Оксана СЕНАТОВИЧ

Батьки її, цілими днями заклопотані шкільними справами, вчителювали, й Оксанка змалечку звикла до самостійності. Найдужче її приваблювала таїна того, як діти вчаться. І мама дозволяла доньці бувати на своїх уроках. Звісно, за умови, що сидітиме мовчки. Вона і школу, і Львівський політехнічний інститут закінчила успішно, одначе покликання знайшла на літературній ниві...
Оксана Сенатович (народилася 1941 року в містечку Бережани на Тернопільщині, полишила цей світ 31 березня 1997 року й похована у Львові) — авторка поетичних збірок і для малих, і для дорослих читачів. Побачили світ її книжки, адресовані дітям різного віку: «Вісім сотень колобків», «Вчиться вересень читати», «Живемо в одному домі», «Шпаки на колесах», повість «Не виростуть хлопці без дощу».
На казковій основі створений вірш «Вчиться вересень читати» (який оригінальний аспект теми!). А яка багата синоніміка: базіка, торохтій, пустомеля, говорун, патякало, балакуха — в «Балакунах»! Винахідлива поетеса в акровіршах, звичайних загадках, віршах-лічилках, дотепних, мелодійних, неповторних.

ВЧИТЬСЯ ВЕРЕСЕНЬ ЧИТАТИ

Вчиться вересень читати,
Вчиться літери складати.
Засміявся тихо вітер:
— А склади-но ОСІНЬ з літер!
Вдарив вересень тривогу:
— Хто прийде на допомогу?!
Огірок озвався ґречно:
— «О» віддам я, безперечно,
раз оказія така! —
Стала гірка з огірка.
Тут світання нагодилось,
також чемно уклонилось:
— «С» охоче віддаю,
бо вітанням я стаю.
Ціле «ІН» індик приніс
в подарунок: — Прошу, друже!..
Дик, кабан великий дуже,
навпростець пішов у ліс.
Мовить вересень про себе:
— Ще м'якого знака треба! —
І підходить до коня:
— Дайте знак пом'якшення!
— Що ж, бери! — промовив кінь,
і з коня зробився кін...
ОСІНЬ — вересень читає
і на радощах аж сяє.
Вітру ж — соромно,
і вітер
каже Вересню:
— Із літер
можу «І» віддать тобі!
— Пізно, вітре, далебі,
віддавати «І» тепер,
як тобі я носа втер!

БАЛАКУНИ

Торочив базіка всім:
— Я збудую диво-дім!
Торохтій допомагав —
Язиком дошки «тесав».
Теревенив пустомеля:
— Скоро будуть стіни
й стеля!
Говорун клав на словах
З бляхи цинкової дах.
І патякало патякав:
— Полакую я все лаком!
Балакуха щебетала,
Нахвалялась, обіцяла
Для гостей спекти в печі
Пиріжки і калачі.
В дім без вікон і дверей
Талалай скликав гостей.
На гостину всі прийшли,
Проте дому не знайшли,
Ні дверей, ані стіни...
Он які балакуни!

ЛЮДЯМ ТРЕБА

Для школярок шовку треба
шириною на півнеба.
Та їм шкода на обнови
тяти небо волошкове.
Хлопці з ранку до зорі
м'яч ганяли б у дворі,
кушпелою-пилюгою
вкрили б сонце над собою.
Але ж людям, людям треба,
треба сонячного неба!
А школярки всі зірки
нанизали б у разки
і ходили б у намисті
гонорові, променисті.
Але ж людям, людям треба,
треба зоряного неба!
Школярі вже й цигарки
запалили б залюбки,
у кущах собі чадили б,
ціле небо закоптили б.
Але ж неба шкода їм,
бо воно потрібне всім.

ГМ???

Повернувся тато пізно,
бо заходив до Шпака.
— До шпака заходив, тату? —
перепитує дочка.
— Так, заходив, — каже тато.
Дивувалася дочка,
як це тато помістився
у будиночку шпака?

ВІДВАЖНА БАБУСЯ

Жила собі дуже відважна бабуся,
настільки відважна, що у садок
прокралась з онуком
і разом з онуком
наїлась зелених грушок.
Ох!
— Що з вами? —
турбуються тато і мама, —
чому в вас болять животи?
А що їм казати?
— Я правду казати боюся, —
шепоче відважна бабуся.

СМІЛИВЕЦЬ

Наш Левко, як той солдат,
не лякається нічого,
ні кози, ні козенят,
ні кота старого,
ні упертого цапка,
ні ворони, ні шпака,
ні вівці кудлатої,
ні змії хвостатої,
ні набридливої мухи,
ні окатої ропухи,
ні електрики, ні грому,
що гуркоче і гуде,
бо маленькому Левкові
лиш десятий місяць йде.

До змісту ВІРШІ НАШОГО ДИТИНСТВА