УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ВИШИВКА

1-й ведучий. Україна — край смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок рути і барвінку, над яким сяють ясні зорі. Україна — віковічна боротьба нашого народу за незалежність, волю, за щастя. Україна — це милосердна рідна мова, вишитий рушник і задушевна лірична пісня.

2-й ведучий. Одним із видів декоративно-прикладного мистецтва є вишивка. Вишивка — це вид мистецтва, в якому узор та зображення виконується ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими і вовняними нитками, а також бісером і перлами.

1-й ведучий. Українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. Елементи символіки сучасних узорів української вишивки перегукуються з орнаментами, що прикрашали посуд трипільських племен. Історик Геродот свідчить, що вишивкою був прикрашений одяг скіфських племен. В VI ст. н.е. в Черкаській області було знайдено срібні пляшечки з фігурками чоловіків, одягнених у вишиті сорочки.

2-й ведучий. Дуже цінувалась вишивка в Київській Русі. Сестра Володимира Мономаха Ан-на організувала в Андріївському монастирі школу, де дівчата вишивали золотом і сріблом. XVI—XVII століття — епоха українського відродження, найбільший розквіт вишивки. Вишиванням займались кожну вільну хвилину, в період вечорниць і досвіток, довгими осінньо-зимовими вечорами.

(Дівчата вишивають рушники, серветки і виконують пісню — «Вишивання»).

1-й ведучий. Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним
колоритним вирішенням. У своїх роботах народні майстрині відбили одвічний потяг людини до краси, зв’язок з рідною природою.

2-й ведучий. В українському орнаменті, його плавних лініях, в улюблених мотивах промовляє душа народу, його історія, природа, в оточенні якої він живе. З орнаментом пов’язані образи добра, краси, оберегу. Він опоетизований народною свідомістю, теплом людських рук. За ним стоїть тисячолітня історія українського народу.

1-й ведучий. Майже кожна область, кожний район, часто і окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому узору, барвам. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна було визначити місце її виготовлення. Народні майстрині старанно зберігають свої традиції.

2-й ведучий. Здебільшого на Україні переважали вишивки червоними і чорними нитками. За давніми переказами і легендами чорна гама символізувала жіночу тугу за своїми вірними охоронцями, мала однотонність з додатком неозначених червоних відтінків.

1-й ведучий. Український рушник... Його можна порівняти з піснею, витканою та вишитою на полотні. Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата: вишиті рушники. А тому на Україні не було жодної оселі, де б не полум’яніли рушники.

2-й ведучий. А скільки народних приказок існує про український рушник.

1-й учень. Хата без рушників — родина без дітей.

2-й учень. Рушники на кілочку — хата у віночку.

3-й учень. Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати, буде чим гостей шанувати.

1-й ведучий. А скільки існує народних пісень про рушник. Давайте послухаємо уривки з них.

1-й учень.
У коморі сволок — на ньому рушників сорок. Біжіте принесіте, боярів прикрасіте.

2-й учень.
Дожинай доню та іди додому,
Бо у тебе аж троє гостей,
Аж троє гостей, всі старости.
Ой одні стали аж за садами,
Другі стали під ворітьми,
А треті стали під сіньми кіньми.
Що за садами — тим відказали,
Що за воротами — тим слово дали,
Під сіньми — кіньми — тим рушники дали.

3-й учень.
Багатая, губатая, до ще й к тому пишна,
А вбогая хорошая, як у саду вишня.
В багатої губатої рушники на кілочку,
А у вбогої хорошої брови на шнурочку.

4-й учень.
То спасибі тобі ненько,
Що будила раненько
Та рушників напряла,
По тихому Дунаю білила,
На сухому бережку сушила.

5-й учень.
Ой стелися, рушничку, стелись,
Щоб на тобі дві долі зійшлись.
А ви, молодята, станьте на рушник,
Щоб прожити разом довгий вік.

2-й ведучий. Український рушник. Він супроводжував людину від народження до останнього моменту життя. На вишитий рушник повитуха приймала немовля, а мати заздалегідь їх вишивала, не знаючи, хто народиться: хлопчик чи дівчинка. Рушником прикрашали колиску.

1-й ведучий. Готуючись вийти заміж кожна дівчина готувала чимало рушників. Сватам, щоб зв’язати в церкві руки молодим, рушники, на яких клали весільні калачі. Висіли рушники над головами молодих.

2-й ведучий. І на останню життєву подію готували рушники. До процесії, похоронного походу, до хреста, і тим, хто буде нести домовину і кришку. На поминки столи застилали довгим рушником, який нагадував скатертину, щоб закликати душу покійника.

1-й ведучий. Рушниками прикрашають ікони в церкві. Кращими рушниками обв’язували хрести, що стояли на перехрестях доріг і битих шляхах. їх не можна було міняти, поки вони самі не впадуть від негоди.

2-й ведучий. На щастя-долю давала мати рушник синові. Тим-то і зачіпає і не вмирає пісня про рушник. Вишивала мати — думала, добра бажала, і загорне син в рушник хліб, і смакуватиме йому: чи простелить в чужому краю — матір згадає. Бо то не рушник, а пам’ять і оберіг.

(Пісня — «Рідна мати моя»).

1-й ведучий. Вишитий український рушник надихав багатьох митців. А тому в літературі ми часто зустрічаємось з цим оберегом. До вашої уваги уривок з твору Нечуя-Левицького «Дві московки».

«Склала Ганна, що було зайве в скрині. Нічого їй так не було жалко, як отих рушничків. Повиймала з скрині, розіслала по всьому столі, розвішала на образах, на стінах, щоб хоча надивитись. А рушники все гарні, біло-біло убілені, повишивані орлами та червоним хмелем. Обійшла Ганна, підперла голову рукою, оглядаючи рушники, згадала своє дівоцтво.
Рушники ви мої вишивані. Чи я вас не вибілила, що обдарила вами свою долю й недолю, своє щастя й безталання. Я вас пряла, ночей недосипала, білила вас в зеленому лузі, під червоною калиною: вимочувала вас, як соловейко почав щебетати. Давала я вас милому, а знати, моя недоля тоді між старостами в хаті стала!
Рушники ви мої шовкові переписані! З вами я ждала свого милого, чорнобривого, розстеляла все при шовковому місяці, щоб мій милий був гарний, як місяць в небі, щоб життя було ясне, як ясні зорі. Не продам я вас зроду-віку. Тільки мені й радості, що гляну на вас та згадаю своє дівоцтво, своє женихання, своє залицяння, не продам вас, не продам».

2-й ведучий. Продовженням цієї теми є вірш «Балада про рушник».

В тітки Василини
Рушники на стінах.
Ще в літа дівочі вишивала їх —
Пестила в долонях
Півників червоних,
З ними розмаїття квітів запашних.
На свята в світлиці
Пахли чорнобривці,
Півники співали — всі на полотні
Ще як Василина
Чоловіка й сина
Ждала-виглядала довго на війні.
Гей від самотини
Посмутніли стіни,
На обличчя тітки борозни лягли.
Не співають в хаті
Півні патлахаті
Навіть чорнобривці — й ті перецвіли.
Одкропили роки
Долю одиноку —
Удовину долю, як вода в грозу...
Тими рушниками
Дві старенькі рами
Вкотре пов ‘язала, витерши сльозу.

2-й ведучий. І вірш «Рушник» В.Рисцова.

Він причаївся на бильці мого ліжка —
Вишиваний із країв пташками та вишнями.
Увесь білий, а впоперек — червона стрічка,
Наче сонця схід над криницею...
Вишивала бабуся його молодою,
Тягнула голкою радість і біль.
І вплітався рушник цей в щербату долю,
А на ньому — хліб і сіль...
Крізь сторічну даль,
Крізь журбу і печаль
Він до мене прийшов.
І мені приніс щебетання птахів,
Мрії жагу, солоність бабусиних сліз
І народного генія невмирущу печаль.

2-й ведучий. Український рушник, оздоблений квітами, птахами, калиною, вербою, мальвами і колоссям. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям.

1-й ведучий. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Ця віра походить від язичництва — релігії, гармонії людини і природи, людини і Всесвіту. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником прихованої у людини магічної сили і водночас — це оберіг.

(«Легенда про сорочку» — розповідає учень).

2-й ведучий. Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу. Чи не тому вона і досі бажана в нашому вбранні? Що закарбували жінки у своїх візерунках, якими щедро оздоблювали одяг?

1-й ведучий. Ромби, хрестики, кружальця — все те було прагненням людини славити добро, обійти лихо. Геометричний, рослинний орнамент, а також зооморфний (стилізоване зображення тварин і птахів) гармонійно сусідять один з одним.

2-й ведучий. Має мак чарівну силу, що захищає від зла, рута — сонячний рух з вічним оновленням, троянди — уявлення народу про Всесвіт, виноград — радість і краса створення сім’ї, лілія — символ дівочих чарів, чистоти; барвінок — немеркнуче життя.

1-й ведучий. Люди відображали в вишивках те, що бачили довкола себе, і свято вірили, що перенесене з любов’ю і заклинанням на сорочку довго оберігатиме від хвороби і лиха.

(Легенда «Вишиванка»).

2-й ведучий. Ставлення до сорочки, значення її в житті людини народ закарбував у прислів’ях і приказках.

1. У кого мати рідненька, у того сорочка біленька і голівка гладенька.
2. Як неділя, то й сорочка біла.
3. Немає нічого, окрім сорочки, в якій мати народила.
4. Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.
5. Хто має дочки, той ходить без сорочки, а хто
має сини, той готує сумки.

1-й ведучий. Давайте згадаємо уривки з творів відомих українських письменників, в яких згадується сорочка.

1. «Материне шлюбне вбрання — біла сорочка, вишита великими червоними квітами, вишита шовкова спідниця, теж у квітку — все так хороше пахло добром»
(О.Довженко)
2. «Вставши раненько, Ромен прибрався у вишивану сорочку, в новий жупан».
(І.Нечуй-Левицький)
3. «Хати біленькі виглядають, Мов діти в білих сорочках».
(Т.Г. Шевченко)
4. «Довго рубались вони». (Розрубав на ньому вражий лях залізну сорочку).
(О.Довженко)

2-й ведучий. Як не згадати поетичний образ відомої української пісні Д.Павличка «Два кольори».

(Пісня «Два кольори»).

1-й ведучий. Відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але ніщо не затьмарить краси вишитих речей.

2-й ведучий. Вони вічні. Свідченням цього є наш музей. Про це йдеться у вірші Д. Павленко.
Читець.

Доріжки білі ненька вишивала,
А заполоч блакитну з хвилі брала,
З клубочка свого серця жар — червону,
Із пасма ночі та із смутку — чорну...
П’ять ниточок на голку,
П’ять — під голку,
Ой білий шовку, непокірний шовку!
Швидкі роки ковзнули п’ятірнею
За матір’ю ласкавою моєю.
Та в’ю із хмелю радощі зелені,
Бо вірю я у вишивання нені,
Хто сам малюнок долі вибирає
Той пустоцвіту у житті не має.

Народна вишивка — це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання — не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

М.В. Терпелюк,
вчитель Великомежиріцька гімназія, Рівненська обл.