VI

МАНІФЕСТ:

Я, Водяник число 107,
Васаль царя морського,
Що дідом є моїм,
Що рід веду від нього,

Даю вам цей наказ,
Мої раби й піддаш,
Щоб ви в тривожний час
Були мені слухняні.

Готуйтесь у похід,
Відбудьте славні марші -
Вам вклониться нарід
І всі мужі найстарші.

Чого й куди йдемо,
Ніхто не мусить знати,
На те ми й живемо,
Щоб дурнями вмирати.

Князь Водяник 107
Усім, усім, усім!

VІІ

Неначе блискавки,
Летять з наказом щуки..
Щоб військо водяне
Збиралось без принуки.

Наказ - велика річ:
Ледь світ готові лави.
Всі просто рвуться в бій
На полі чести й слави.

Ось вийшов Водяник
І гульк в шаплик з водою,
Насилу він вмістивсь
З своєю бородою.

Як тільки підняли,
Розлігся марш бравурний,
І рушили в похід
Веселі та безжурні.

VIII

А де ж Іван та Жабеня?
Іван справляє бочку,
А з дітьми Жабеня мале
Купається в ставочку.

Глибокий став, і мало хто
Далеко відпливає.
Ковбані там такі страшні,
Що кожний обминає.

Але сьогодні гарно так
І весело і мило -
Грицькові, синові вдови,
Хвальнутись закортіло.

Пливе, ковбаню переплив,
Веселий голос чути...
Та щось неначе сталось з ним,
І він почав тонути.

-"Рятуй! Рятуйте!"-разляглось,
Махнув ще раз рукою,

Немов прощаючись навік,
І зникнув під водою.

Було далеко Жабеня,
Та бачило чи чуло
І, в чім стояло, в чім було,
В тім з берега стрибнуло.

Мовчали хлопці, як німі,
Стояли, як закляті...
Нема ні сина удови,
Не видно й Жабеняти.

- "Обидва згинули навік...
Промовив хтось з журбою, -
Вони втонули, їм дарма -
Що ж буде з удовою?"

Аж ось і мати вже біжить,
Від когось там дочула...
Ламав руки, в груди б'є
І впала, мов заснула.

В цю мить ізвідкись Жабеня
Поверх води взялося,
Пливе щосили і Грицька
Тримає за волосся.

Уже на березі вони...
Вже й люди позбігались,
Прийшла до пам'яті вдова -
Всі три живі остались.

А Жабеня із рук до рук,
Неначе м'яч, літало.
Не полічити, скільки уст
Його поцілувало!
 

IX

Не гріє сонечко - пече,
Все дужче припікає ...
- "Води, води! Шаплик тече!" -
Князь-Водяник гукає.

Та звідки взяти тут води
У полі без криниці?

- "От так в похід тепер іди!..
Водиченьки! Водиці!"

Побігли врозтіч вояки
З калюжі хоч набрати;
Ростуть у полі будяки -
Води ж ніде не знати.

І Водяник червоний став,
Замаяв бородою.
- "Назад!" - щосили закричав,
Махнувши булавою.

- "А де ти, де ти, Жабеня?
Почувся голос з хати. -
Пора обідати!" Його
Не треба довго звати.

Ось часом з гілки лист спаде,
То риба братись перестане,
І сонце наче вже не те,
Трава всихає, квітка в'яне.

І військо рушило назад,
Не йшло - щосил летіло...
І кожний був безмірно рад,
Що так скінчилось діло.

Не радий тільки Водяник
Без правнучка вернувся.
І головою він поник,
Похнюпивсь і зігнувся.
 

Х
Сидить в садочку Жабеня,
Замислилось, схилилось,
І дві сльозинки, як роса,
По личку покотились.

Але маленьке Жабеня
Рухливу має вдачу;
Вже чути й пісеньку його,
Простесеньку, дитячу:

"Сумно мені, сумно,
Серденько щемить,
На озера сині
Думонька летить.

Може в тих озерах
Матінка моя?
Мамо, подивися,
Як сумую я!.."
 

XI

Так тихо. мирно дні текли,
Дні чарівні, блискучі, літні,
Та в хвилях ранішньої мли
Вже кралась осінь непомітно.

І відчуваєш смуток скрізь,
Чиїсь страшні холодні кроки.
Не кличе вас в обійми ліс,
І не співають так потоки.

І смуток цей, немов стріла,
Пройняв і серце Жабеняти.
Не сходив сум з його чола,
Тремтів в зелених оченятах.

З Іваном хлопчик раз ішов
З уловів пізно вже додому,
Та враз відстав, вернувся знов
Схотілось буть йому самому.

Навколо вечір погадав ...
Він сів на березі й дивився
На білі келехи купав,
І сон йому неначе снився.

Йому ввижався інший світ,
Без краю рідний і коханий,
Неначе знаний безліч літ,
Але загублений в тумані.

Він бачив води і ліси,
Втішався риб легкою грою
Скрізь чув він рідні голоси
І голос матері самої.

Вже й місяць, кволий і блідий
Повис над сонною землею -
І знову вийшла із води
Скорботна тінь... Та що це з нею?

Знялася швидко, як стріла,
Схилилась - скрикнула - пізнала,
На руки, наче скарб, взяла,
В уста та очі цілувала.

- "Там дома дід і цілий рід
На тебе жде, моя дитино!"
І у зелений вир на спід
Спустилась тихо мати з сином.

Кінець

Пояснення-словничок:
впоратися - справитися, дати собі раду; несамовито - тут: дуже сильно; гаяння часу - марнування; взяти на кпини - кепкувати, глузувати; баньки - тут: витрішкуваті очі; полуда - більмо на оці; храм - святиня, церква; кадило - тут: кадильниця; чайка - водяна птаха;  васаль - підданець; ледь світ - удосвіта; шаплик - велика посудина, цебер; справляти - лагодити; ковбаня - яма, наповнена водою, тут - глибоке місце в ставку; прийти до пам'яті - опритомніти; врозтіч - на всі сторони; калюжа - баюра; будяк - колючий бур'ян; поникати - похилятися униз; щеміти - боліти; кволий - слабий, немічний; скорботний - сумний, журливий.

Журнал для дітей "Веселка" 1966 р.