Еліна ЗАРЖИЦЬКА
Льончик, павучок та Середа Середулівна

Слухати

Якось подивився Льончик по телевізору цікавий фільм. Буцімто мужні космонавти зустрілися у космосі з жорстокими ворогами — велетенськими павуками. Ті павуки почали полювати за космонавтами, а героїчні космонавти, звичайно, з тими павуками почали битися. Стріляли їх з лучеметів так, що тільки шматочки летіли.
Льончик тих космонавтів вирішив підтримати. Схопив пістолет, і — пух! пух! — вцілив прямісінько головному павукові у лоба. Схопив автомат, і — тра-та-та! — цілий десяток павуків подолав.
Вдень все гарно було. А от вночі... Наснився Льончикові сон.
Прийшли до Льончика ті павуки і почали шипіти-сичати-скавулити:
— С-с-с! Де там той козач-чина, що кос-с-смонавтам допомагав?
— Ось я вас!... — пригрозив було Льончик. — Ось візьму свій пістолет, а ще краще — автомат, то отримаєте на горіхи!
А павуки регочуть:
— С-с-с! Нема вже твого пістолета, і автомата нема. Ми їх поламали, потрощили й у прірву кинули. А зараз і тебе туди кинемо! С-с-с!
Дивиться Льончик — і дійсно! — нема в вже в нього ані пістолета, ані автомата. Нічим йому від ворогів боронитися. А павуки вже кошлаті лапи до Льончика тягнуть, жвалами клацають, ось-ось з’їдять...
Заплакав Льончик і прокинувся, бо мама до нього підійшла:
— Що з тобою, синку?
— До мене павуки страшні приходили, з’їсти х’тіли.
— Спи, синку, спи, — заспокоює мама, — вони вже геть пішли.

Прокинувся Льончик вранці, з-під ковдри виглянув: чи не сидить поруч із ліжком павук? А, може, він за шафою ховається? Фу-ух! Здається, ні!
Поснідав Льончик і замислився: що ж його робити? Телевізор дивитися — бажання немає. А ну, знову тих павуків покажуть!
Подивилася мама, як Льончик місця собі не знайде і каже:
— Думаю, синку, що можу дозволити тобі гуляти на дворі самому. Ти ж не боятимешся?
— Ні, мамусю, — запевняє Льончик. — Ти ж знаєш, що я нічого не боюся, окрім павуків.
— Сподіваюся, що ти їх не зустрінеш, — засміялася матуся і пішла поратися у своїх справах.

Вийшов Льончик на подвір’я і одразу ж до гойдалок. Тільки хто ту гойдалку штовхатиме? Де товариша знайти?
Тільки подумав, — аж бачить, іде Минько із сусіднього під’їзду.
— Агов, Минько-черевенько, пішли на гойдалки! — кличе Льончик.
А Минько дивиться на Льончика зневажливо, плює через дірку у зубах і каже:
— Ти, манюнька, чому лаєшся?
— Чом це я лаюся? — не розуміє Льончик.
— А тому, — відповідає Минько, — що ніякий я не черевенько. І не черево це, а м’язи. Тільки вони теє... не треновані. Тому більше не дражнися, бо я ображуся і товаришувати з тобою не стану.
— Не буду дражнитися, — слухняно погоджується Льончик. — То пішли на гойдалку?
— Ні, зараз на гойдалку я не можу, — хитає головою Минько. — Я на полювання зібрався. Он, диви, який у мене пістолет.
І показує Льончикові пістолет, що водою пуляє. Гарний пістолет, великий.
— А ще в мене є... Ні, зараз я тобі не скажу, що в мене ще є. Ти завинив: вівся неповажливо, дражнив.
— А коли скажеш? — заглядає йому в очі Льончик. — І на кого ти полювати йдеш?
— На велетенських павуків, — таємничо відповідає Минько, — які прибули на Землю з планети Павучія.
— Йой! — дивується Льончик. — Це з тієї планети, де лише павуки живуть?
— Звичайно, — киває Минько. — Лише павуки. Різна-різні. Вони й кошлаті, і рогаті, і з отакенними іклами, і отакецькими лапами...
— Який жах! — блідне Льончик. — Невже вони все ж таки прилетіли до нас? А я пістолета вдома залишив!
— Ех, ти, манюпусик дурненький! — кривиться Минько. — Так я й думав, що ти — справжнісінький боягуз!
— Ні, — тремтячим голосом відповідає Льончик. — Я сміливий. І нічого, окрім павуків, не боюся. Але полювати на них з тобою піду. Ти ж мені друг, а друзям треба допомагати.

Пішли хлопці по закутках нишпорити, павуків шукати. Першим Минько йде — пістолетом помахує. А за ним — Льончик із сухою гіллякою. Подивилися хлопці у кущах, за гаражами та смітником, і почали заглядати під колесо, на якому малюки катаються. Тут Минько як зашипить:
— Бачу павука!
— Де? Де? — хвилюється Льончик.
— Оно, під колесом, — тиче пальцем Минько. — Тільки ти обережно. Бо ці павуки тільки прикидаються маленькими, а як побачать людину –збільшуються. І з таким же громом та тріском...
Підкрався Льончик до колеса і зазирнув у темряву. І дійсно, побачив, що сидить на тонесеькій павутині маленький павучок. Льончик сіпнувся — павучок здригнувся і... Ба-бах! Бум! Бух!
— Казав тобі — обережніше! — шипить Минько. — Чуєш, як він збільшується? А ну, подивися, який він зараз: наче яблуко або і футбольний м’яч?
Нагнувся Льончик, а за спиною: ба-бах! Бум! Бух!
Сіпнувся Льончик, а Минько знову штовхає: «Дивись, такий-сякий!»
І знову за Льончиковою спиною: ба-бах! Бум! Бах!
Заплющив Льончик очі, не хоче бачити велетенського павука. А тут ще Минько заскиглив жалібно. Мабуть, його павук схопив, то треба другу допомагати. Відкриває Льончик очі, аж поруч із Миньком бабуся стоїть. Дивна така! Старенька, а наче молода. У маковому віночку, вишиванці, синій спідниці, червоних чоботях і... з палицею. Однією рукою палицю тримає, а іншою — Минькове вухо крутить.
— Ти навіщо дитину лякаєш, іроде? — запитує у Минька. — За його спиною петарди кидаєш?
— Я пожартувати хотів. — Скиглить Минько.
— Пожартувати! — бере руки в боки бабуся. — Ось я зараз до твоїх батьків піду, запитаю, чом вони тобі петардами гратися дозволяють?
— Та вони не дозволяють, то я сам... Павуків ганяти.
— Нічого, бабусю, — просить Льончик. — Я не дуже налякався. А тепер, коли про петарди знаю, то й зовсім не боятимуться. Ви його, будь ласка, пробачте.
— Ну, якщо ти просиш, — задумується бабуся, — тоді нехай. І дивись, коли чогось злякаєшся, — мене на допомогу клич.
— А Ви хто? І як вас кликати? — цікавиться Льончик.
— Я? Середа Середулівна, — посміхається бабуся. — Захисниця тих, хто у середу народився.
— То, виходить, що я теж у середу народився? — запитує Льончик.
— І не просто у середу, а о дванадцятій ночі, — пояснює бабуся. — Тільки я у двері — а тут і ти з’явився. З того часу ми й потоваришували. Тож ти, як злякаєшся, тільки скажи: «Агов, Середо Середулівно!», як я одразу з’явлюся. Запам’ятав?
— Запам’ятав! — посміхається Льончик. — Дякую! Тільки я не злякаюся. Ви ж чули, що я нічого не боюся, окрім павуків? А павуків я тепер теж не боюся.