Марія ПОЗНАНСЬКА

Її шлях у дитячу літературу почався одразу ж після війни з фашистами. У 1946 році виходить перша книга віршів «Мій квітник». Відтоді, ніби з рога достатку, одна за одною з'являються збірочки для дошкільнят і молодших школярів: «Де сонце і квіти», «На тій землі, де ти ростеш», «Маленьким друзям», «Асканія-Нова» та інші. А все краще, створене поетесою для юних читачів, опубліковано у книзі вибраного «Щоб ти був щасливий». Окрім того, її твори щедро заповнюють читанки, хрестоматії, збірники для учнів початкових класів.
Золоті руки людини, Україна, її природа, героїзм дорослих і дітей у роки війни – основні мотиви поезії Марії Познанської. Особливо вдаються їй вірші про природу, де майже обов'язковими є співчуття, готовність захистити квітку, тварину. Все це подається без нудної дидактики, жартівливо. Хлопчик хоче зірвати ромашку, а бджола сказала: «Ні!», зимовий ліс нагадує, що «бідні зайчики голодні, ще не снідали сьогодні». Вона – автор гостросюжетних поем про юних героїв Валю Котика і Казика Гапоненка. А за віршовану розповідь «Фортеця над Дніпром» та книжку «Щоб ти був щасливий» удостоєна премії ім. Лесі Українки в 1978 році.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ

Марія ПОЗНАНСЬКА

ЛЮБИ БАТЬКІВЩИНУ

Щоб ти був щасливий, — тобі заповім:
Люби Батьківщину всім серцем своїм!
Найбільше у світі люби ти її!
Є інші держави, є інші краї —
А рідна Вітчизна у світі одна,
Для тебе, мій друже, як мати, вона.

ВСЬОМУ СВІЙ ЧАС

– Всьому свій час! – почула я від мами.
…Була зима з глибокими снігами,
Та сонечко сніги ті розтопило,
Тепер поглянь: весна настала мила!
– Ось бачиш ти, – почула я від мами, –
Вгорі летять журавлики ключами,
Курликають у небі голубому,
Вертаються із чужини додому.
Не гає марно часу і пташина,
Вона гніздечко збудувать повинна,
Аби упору діточок зростити
І потім знов за море відлетіти.
– Всьому свій час! – почула я від мами,
І грядочку засіяла квітками:
Щоб виростали квіти мої вчасно,
Щоб розквітали весело і рясно!

ПІСНЯ ПРОЛІСКА

Я – перша квіточка весни,
Я – пролісковий цвіт,
Я пережив зимові сни
І знов родивсь на світ.
У мене очі голубі,
Такі, як неба синь.
Росту між кленів і дубів,
Люблю і сонце, й тінь.
Зелені рученьки мої
Листочками зовуть.
Я полюбив ліси й гаї,
Живу я здавна тут.
І вірю: люблять всі мене,
Як весну золоту,
Бо знають – що зима мине,
Коли я розцвіту!

КОНВАЛІЇ

Із зеленої сорочки,
Що зіткав весною гай,
Білі дивляться дзвіночки.
Як зовуть їх – угадай!
Це конвалії у гаї
На галявині цвітуть.
І ніде, ніде немає
Кращих квіточок, мабуть.
В них так пахощів багато,
Цвіту свіжого, роси.
Хай ростуть, не буду рвати, –
Шкода їхньої краси!

КАЛИНОНЬКА

Ось калина над рікою:
Віти стелить по воді.
Хто це щедрою рукою
Їй намистечко надів?
Червонясте, променисте –
Розцвітає, як вогні...
Дай хоч трішечки намиста,
Калинонько, і мені!

РОМАШКА

На стрункій високій ніжці
Біля річки на лужку,
У хустинці-білосніжці
Стрів я квітоньку таку.
Ясним оком жовтуватим
Усміхалася мені.
Я хотів її зірвати,
А бджола сказала: Ні!