Василь СИМОНЕНКО

Недовге життя Василя Симоненка (1935-1963) схоже на блискавку, яка яскраво спалахує і швидко згоряє. Цьогорічного 8 січня йому виповнилось би 80, а покинув він чорно-білий світ у неповних двадцять вісім років. «Не примеркла з літами поетична зоря Василя Симоненка… Його творчість живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, яка навіки увінчала поета своєю любов'ю» (Олесь Гончар).
Справді, його твори давно вже завоювали серця дорослого й юного читача своєю любов'ю до трудової людини, до Вітчизни-матері. Від «Лебедів материнства» – вірша лагідного і чарівного – віє колисковою, чисті джерела якої напувають нас ніжністю від дня народження. А хіба не хвилюють дітей поезії «Світ який – мереживо казкове!», «Моя мова», «Є тисячі доріг» та багато інших. Чимало з них вивчаються за шкільними програмами. Вніс поет живий струмінь і в дитячу казку, створивши цілком оригінальні, дотепні й мудрі поеми «Подорож в країну Навпаки» та «Цар Плаксій і Лоскотон».
Василь ЛАТАНСЬКИЙ

Василь СИМОНЕНКО

ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.
Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

МОЯ МОВА

Все в тобі з'єдналося, злилося –
Як і поміститися в одній! –
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі – великого народу
Ніжна і замріяна душа.

* * *

Світ який – мереживо казкове!..
Світ який – ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця!
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам –
Все одно ті скабри по краплині
Я тобі закохано віддам.