Анатолій КАЧАН

Коли Бог роздавав таланти новонародженим у 1942 році (саме тоді з'явилося маля в родині Качанів із с. Гур'ївці, що лежить у пониззі річки Буг, на Миколаївщині), Толю він щедро обдарував хистом дитячого поета, в чому ніколи не розкаювався. Але спершу Анатолій закінчить факультет філології Одеського університету, добиратиметься на уроки як учитель не вулицями містечка Вилкове на Одещині, прорізаного багатьма протоками й каналами, а на старенькому човні, бо тут люди, як у Венеції, живуть «на воді», і за автобуси й маршрутки їм правлять звичайнісінькі човни; відслужить в армії, працюватиме в газетах, журналах, видавництві.
Друкуватися почав у студентські роки. З 1969 року виступає з віршами для дітей на сторінках республіканської преси. У видавництві «Веселка» вийшли його книжки, адресовані маленьким читачам: «Джерельце» (1975), «Ворота міста» (1977), «Берегові вогні» (1979), «Колос наливається» (1981), «Хвиля хвилю доганяє» (2012) та інші. Відсутність нав'язливої дидактики, знання психології дитини і висока художність — основні риси його творчого доробку. Заслужений працівник культури України. Лауреат кількох літературних премій, зокрема, премії ім. Лесі Українки.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ с. Пруди в Криму

Анатолій КАЧАН
ШУМИТЬ У МУШЛІ МОРЕ
Спогад про Крим

1
Коли шумить у мушлі море,
Перед очима пропливають
Горбаті, як верблюди, гори
І кораблі на небокраї,
І маяки — сигнальні вежі
На чорноморськім узбережжі.
Там у зелених маскхалатах,
Як прикордонники на мисі,
Вдень і вночі стоять на чатах
Стрункі, високі кипариси.
Шумить прибій і кличе в мандри
Туди, де квітнуть олеандри,
Де колихають сонні хвилі
Біля причалів яхти білі,
А в синім небі, як орлани,
Ширяють тихо дельтаплани.

2
Хоча між Києвом і Кримом
Лежать поля, ліси і гори,
Я знов і знов перед очима,
Як на екрані, бачу море.
А в морі граються дельфіни,
Летить по хвилях катер-скутер,
Слідом у небі, як хмарини,
Пливуть барвисті парашути.
А ген завмерли біля моря
Ведмідь-гора і Ведмежатко.
Колись вони жили у горах
Неподалік від Мухалатки.
Та якось ради забаганки
Лишили звірі ліс і гори,
Прийшли на берег
на світанку,
Щоб подивитися на море.
Ведмідь завмер від здивування,
А ведмежа заверещало,
Коли негадано-неждано
Із моря Сонце випливало —
Червона куля в три обхвати,
У три обхвати ведмежати!
Та раптом їх під час прибою
Солоні хвилі окропили.
Мабуть, від солі кам'яної
Ведмеді і закам'яніли…
Ось так я розгадав загадку
Ведмідь-гори і Ведмежатка.
Ось так, за сотні миль від Криму,
Як у навушнику, всю зиму
Я чую в мушлі шум прибою
І крики чайок над водою,
І шепіт юного вітриська
В кущах-суцвіттях тамариску.

3
Шумить прибій в моїй кімнаті,
Але не хоче розказати —
Як мушля ловить хвилі моря,
Як переносить їх до мене
Через ліси і Кримські гори,
Коли на ній нема антени?
Цю таємницю знає равлик,
Що за вікном живе на клені,
Бо в нього, каже брат мій Павлик,
Є на хатинці дві антени.
Захоче равлик — на всі боки
Антени виставить високі
І мультик дивиться про море,
Про маяки і Кримські гори.
Захоче — вирушить у мандри
Туди, де квітнуть олеандри,
Де колихають сонні хвилі
Біля причалів яхти білі,
Де в синім небі, як орлани,
Ширяють тихо дельтаплани.
Бо краще все ж красоти Криму,
І Карадаг, і дельтаплани
Хоч раз побачити живими,
А не у снах чи на екрані.