Володимир КОЛОМІЄЦЬ

Свого першого віршика він написав у третьому класі, в одну з повоєнних весен, коли жилося важко: їли млинці з цвіту акації, коржики з жолудів. Прийшов якось Володя зі школи, хутенько поробив уроки і захотілося йому погуляти в лісі. Але за вікном дощило. І він тільки уявив собі ліс і ведмедя, який виліз на стару черешню і гризе гіркий глей... Ведмідь не втримався і звалився на землю. От якби мав свою пасіку, то не лазив би по дикий «мед»! Така мораль цієї проби пера. Невдовзі його вірші друкуватиме дитяча газета «Зірка». А перша книжка поезій «До серця людського» побачила світ 1959 року, через рік після закінчення Київського університету.
Володимир Коломієць (народився 1935 року на Київщині в сім'ї вчителів) видасть ще не одну поетичну книжку, стане лауреатом Шевченківської премії, одначе не забуде про ведмедика на старій черешні — і почне розмову з юними читачами в збірках «Зозулині черевички» (1971), «Чубарики-чубчики» (1980), «Дід, глід та глоденятко», «Ярмарок див» та інших. А кілька років тому вийшла нова збірка 77-річного поета — «Мирослав і Любомир». Її він присвятив своїм онукам-близнюкам. Володимир Коломієць знає світ дитинства, в якому заманливо жити. Тому-то такі теплі, ніжні за тональністю, сповнені цікавих художніх відкриттів його вірші для дітей.

ВАРЕНИКИ

Лада ліпить вареники —
помага бабусі.
Вареники-стуленики…
Тістечко й на вусі!
Лада ліпить вареники.
Та так-бо вже щиро!
Вареники-стуленики
з вишнями, із сиром.
Лада ліпить вареники,
вся в борошні й тісті.
Вареники-стуленики, —
хто ж їх буде їсти?
А їстимуть три подружки:
кішка Мурка,
курка Кокотушка,
ну, а третя —
свинка Хрюшка.
Їстимуть й проситимуть:
— Ще, Ладо, ще!

ХТО ЧИМ СПІВАЄ?

Косар співа косою,
рубанком — тесля.
А рінь співа росою,
а човен — веслами.
Ніч тьохкає зірками,
криниця — відеречками.
Піч піє цвіркунами,
а бджолами — гречка…
Ще шлях басить колесами,
а грім — тракторами.
Май-розмай — березами,
віти — вітрами.
Спів лине дивосвітом
так радісно, так щиро…
Трудом співає літо.
Співає літо миром.

КУХЛИК

Дивись, по обочині сірій
в піску — наче крові пунктири…
Ударить об віти машина —
і жар свій роняє шипшина
в наїжджену колію, в трави,
де все — наче з тайни — імляве,
де небом синіє криниця…
Спинися, як хочеш напиться, —
бач, кухлик стоїть на цямрині.
А в травах — легенди сині…
Криївка. Галявина тиха.
Жила тут колись лісничиха.
В загоні вона у повстанськім
зв'язківцем була партизанським.
Отут її вжалила куля,
отут і навіки заснула…
Тому по обочині сірій —
в піску — наче крові пунктири…
Ударить об віти машина —
і жар свій роняє шипшина,
де кухлик стоїть на цямрині,
а в травах — легенди сині…

НАСТОЧКА

Сизо блиска річечка. Спориші.
Мчить до школи дівчинка по росі…
Ластиться до Насточки май-трава.
А над нею ластівок щебетва.
А з-під крил веселих їй синява…
І бринять на серці їй ці слова:
— Здрастуй, стежко лагідна у росі!
Здрастуй, добра ластівко.
День!.. І синь.
Мов напам'ять читанку — вивчу світ.
Всіх люблю… А вчительку — дужче всіх! —
В ластівки так само, як у Настки, — мрій… мрій…
Лесикова мама — вся з ласки — вчителькою їй!

НЕ ЖУРИСЬ, ЖУРАВЛИКУ!

Покривдили журавлика! —
Журавлик плаче з лепехи.
Летів-летів іздалеку,
А хтось підбив його лихий...
Журавлику, журавлику! —
Вже дні прощаються з теплом...
Як полетиш в Америку
Із переламаним крилом?
О, хто посмів журавлика,
О, хто посмів його підбить!
Болить у нього ранонька,
Душа ображена болить...
Журавлику, журавлику! —
Іди-іди до нас у двір.
Живи у нас до травня тут:
довірся, в доброту повір!

До змісту ВІРШІ НАШОГО ДИТИНСТВА