Євген БАНДУРЕНКО

Він належав до того покоління українських письменників, що прийшли в літературу з суворих фронтових доріг Другої світової війни. А народився Євген Федорович Бандуренко (Бондаренко) 1919 року в сім'ї київського чоботаря. Згодом батьки переїхали в місто Бориспіль Київської області, де минули дитячі й юнацькі роки майбутнього поета. Вчився на факультеті філології Київського університету. Після війни, повернувшись до мирної праці, оселився в Одесі. Деякий час очолював Одеську філію Спілки письменників України. Віршувати почав ще в дитинстві. Перша збірка пое¬зій «Мечі і струни» вийшла 1945 року. Видав кілька книжок для юного читача. Не стало поета 1969 року.
Є. Бандуренко вміє поєднувати в своїх віршах для дітей серйозне з гумористич¬ним, веселим. Звідси й прагнення навіть ліричні поезії огорнути серпанком гумору. І цей гумор свіжий, дотепний. На теми, здавалося б, давно опрацьовані в літературі, але осмислені оригіналь¬но, в нових ракурсах.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ
с. Пруди в Криму

Євген БАНДУРЕНКО

ГНАТ-КОТОБІЙ

Із рогатки Гнат завзято
Бив на вулиці котів,
Вдаючи, що він з гармати
Б'є в Антарктиці китів.
А коли до дошки в школі
Довелось йому іти,
Переплутав мимоволі,
Де КИТИ, а де КОТИ.
І під сміх усього класу
Вивів крейдою, що КІТ
В морі плаває, а ласий
До мишей і сала — КИТ.
Може, й стане китобоєм,
Коли вчитиметься Гнат,
Ну а поки котобоєм
Звуть його серед хлоп'ят.

ТІЛЬКИ СИНІ

— А покажи-но
Чорне море, —
Звернувсь учитель до Юрка.
Юрко підвівсь і пильним зором
По карті з краю в край блука.
Блукав, блукав, а по хвилині
Невинно очі підніма:
— А тут моря все тільки сині,
А чорних — жодного нема!..

ЧОМУ НЕ ТОНЕ ПАРОПЛАВ

На прибережному піску
Смагляві діти гралися,
І в синю далечінь морську
З цікавістю вглядалися.
От показався пароплав,
Немов хмарина сиза.
— Невже ж він, —
Петрик запитав, —
Насправді із заліза?
І дно залізне, і боки,
А от пливе — не тоне —
Незрозуміло для Луки,
І навіть для Антона.
— А це тому, — сяйнув Олесь
Очицями кристальними, —
Що він обвішаний увесь
Кругами рятувальними!

ЗНАЙШОВ ПРИЧИНУ

Просить Гната мати
Хмизу назбирати.
Каже Гнат їй: Ніколи!
Почались канікули!

ЗАХАР І ЗАГАР

Хваливсь-вихвалявся Захар,
Який в нього гарний загар.
І тиждень, і два вихвалявся,
Аж поки в ставку не скупався.
Зів'яв тут відразу Захар:
Бо де ж це подівся загар?

До змісту ВІРШІ НАШОГО ДИТИНСТВА