Яків ІВАШКЕВИЧ

Яків Іванович Івашкевич (1926-2014) народився в бідній селянській родині села Пальчик Катеринопільського району на Черкащині. Закінчив 8 класів, коли грянула війна. Був в окупації. Після визволення рідного краю пішов на фронт. Воював на Першому Українському. Форсував Одер і Віслу. Повернувся додому інвалідом. Ветеран війни і праці. Нагороджений орденом Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни I і II ступенів, орденом «За мужність» та багатьма бойовими і трудовими медалями. Відмінник освіти України.
У Черкаському педінституті здобув фах учителя-україніста, якому віддав майже півстоліття, поєднуючи педагогічну діяльність з літературною та журналістською. Закоханий у красу Шевченкового краю, творив поезії, видав чотири збірки: «Вічносте моя» (1998), «Іскрою викрешусь» (2002), «На перехресті доріг» (2005), «На крилах мужності й любові» (2006).
Не забував поет-фронтовик і про дітвору. В його доробку чимало майстерних віршів для малих читачів. Вони полюбилися не тільки їм, а й татусям та мамам.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
письменник
с. Пруди в Криму

ДО ШКОЛИ

Лиш осінь ступила на перший поріг,
З дзвінком малиновим школярик прибіг
Скликать своїх друзів з усіх видноколів
До школи, до школи, до школи!
Осяяні сонцем стежини й шляхи.
Так райдужно стало — ідуть дітлахи
І квіти несуть, чарівні, як ніколи,
До школи, до школи, до школи!
А з ними батьки (світ, як подих весни!),
Тепер українці вже справжні вони,
Не давні якісь там без роду моголи, —
До школи, до школи, до школи!
Нова Україна в майбутнє іде,
І юнь свою славну до нього веде —
До школи, до школи, до школи!
І я, як і завше, нестримний, розкутий,
Бо школи своєї не можу забути,
Іду у цей рай, що навік поневолив, —
До школи, до школи, до школи!

ДОНІ

Рости, моя доню, рожевий мій квіте,
У щедрому світі рости!
Ясна твоя зірка, ласкавий твій квітень,
В життя тобі з ними іти.
Тупочуть по хаті малі твої ніжки,
І срібний дзвенить голосок.
Для тебе вже мало у хаті доріжки,
Не той на подвір'ї пісок.
— Ходімо до лісу!
— Ходім до водички...
Ну, як же відмовить тобі?!
Біжать за ворота малі черевички,
Дві стрічки біжать голубі...
І річка, і ліс, і поля сонцеликі,
Веселка з криниченьки п'є...
Рости, моя доню! У світі великім
Ти щастя найперше моє!

ЗАЙЧЕНЯТА

У жнива Пилипків тато
(Не подумайте, що жарт)
В картузі приніс до хати
Двоє сірих зайченят.
Враз притис їх до сорочки
Радо збуджений Пилип.
Все голубить, пригортає,
Він до них немов прилип.
Пригощав зайців він густо, —
Гризли моркву й буряки,
На закуску клав капусту —
Уминали залюбки!
Так росли вони без мами
На усякій дивині,
Й стали гарними зайцями
Через зиму, навесні.
Як збирали полуниці,
І цвіли тоді льони,
Пилипко до годівниці —
А зайці — через тини!
Пострибали прудко, хватко —
І сховав їх темний ліс...
Це ті зайчики, що татко
З поля в картузі приніс.

До змісту ВІРШІ НАШОГО ДИТИНСТВА