Леся ВОЗНЮК
ЗАГАДКИ

Світ неживої природи

Явища природи

Нерозлийвода із братом —
виступаємо удвох.
Я йому підсвічу сцену,
він співає: «ух» та «ох».
(Блискавка і грім)

Хоч без крил, але літаю,
вербі коси розплітаю.
Погойдаю в лісі гілку,
заколишу в квітці бджілку.
Якщо добре розлютити,
можу шкоди наробити. (Вітер)

Хтось у лузі біля річки
погубив барвисті стрічки.
Дощик вгледів, підібрав,
небеса підперезав. (Веселка)

Прийшов до нас гість —
бубликів не їсть,
а у пічці без упину
за поліном їсть поліно. (Вогонь)

Трох-торох, трох-торох,
з неба сиплеться горох:
не солодкий та смачний,
а холодний, льодяний. (Град)

Жили братик і сестриця.
Люди бачили дівицю,
а про брата тільки чули.
Хто ж ці незнайомці були?
(Грім і блискавка)

Він у морі спочивав,
у хмаринці мандрував
і галявину з травою
вимив чистою водою. (Дощ)

І у місті, і у полі
нагулялася доволі.
Не давала снігу спати,
примусила танцювати. (Завірюха)

Взимку у саду на вітах
заіскрились білі квіти.
Хто ж цей диво-садівник,
що зробив такий квітник? (Іній)

Вчора ще у річці
плескалась водичка.
Як з’явився сивий дід,
то зробив з водички … (лід).

Хто узимку до діток
заповзе під кожушок,
пощипає ручки, щічки,
забереться в черевички? (Мороз)

В лузі вдосвіта Галинка
погубила намистинки.
Сонце встало — позбирало,
та Галинці не віддало. (Роса)

Біла баба мовчки йшла,
величезний міх тягла,
розв’язався в баби міх —
полетів додолу … (сніг).

Наче срібні зірочки?,
білосніжні квіточки?,
із зимової хмаринки
до землі летять ... (сніжинки).

Ясне сонечко виходить —
слід у слід за мною ходить.
Я іду — вона іде,
сонце зникне — пропаде. (Тінь)

Йшов хлопчина через ліс,
молоко в цеберку ніс.
Хлюпнув трішки молока,
зникли поле, ліс, ріка. (Туман)

Біла тітка мандрувала,
воду під кожух сховала,
за сосну перечепилась,
і дощем на ліс пролилась. (Хмара)

Завірюха в гай прийшла
та сестрицю привела.
Сніг кружля, не стелиться.
Звуть сестру … (хурделиця).