Павло ТИЧИНА

Хто з нас у дитячому садочку, а згодом у школі не декламував маленькі шедеври Тичини: «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків», які вели в зачарований казковий дивосвіт? Ці вірші ввійшли до його першої збірки «Сонячні кларнети» (1918). Він, такий близький усім складом свого художнього мислення до народної поезії, пише для дітей віршовані казки «Івасик-Телесик», «Дударик». Читаєш їх, і не хочеться, щоб закінчувалась казка. В них і мудрість, і гумор, і добірне українське слово, і звучні рими. В свій репертуар юні читачі «забрали» в дорослих і такі поезії, як «Гаї шумлять», «На майдані», «Як упав же він з коня».
Для дітей Павло Тичина видав книжки «Івасик-Телесик» (1929), «Ку-ку» (1934), «Лідка» (1940), «Слава Батьківщині» (1951), «Музичний ранок в консерваторії» (1955) та інші. Його вірші живуть і радують читачів — і в цьому безсмертя поета.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
 учитель-україніст, письменник
с. Пруди, Совєтський р-н в Криму

Павло ТИЧИНА

А Я У ГАЙ ХОДИЛА...

А я у гай ходила
По квітку ось яку!
А там дерева — люлі.
І все отак зозулі:
Ку-Ку!
Я зайчика зустріла,
Дрімав він на горбку.
Була б його спіймала —
Зозуля ізлякала:
Ку-Ку!

 

ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ

Ми — дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм:
День!
День.
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:
Тінь!
Тінь.
Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари, —
Ясний день.
Окропіте,
Нас нашелестіте:
День!
День.
Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.
Хай схитнеться —
Жито усміхнеться:
Тінь!
Тінь.

 

ГАЇ ШУМЛЯТЬ...

Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде —
Іздалеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами.
Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду, іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото — поколото,

Горить-тремтить ріка,
як музика.

* * *

Пробіг зайчик.
Дивиться —
Світанок!
Сидить, грається,
Ромашкам очі розтулює.
А на сході небо пахне.
Півні чорний плащ ночі
Вогняними нитками
 сточують.
— Сонце —
Пробіг зайчик.

 

ДОЩ

А на воді в чиїйсь руці
Гадюки пнуться…
 Сон. До дна.
Війнув, дихнув,
 сипнув пшона —
І заскакали горобці!..
— Тікай! — шепнуло
 в береги.
— Лягай… — хитнуло
 смолки.
Спустила хмарка на луги
Мережані подолки.

 

НА МАЙДАНІ

На майдані коло церкви революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули, — за отамана буде.
Прощавайте, ждіте волі, —
гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло —
тільки прапори цвітуть...

На майдані коло церкви
посмутились матері:
та світи ж ти їм
дорогу,
ясен місяць угорі!

На майдані пил спадає.
Замовкає річ...
Вечір.
Ніч.

* * *

Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця  намріяла,
Душа причастилася кротості трав —
Добридень, я світу сказав!

Струмко серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля —
Добридень тобі, Україно моя!