, розквітлу —
Край чудовий смерековий,
Нашу долю світлу.