Ліна КОСТЕНКО

У раннє дитинство багатьох дітей, які народилися в тридцятих роках, шаленим смерчем увірвалася війна. Їм би ще гратись у піжмурки і класи, а вони вже смерті заглянули в вічі і для них раптово білий світ став чорним — кривавим світом. Таким пригадується «дитинство, вбите на війні» і Ліні Костенко (народилася 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім'ї). Це ж бо про ті тяжкі роки вона скаже: «Я писала мало не осколком великі букви, щойно з букваря»… Ще зовсім дівчатком застала її війна. І «перший біль тих не дитячих вражень» лишив глибокий слід в її душі.
З того дівчатка виросла надзвичайно талановита письменниця, Берегиня українського поетичного слова. Сутність її творчості — це образ часу, його невпинний рух, своєрідний діалог з історією, її тривогами і болями, печалями і радощами. Знайшли дорогу до дітей і її дорослі вірші, і спеціально створені для них...
Василь ЛАТАНСЬКИЙ

Ліна КОСТЕНКО

* * *

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум'я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик – як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах – як море в перископі,
І спомин той – як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.

ЧАРОДІЙНЕ СЛОВО

Хлоп'я у полі стежкою прошкує.
Метелик білий в маки залетів.
Чорненький котик в снопиках мишкує,
вони такі під сонцем золоті!
Він ловить шурхіт, шелест, шарудіння,
хапає снопик лапками двома.
А миша знає слово чародійне,
і він її ніколи не спійма.

ГОРОБЕЦЬ ІЗ БІЛОЮ БОРОДОЮ

Розбігайтесь, людоньки, хто кудою!
Горобець із білою бородою!
Що за диво дивнеє? На віку
вперше бачу бороду отаку.
Може, він — старійшина чи мудрець?
Може, він — заслужений горобець?
Ні, несе у дзьобику він пір'їнку.
Пригодиться діточкам на перинку.

У ЗАПІЧКУ ГНОМИК ПЛЯМКАЄ

У запічку гномик плямкає.
Цвіркунчик завів руладу.
Тихенько цокнула клямка —
Бабуся іде із саду.
Глуха сінешна акустика.
За лиштву чіпляються айстри.
Бабуся скидала хустку
І ставала біла, як айсберг.
А я, діждавшися мужньо,
Не зводжу з неї очей.
А хатка, як біла мушля,
На самому дні ночей.