Данило КОНОНЕНКО

Фото Миколи Владзімірського

Він не був дитячим письменником. Не видавав книжок для юних читачів. Одначе і дорослі, і діти з інтересом читають його поезії зі збірок «Джерело», «На весняному березі», «Співучих соняхів оркестр», «З любові і добра», «Ми виростали в повоєнні роки», з численних публікацій у газеті «Кримська світлиця», декламують на тематичних вечорах.
Старшокласники пишуть реферати про його творчість, студенти — дипломні роботи. Дітей умів любити щиро й вірно: і своїх сина Олеся і доньку Ірину, онуків Надійку, Данилка та Миколку, і тих, для кого тривалий час редагував газету «Джерельце», публікуючи на її сторінках твори школярів з усієї України. Радів, коли в цих творах знаходив свіжий художній образ, живу думку. А за підсумками конкурсу «Ми — діти твої, Україно!» як голова журі видав десять книжечок цього незвичайного літературного дитячого турніру.
Данило Андрійович Кононенко (1942-2015) володів справжнім Божим даром, тонким відчуттям слова, про найпотаємніше писав як тонкий лірик завжди відверто, не приховуючи сумнівів, радощів і болю. Саме тому щирого поета і його вірші любили і нині люблять, після його відходу у засвіти, читачі різного віку.

ВІК УКРАЇНУ ЛЮБИ

Сонце голубить калину,
Вітер колише дуби.
Сину мій, рідна дитино!
Вік Україну люби!
Далеч шумку тополину,
Степу дзвінкі голоси.
Сину мій, рідну Вкраїну,
Вік біля серця носи!
В грізну тривожну годину
В дзвони на сполох дзвони!
Сину мій, рідну Вкраїну
Від ворогів борони!
Мову свою солов'їну —
Мамину пісню-розмай,
Сину мій, рідна дитино,
Не забувай!

* * *

Вкраїно рідна!
Світе мій широкий!
Хіба ж без тебе
зміг би я прожить?!
Твої простори
в серці не вмістить,
Вкраїно рідна,
світе мій широкий!
Поля безкраї
і моря глибокі,
і рідна пісня
душу веселить.
Вкраїно рідна,
світе мій широкий,
хіба ж без тебе
зміг би я прожить?!

ОСТАННІЙ ДЕНЬ ВІЙНИ

Ой, не грала гармонь,
А плакала,
Ой, ридала гармонь ридма...
Тихо зойкнула хвіртка
злякано:
— Мамо! Ма...
А в селі «Перемога» чулося,
Бігли з поля худі жінки.
Мати в чорну печаль
запнулася
навіки.

* * *
Як буйно зеленіють спориші
Обіч стежок,
де бігали ми босі.
Ті дні дитинства
в пам'яті і досі,
Ті дні сирітства —
раною в душі.

Безбатченки не з власної
вини,
Ми виростали з повоєнних
років.
Не всіх батьки вернулися
з окопів
Останньої проклятої війни.

Ми виростали із трави й води,
З калачиків, пасльону
й лободи,
Із сліз гірких пекучих
удовиних.

Ми виростали, хлопчаки
малі,
На ворогом сплюндрованій
землі
Із вірою у поступ
Батьківщини.

ОКТАВИ

* * *
Довкруж у полі —
наче мідь розлито:
Цвітуть озера соняхів
струнких.
Бринить бджола.
Несе у вулик літо.
Вітрець несе хмаринку
до ріки.
І пахне медом
так несамовито,
І так гудуть джмелі,
мов літаки.
А соняхів оркестр
на сонці грає —
Смаглявий липень
серце звеселяє.

* * *
Земля під сонцем —
вигріта черінь.
Розкрита квітка —
бджілці колисанка.
Від яблуні коротка
пада тінь —
Прохожому для спочину
приманка.
А з-поміж листя
палахку жарінь
Промінить в очі
стигла вишня-шпанка.
Стоять сади, плодами вщерть
налиті, —
Підбилось літо високо
в зеніті.

МОЛИТВА
Пісня
Слова Данила Кононенка
Музика Віталія Лазаренка

Українці! Братове мої!
Обніміться!
В призабутому Богом краю
Ми ж таки ще живі,
Ми ж таки українці, —
І на тому стою!

Скільки крові святої
За волю пролито!
Скільки вкладено сил
для добра!
Через сотні доріг
Ми пронесли молитву
До старого Дніпра.

Дай же, Дніпре, нам
Рідний і змоги, і сили!
Окропи нас, щоб кожен
прозрів!
Освяти всі шляхи,
Всі козацькі могили,
Розбуди кобзарів!

УКРАЇНСЬКА МОВА
(Уривок)

Щира втіхо — рідна мово,
Краю отчого окраса!
Є в тобі вогонь Тараса —
Щира втіхо — рідна мово,
Розквітай же барвінково
У саду нового часу.
Щира втіхо — рідна мово,
Краю отчого окраса!

Краю батьківського пісня
Невмируща, незрівнянна:
Ти, мов ружа полум'яна,
Краю батьківського пісня.
З нами ти і нині, й прісно,
Квіт повік твій не зів'яне.
Краю батьківського пісня
Невмируща, незрівнянна.

УКРАЇНСЬКОЮ — «ДЖЕРЕЛЬЦЕ», БІЛОРУСЬКОЮ — «КРЫНІЧКА»!

Українською — «Джерельце»,
Білоруською — «Крынічка»...
Опусти дзвінке відерце:
Ой, яка ж смачна водичка!
Та водиченька — медова,
Прохолодна й чиста-чиста.
Та водиця — рідна мова
Мелодійна й промениста.
Де над річкою калина, —
Ходить бусол білий-білий.
Білорусь і Україна —
Край слов'янський,
серцю милий.
У дітей голівки русі,
Оченята сині-сині.
Білоруски й білоруси,
Сябруки мої й сябрині.
Україна привітає
Білорусь — твою Радзіму.
Крим шанує й пам'ятає
Богдановича Максима.
Хай і нас хоч на хвилинку
І осяє, і зігріє
Дружба Лесі Українки
І Мержинського Сергія.
Українською — «Джерельце»,
Білоруською — «Крынічка».
Ці слова хвилюють серце:
Мови наші — дві сестрички!

ОНУКУ ДАНИЛКОВІ

Я — Данило й ти — Данило,
Оба ми — Данили.
Українською говорим,
Українську вчили.
І хоч випало з тобою
У Криму нам жити —
Україну й рідну мову
Будем вік любити!

До змісту ВІРШІ НАШОГО ДИТИНСТВА