Михайло КОЦЮБИНСЬКИЙ

Дебютував у дитячій літературі віршем «Наша хатка» (1890). Зовсім не випадково «персонажем» цього твору стала хатина. Адже перші малюнки дітей, перші їхні «будівлі» на піску чи з кубиків якраз про домівку, схожу на ту, де вони живуть, або ту, де хотіли б жити. А що може бути природнішим і цікавішим для дитини, ніж «спорудження» іграшкової хатини? Про це і розповідається майстерно у вірші. Діти-селюки змалку запам’ятовують народні прикмети, дотримуються їх навіть у грі: «Та бузькові треба гніздечко зробити…». За народним повір’ям там, де поселиться бузьок, селиться і щастя. Інший вірш «Вечір» приваблює тонким візерунком надвечір’я, від якого віє спокоєм і сімейним затишком: «Йде матінка з поля — скінчилась робота», «Вже череду сестричка з поля пригнала». Письменник відчував тему, яка манить дітей, — рідна хата, родинне вогнище, навколишня природа.
Для найменших М. Коцюбинський написав прозові казочки: «Про двох цапків», «Дві кізочки», «Десять робітників» та інші. До класики дитячої літератури належать три його оповідання, що давно вже стали хрестоматійними: «Маленький грішник», «Харитя», «Ялинка».

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
учитель-україніст, письменник
с. Пруди, Совєтський район, АР Крим

Михайло КОЦЮБИНСЬКИЙ

НАША ХАТКА

Назносим каміння, назносимо глини,
Збудуємо хатку з дверима у сіни
Та зробимо в хатці яснеє віконце,
Щоб сяло над нами, мов золото, сонце.
А з житніх сніпочків нашита покрівля
Рівнесенько вкриє те наше будівля.
Та бузькові треба гніздечко зробити,
Щоб чудно курлюкав, годуючи діти.
Та зробимо в хатці низенькі пороги,
Щоб нас не минали дідусі убогі,
Щоб, в хату вступивши, на лаві сідали,
Про дива колишні нам думку співали.
За хаткою буде зелений садочок,
Навколо із квітів рясненький віночок,
Та жито посієм за садом на полі,
Щоб хліба вродило голодним доволі.

 

ВЕЧІР

Скотилося сонце з високого неба,
За день утомилось — спочить йому треба;
Й, прощаючись любо з небосхилом синім,
Всю землю залляло рожевим промінням.
І вітрові в полі гуляти несила:
Згорнув свої вільні, широкії крила.
Зелений садочок в прозорую воду
Заглядає стиха на пишную вроду,
А пташка на вітах калини співає —
Своїх пташеняток в гнізді присипляє.
Аж ось заскрипіли тесові ворота:
Йде матінка з поля — скінчилась робота —
І листя в ряденці несе лопухове —
Смачненьку вечерю голодній корові.
Замекали вівці... От курява встала...
Вже череду з поля сестричка пригнала,
І матінка стала корову доїти,
Щоб було поїть чим маленькії діти.
А в хаті бабуся й собі хазяйнує:
Сім’ї на вечерю кулешик готує.
Від полум’я з печі бабусині лиця
Здаються червоні, як та полуниця.
Стемніло й зробилось так тихо надворі...
На небі зоріють, мов іскорки, зорі...
Заквакали жаби в болоті гурбою...
Легесенька пара знялась над водою,
А в хату біленьку заглядають з плота
Братко — сон хороший й сестриця — дрімота,
Що дітям маленьким усе проти ночі,
Мов медом солодким, заліплюють очі.