Олександр Виженко
ЖИВИЦЯ-ЧУДОВИЦЯ
(дитячі веселі жартівливі вірші)

“Виборний.
Та це, добродію, не пісня, а нісенітниця.
Я співаю іноді, що в голову лізе…”
“Наталка Полтавка”
І.П.Котляревський

КНИЖЕЧКА-РОЗДВИЖЕЧКА

Книжечка-роздвижечка,
Посередині Диво-Вижечка.
Сонечко сяє. Луг зеленіє.
Співають пташки. Серце радіє.
Серце радіє,
Красу обіймає.
Це моя Україна –
Від краю до краю!

ЖИВУТЬ СОБІ

Живуть собі такі-сякі,
Сяк-так усе лаштують;
Щодня в чавуннім казані
Таке-сяке квацюють.
У них збирається рідня.
Такі ж такі-сякійці,
І має кожний,– так чи сяк,–
Таке-сяке у мисці.
Повиїдають те-сяке,
Так-сякно потанцюють,
А прийде ніч, – такі-сякі
Сяк-такно одночують.
А вранці… вранці, що й казать
(Таку вже звичку мають),
Такі-сякі всі повстають
Й до праці знов рушають.

Отак щодня із року в рік
Живуть такі-сякійці.
Усе в них є, окрім… так, так, –
ЖИВИЦІ-ЧУДОВИЦІ!
А жаль…
адже навкруг усе
росте, цвіте, буяє;
Ласкаве сонечко встає
І життєдайно сяє.
Сяк-так джерельце
не дзюрчить,
Пташки не так співають.
“Усе радіє, все живе,” –
Вони нам сповіщають.

Щоб тую радість розпізнать –
Вдивляймося в природу.
Тоді ні “так собі, ні сяк…”,–
Не запанують зроду.

СМІХОВИНА?

Жартуни-реготуни –
хлопчаки смішливі,
На три тижні і три дні
смішки учинили.
Сміхотворці – хоч куди! –
жарти жартували,
Від кумедної ігри
за боки хапались.
Перехожі, як один,
заходились сміхом,
Їм ставала до душі
розбадьора втіха.
Розійшлася сміхотня
усіма світами,
Щоби радість пробувала
завжди між дітками.

НЕБИЛИЦЯ

Небилиця є такая:
Під землею птах літає;
Кріт у хмароньці живе;
Океаном слон пливе;
А всі тигри, леви й барси –
Подалися аж до Марса;
Люди в джунглі почвалали,
Сніг голками трамбували;
Джунглі – казка, диво-царство,
Щоб займатись ковзанярством.
У міста зійшлися сови;
Позлітались всі корови;
Підприємці з них чудові,
До роботи край готові.
Вже й товари експортують,
А кальмари їх купують…
Як же ловко жити в світі!..
Ви зі мною згодні, діти?
Якщо скажете мені: – “ні”, –
Я скажу, що ваше “ні” – “Так!”.
Адже наша небилиця –
Пречудова хихітниця!

НЕСКЛАДНИЦЯ

Ось така є нескладниця:
Сів комарик на лежницю;
Сів, – і миттю провалився,
В синім небі опинився.
А на небі під землею
Бородата шаста фея:
На ногах серіжки,
На вухах – босоніжки.

ПОБРЕХЕНЬКА

Хто – “ки-ги”, а хто – “ку-ку”,
Плава човен у садку.
А вже в тому у човні
Два бички і три свині.
Всі, як треба, порядкують,
Їжачку в кущах звітують:
В нас стерно – тернова шпичка,
Весла – бурякова гичка,
Вітри?ла – гулька реп’яхова,
Якір – квітка огіркова,
Цибулина – то компас:
Де ми є, він скаже враз.
Наші сіті – рута-м’ята,
Рибу щоб ловить завзято.
Пливемо ми океаном,
Порядкуєм хвацько й файно.
Дірку бубликом латаєм,
Водоверті не минаєм.
Полюбляєм дуже мандри…
То ж іди до нас в команду.

Їжачлк кричить: – Гаразд!
Крила є – лечу до вас…
Тільки – стриб, а човен – брик!
Звірі – гульк, а човен – бульк.
І відтоді він на дні
Десь гуляє в бур’яні.

БУКИ-БАШТА-БАРАБАН

Буки-башта-барабан:
На льоду росте бур’ян,
На вогні вода танцює,
Кінь нагаєчку лупцює,
Пугач ніччю загубився,
Бик на груші опинився,
Миша кицю упіймала,
Вуса їй пофарбувала,
Грак затьохкав соловейком,
А ще вся його сімейка.
Заспівав німий Вир’ян:
“Буки-башта-барабан!”

ТАРИ-БАРИ-ВИГАДЬКО

Тари-Бари-Вигадько,
А по імені Федько,
Упіймав за хвіст комету
(З неї він зробив котлету),
Дав поїсти мишеняті.
І тепер воно по хаті
Попід стелею кружляє,
Викрутаси-вихиляси
Виробляє…

Ще спіймав він бобруна
(Був той більший від слона),
Всадовив на слимака,
Слимака на світляка,
Світлячка на цвіркунця…
Отака дивація!

Ще він стрів якось гадюку,
Намотав її на руку,
Та й почав я-якати,
А потім ще й верзякати.
Ізлякалася гадюра.
Заскавчала, як вовгура,
Наче заєць, затремтіла
І за хвіст себе вкусила…

Отакий-то Вигадько,
Ще й по імені Федько,
Завжди має в жменці
Безліч вигаденцій.

СКОРОБРЕХА ПЕТРО

Скоробреха Петро
Завертівся в рядно
Та пустився на дно,
А там на дні
Дістав брехні:
Фришки-мудрішки,
Кара марок трішки,
З кулемесиків вінок,
Курзю-верзю лантушок,
Бенелюки для науки,
Хишки-смішки
Для потішки,
Пампушку-жартушку,
До-гли ги;
Казок казанок,
До-шмиги.

А ще харки-макогонки
Щоб скирни кати дзвонко.
“Колотасом, тясом, басом,
Баля-бедя, мелю-мель!…”
Отакий-то мудрагель!

РОЗКАЗАВ МИРОН РЯБОЇ КОБИЛИ СОН

“Розказав Мирон рябої кобили сон”.
Ніби та, ряба кобила,
Диво дивнеє створила:
(Хочте вірте, хочте ні), -
Усі хмароньки поїла!

Тільки з’їла - десь з-за хати
Стала блискавки метати,
Грізні блискавки метати,
Страшний гуркіт учиняти.

Потім гривою труснула
І дощем з очей линула.

Був той дощик незвичайний,
Вигравшковий, світлодайний.
Ви повірте вже на слово,
Був він різнокольоровий.

І від того від дощу, -
Гопця-гопця, чук, чук, чу!, -
Зачарована кобила
Мигом масть свою змінила.

Тож була вона рябая,
Нині стала ра?йдужная.

До сих пір жива й здорова
Та кобила веселкова.

ПРИШИЙ-КОБИЛІ-ХВІСТ

Наш Приший-Кобилі-Хвіст
Має здавна дивний хист.
Любить він комікувати,
З себе блазня удавати.
Стріне вас - чіпля хвоста
Із кленового листа.
Кожному дає родзинку,
Що завбільшки з картоплинку.
Всіх вітає він словами:
“Гамба-дамба-бумба-крама!”
Потім пісеньку співає:
“Ганьки-шманьки-карамбая!”
Потім мигом у танок:
“Чука-бука-чамба-чок!”
За таночком річ веде:
“Тімпа-дрімпа-дендере!”
А скінчивши тую річ,
“Пу-гу-гу!” - кричить, мов сич.
Після того “пу-гу-гу”,
Він підкови гне в дугу,
Ще й притому горлопанить:
“Джиллі-ліллі-кама-джамма!”
Лиш вітання завершить,
Неодмінно верещить:
“Я - Приший-Кобилі-Хвіст -
Неабиякий артист!”

ПІШЛО-ПОЇХАЛО

Пішло-Поїхало
Пішло, поїхало
Через пень колоду,
Через бистру воду,
Через лази-перелази,
Де чатують грізні кази;
Через ріки і пустелі,
А ще дерлося на скелі.
Переходило хащами,
Чапотіло болотами,
Йшло у спеку і в жарюку,
Брало блискавки у руку…
Поспішало лепетливе
(Вік же буть йому щасливим!)
Через гори і долини
До бабусі Брехунівни.
– Ти ж моє Пішло-Поїхало!
Вже прийшло ти, вже приїхало.

БРЕКЕТАЛИ БРЕКОТУШКИ

Брекетали брекотушки:
“Брекеке, брекеке!”
Брек від брека на два кроки.
“Брекеке, брекеке!”
Брекетали брекотушки:
“Бутум-бутум-бутум-бас!”
Як вони колись літали
Десь, якось, у котрийсь час.
Раптом бусол – стрику-брику!
Чап-чалап та зирк-зируль…
Наші браві брекотушки
В воду бовсь! буртись! буль-буль!..

МАЛЕНЬКА СВАРКА

Укусив комар слона.
(От потіха, так потіха!)
Слон очима заморгав,
Пхекнув, мекнув й з глузду з’їхав.
Слон удрулив комарятка.
Хрюкнув той, як поросятко.
Знову вп’явся він в слонища.
Знову слон зійшов з умища.
І з тих пір, піднявши хобот,
Ходить джунглями, мов робот.
Непереливки й комасі.
Бо живе тепер у страсі;
Слон, буцнувши комара,
Вибив цілих два ребра.

НЕВИДАЛЬЦЕ З ФУРКАЛЬЦЕМ

Невидальце з Фуркальцем
Бігали по вулиці,
Сміхи-мніхи, гиги-хіхи
Розсипали для потіхи.
Хто хотів, той збирав,
Веселенький ставав.

Хто ж обходив, колобродив, –
Не сміятиметься зроду.
А без сміху світ – кислиця,
Ще й засмічена криниця,
А ще весна без цвітіння,
Пташеня без цвіркотіння
І безкрилеє до того ж…
Ні, не треба нам такого.
Будь же славна Юлице,
ЮЛИЦЕ-СМІЮЛИЦЕ!

НУМО РАЗОМ БІМБУВАТИ

Нумо разом бімбувати.
“Бім-бім! Блим-блим!”
Коло воза й коло хати.
“Блим-блим, бім-бім!”
Бімбували балахрести,
Сто два роки й сто два дні
Коло воза, коло хати,
На горищі й на стерні.
Бімбували балахрести
Поки бороди росли,
Поки бімки балахрестів
Аж на небо не знесли.

ВЕЛИКЕ ЦАБЕ

Велике Цабе
Вихваляє себе,
Велегучно вихваляє,
Всьому світу сповіщає:
Я – Цабе,
Цабе-Цабище!
Я найкраще!
Я найвище!
Я найдужче
Й найвправніше,
Наймудріше
Й найславніше!..
Я – Най-най, най-най, най-най,
Цабе-Рабе-Тарамбай!!!

Позбігались мацяпури.
(Дуже гордії натури)
Теж взялися цвенькотіти.
Гам такий – не можна жити!

Я – Цабе!..
Ніт – я!..
Ніт – я!…
Де тут правда і чия?
Тільки й чути: “Я – най-най…”
Гвалт – хоч вуха затуляй.
Ґелґотять усі підряд.
Отакий у них нелад.

Тільки ось що головне.
Хай хоч рік, хоч вік мине,
Не набридне там і сям
Вихвалятись хваліям.
Не?змир, заїдня і бійка –
Наймиліші задавійкам.
Їм хоч вмри, а таки дай
Довести оте “най-най…”

Ми ж з тобою,
Мій читаче,
Посміємось з них добряче.
Носа пнуть – не наше діло.
Будем жити радо й сміло.
Пиху кинем за плече,
То вона і утече.

Творче серце, щире слово –
Миру й злагоди основа.

ЗАЧИ-ЗАЧИ-ЗАЧИПЕНЬКО

– Ой Мусію-мукосію,
Чи ти бачив чудасію?

Зачи-Зачи-Зачипенько,
Не дорослий, не маленький,
Кого стріне – зачіпає,
Ура?чити обіцяє.

– Гей дум, гей дум тандарум!
Як же хочу я “хрум-хрум”.

– Фу ти, ну ти! Тарарися.
Зачипенько, відчепися.

– Пром-та-рія-рія-ра!
З’їсти вас прийшла пора.

– Лупа, цупа, кандабурка!
Що ти квокчеш, наче курка?

– Хока, хока хандабаря!
Я вас миттю зазубарю.

– Гупа-цупа, тулумбас!
З’їси облизня у нас.
Гоп-та-тіта, тром, бом, бом!
Будеш битий батіжком.

Фаля-галя, дзеньки-бреньки,
Ізлякався Зачипенько.

Гулі-мулі, саломіг,
Став на хідлі та й побіг.

Сюди виль, туди виль,
Не видать його відсіль.

Раптом дядько наш, Мусій,
Уздогін чкурнув мерщій.

– Ви куди?!..
– Біжу швиденько
Зачіпати Зачипенька!..

БУЗОВКА

Ішов “Блись”.
Зустрів – “Брись!”,
Взяв обух,
В лоба – бух!
“Брись” на “Блися”
З кулаками,
А іще із буцаками…
Й почалася в них бузовка
Аж до сьомого вівторка.

АБИЩИЦЯ

Росте, росте абищиця,
І шириться, і вищиться,
Як кулька роздувається,
На Всесвіт зазіхається…

А ми… а ми абищицю
Штовхнемо у потилицю.
Нехай зашкопертається,
На слизькому ковзається.
Тим то й ба! Ба-ля-ба!
Вона менша від боба.

ПИРІГ З РУКАМИ І З НОГАМИ

Пиріг з руками і з ногами
Три дні бігає за нами,
Ми сюди – і він сюди,
Ми туди – і він туди…
Йбо, не минемо біди.
Раптом Гам кричить:
“Стривайте!..
От-от впаду, так і знайте!”
– Що таке? Не стій на місці!
– Не вбіжу, бо хочу їсти!..

Всі втекли, а Гам зостався.
Той пиріг йому дістався.
Ви спитаєте: як саме?
Бо у Гама під вусами
Рот від ляку та й розкрився…
Наш пиріг і провалився…
Ковть! Й немає пирога.
Замість гаму ситий Гам!

ГАЛУ-БАЛУ-БАЛАБУ

Галу-Балу-Балабу –
Відкопилило губу.
Гарма-дарма-гадарма –
Балакучки не мина.
І день, і ніч верзякає,
Вві сні – і то балакає.

Ось візьмемо голочку,
Голочку-штриколочку,
Ще й візьмемо ниточку,
Ниточку-зашиточку,
Галу-Балу-Балабу
Та й зашиємо губу!

Не зроби цього – бідуха!
В нас ураз пов’януть вуха.
Хай замість “гала-бала”, –
Воно скаче гатала!

ПІМПЕРЛЯ

Лярум, лярум Пімперля,
Пречудове пахоля, –
Якось раз розстарувалося,
Видно, так же ж розстаралося,
Що й само перелякалося.

Стало воно стрипухате,
Прілооке і горбате.
Ще й до того ж шепеляве,
Петельгузе і слиняве.
Вся у паборках парсуна…
Ой, як стало йому сумно!
Розпач “діда” обійняв,
Хлопцем бути забажав.

Лярум, лярум дропака,
Вмить кинувся до ставка.
Мився вперто цілу днину,
Щоби змить старечу міну.

Тільки люстерко узяв –
Як те сонце просіяв:
“Знову став я Пімперлям –
Пречудовим пахолям!..”

КУДИКАЛО

Кудлате Кудикало
Білим світом никало.
“Куди? Куди?..” – питалося.
Нікуди не дісталося.
Ні туди і ні сюди.
Лиш набралося біди.
Було б же ж не кудикати.
Білим світом не никати.
Краще власний дім глядіти,
В свого серця брать совіту.
Серце напрямок дає.
Все, що треба, в йому є.

ЛЕПЕТУН

Тун-тун, тун-тун!
Лепетливий лепетун.
Туди – ник, сюди – ник.
Днями ханькати ізвик.
Він зумів, любенькі діти,
(Ніде правдоньки подіти),
Сто три вози із горою
За годину нако вчити.
Справжній геній, що й казати!
Навіть Феська язиката
Заздрить лепетню тому.
– Чесно кажучи, – зітхнула, –
Це під силу лиш йому.

– Лепетуне, будь здоровий!
Наш повшонок говіркий.
Раз така вже в тебе вдача,
Що ж, халявкай і радій.

БУДЬКО-ЗАБУДЬКО

Один хлопець – ніби два;
Давши слово – забува.
Знайшов же собі за бавку –
Обіцянку-цяцянку.
Обіцяти він – Будько.
А зробити – Забудько.

МИЗЯ І РЕВА

Мизя Реву переплакав.
Рева Мизю обсміяв.
Мизя став сміятись з Реви,
Рева плакати почав.

(Вірш про Мизю і про Реву,
Давсь поетові взнаки.
А захоче любе мальство,
Може бути й навпаки)

Рева Мизю переплакав.
Мизя Реву обсміяв.
Рева став сміятись з Мизі,
Мизя плакати почав.

ЛАСУНЧИК ДМИТРО

У Дмитра така натура -
Полюбляє конфітуру;
Маламурить все підряд:
Джем, павидло, мармелад,
Мед, зифір і шоколад;
Казинаки, карамельки,
Без розбору всі цукерки,
Вафлі, коржики кручені,
Здобу, молоко згущене;
Рум’яненькі пундики,
З маковинням бублики,
Пластівці, щербет, халву,
Льодяники, пастілу...
Все Дмитруні до смаку.

Ти ласунчик - це не диво.
То й живи собі щасливо.
А щоб зубки не боліли,
Треба, друже, знати міру.

ВІРШ-БЕЗКОНЕЧНИК

У Івана Кавуна
Був баштан на два вікна.
Серед жовтих кавунів
Пас Іван наш горобців.
Сто пухкеньких, рум’яненьких,
Як та паця рожевеньких,
Як той півник бідовеньких,
Як яєчко чепурненьких, –
Сто веселих горобців.

Раз під вечір – цвінь-цвірінь!–
Спав Іван, хропів курінь.
Ті похмурі горобці
Подзьобали кавунці;
Сіли хутко у ракету
І покинули планету.
Десь у Космосі літають,
Всіх, хто слуха, сповіщають:
– Побрехеньок в нас нема…
У Івана Кавуна
Був баштан на два вікна…

ВІРШ-БЕЗКОНЕЧНИК

Гусенятко і два бусі
Завітали до Ягусі.
“До Ягусі?” – “Їсти сніг!”
Так наїлись, що без ніг
Мимоволі повалились,
В сон глибокий провалились,
І приснилось їм вві сні,
Як у жовтні, навесні,
Гусенятко і два бусі
Завітали до Ягусі…

ЦІПОНЬКА-НЕНЬКА

Ходило курчатко
В зелений садочок,
Водило з собою
Чотирнадцять квочок.
– Дивіться, рідненькі,
Далеко не йдіть –
Я чую, за хатою
Кішка нявчить.
Збігаються квочки
До ціпоньки-неньки,
Бо їм не до жартів
З моїх вигаденьків.

ПІДКОВАНИЙ ПАПУГА

Підкований папуга
Танцює під дощем.
– Я – Пугу-пугу-пугу!..–
Звіща за пугачем.

ҐЕДЗЬ ТАРАЛАЙ

Ґедзю, ґедзю Таралай,
Ти нас більше не кусай,
Бо покличемо джмеля,
Він тебе відгамселя;
А покличемо блощицю,
Будеш битий в потилицю;
А як прийде наш козел,
Він ті крильця обгризе;
А прискочить жабеня,
То й відвідаєш кия;
А заявиться кабан –
Взнаєш, що то – калабан;
Тільки сокіл завітає,
Він тебе відлататає;
З ним завжди літа метелик,
Він тебе віддухопелить;
Он уже і квочка квокче,
Вона ґедзя відкудовчить;
Хочеш бебехів дістати? –
Будем півня закликати;
Глянь лише – летить комарик,
Він тя швидко віддюбарить!..

Ізлякався Таралатий,
Швидко-швидко став тікати,
Навіть кінь, якби схотів, –
Наздогнати б не зумів.
– Ґедзю, ґедзю, утікай!
Й більше нас не зачіпай!

ГНОМИ

Гном якось відвідав гнома,
Три дні м’явся біля дому.
Цілих три дні думав гном:
“Дім-то є, а де ж то гном?”

КРОКОДИЛ

Один Крокодил
Все блукав та бубонів:
– Я дуже жахастий!
Я вельми зубастий!
І, видно, про це
Пам’ятав він прекрасно.
Та ось заковика:
Зубастий і грубий,
Забув крокодил наш,
Нащо йому зуби.

ШАРОВАРИ

Сховав козак у свої шаровари
Кусень сала,
Торбу з пшоном,
Діжу з вином,
П’ять гарбузів,
Сто кавунів,
Два вози разом з волами
(Один із сіллю,
Другий з огірками),
Велику ложку,
Щоб їсти потрошку,
Ще й ковбаси
Кілець зо три,
Люльку-Бурульку,
Тютюнець,
Гребінець…
От який молодець!

КАШТАН

Я – каштан. Не гань мене.
Бо візьму й вколю тебе.
В мене вдача-бо така:
Схожий я на їжака.

ШКІДЛИК І ПХИКАНЬКО

Зустрілися якось Шкідлик і Пхиканько. Шкідлик шкідлує, а Пхиканько попхикує. Ось Шкідлик і каже Пхиканьку:
– Пхиканько, Пхиканько, дай мені попхикати.
А Пхиканько каже Шкідлику:
– Шкідлику, Шкідлику, дай мені пошкідлувати.
Почали вони: Шкідлик пхикати, а Пхиканько шкідлувати.
Пхикав, пхикав Шкідлик, цілий день пхикав – нічого не виходить.
Шкідликував, шкідликував Пхиканько, цілий день шкідликував – теж нічого не виходить.
Так і розійшлись, бідолашні.

“ДОВГІ” КАЗКИ

Ось послухайте, будь ласка,
Мою довгу казку.
Така вона довга,
А ще й чепурненька,
А ще й кумедна, веселенька.

***

З’їло мило порося.
Оце й казочка уся.

***

Підковане порося.
Оце й казочка уся.

***

Жила-була баба Гапка.
Отут моїй казочці крапка.

***

А в нашого татка
Застрибала хатка.
Тут казці кінець,
Та ще й крапка.

***

Підмізинний Палець
Мазав хліб на смалець,
Всьому світу сповіщав:
– Казці зачинялець!

***

Вийшов рак з конем на герць.
Тут і казочці кінець.

***

Киця миші на десерт?!..
Тут і казці моїй щент.

***

ЩЕДРИЙ ВЕДРИК

Щедрий Ведрик
Вертить вертлик.
На вертілку грає,
Пісеньку співає:
– Ой, як відьма Босорканя
Вкрала коника зі стайні,
Гупа-цупа полетіла,
За горою опинилась…
“Ась-ась-ась-ась!..”
За горою опинилась.

А за тою за горою,
Ще й неквапною ходою,
Йшла собі Далда-Балда-
По коліна Борода,
Метрів сім завширшки,
Метрів сім заввишки!
Дума відьма: “Треба стати.”
(Не об’їхать бабухату!)
“Тпру-ру!” – сказала, та ще й “чмок”!
Зупинився ступачок.

Кінь то став. Далда… о, ні!
Диндилиндає собі.
Босорканя нумо в крик:
“Відійди мерщій убік!
Чуєш, ні? Далдо-Балдо!..
Геть з дороги!…”
“То-то-то,–
Затотокала Далда, –
Хто там шепче, як вода?”
“Я ось зараз пошепчу!” –
Відьма грізно. –
“Чу-чу-чу…, –
Зачучукало Далдище. –
Ти роззявило ротище…
І на кого? Ну, стривай,
Пшик твоє галай-балай!”
І розлючена Далдуря
Розійшлась, неначе буря,
Ухопивши Босорканю,
Ізкатала в калабаню
Та й кинула у кавдук…
“Гу-гу-гу!..” – почувся згук.
А потому – гуркіт грому:
“Гох-х, тод-дох-х! Бабах! Бубух!..”
Враз у небо підхопився
Цілий сніп вогнистих мух!..
Де Балда? І де се відьма?
Де поділися обидві?
Гонор попелом припав.
(Ніби їх хапун узяв)

Тут наш Ведрик й обізвався.
Коник той – йому дістався.
Я їх часто зустрічаю
У казковім нашім Краю.

СКОРОМОВКИ

Грізний Гриз віз груз та й загруз.
Груз-гарбуз грізний Гриз згриз…
та й пішов собі далі.

***

Турок-Рурок ніс сім курок; курки турка-Рурка турнули, тропаком в терни чкурнули.

***

Кішечка-виніженочка між іншим на манежі маніжно мружилася на мережкового живжика.

***

Гулька-Кулька вигулькнула з люлі, в ляльки Гальки люльку злюмрала, знову в люлю гулькнула.

***

Замарилося химерику забузанити-заґедзелити роздебендю.

***

КРИЛАТА ОВЕЧКА

Летіла овечка,
Загубила крилечка,
Знайшла копитця,
Пішла до криниці;
Водички напилася,
Знов угору подалася.
Скочила, злетіла
Й далі полетіла.

Овечці цілюща водиця
Повернула омріяні крильця.

ЧАБАРАШКА*

Один хлопчина
Бачив ухами,
А чув очима.
Ото молодчина!

Стрівся хлопчині ґедзь,
Каже: «Ходімо на герць!»

Стали вони воювати,
Одне одного дрючкувати.

Раптом ґедзь укусив хлопчака.
«Не плач, не реви, танцюй третяка!»

А хлопчина й не ревів,
Як лоша задріботів.

«Гопу-гопу! Гоп-те-те!…»
– Щось зі мною та й не те.

«Вірте, – кричить, – бережани!
Чую я ґедзя ушами.
Сонечко бачу очима.
Ось який я молодчина!»

(*чабарашка – жартівлива пісенька)

БУРЧИМУХА

Бурчимуха, бурчимуха
Все гасає коло вуха,
Коло носа, коло вуха
Превелика набридуха.

“Бурчимухо, не бурчи,
Не гасай туди-сюди.
Сядь отам біля віконця
І дивись собі на сонце.”

– Я б сиділа, я б гляділа,
Тільки, друже, от в чім діло:
Я умію лиш бурчати,
Вушам радість дарувати.
Бурчи-бу?рчики-бурчи?ки,
Немає кращої музики!!!

ХЛОПЧИК “НЕ”

– Здрастуй, серденько, мій друже!
Ти за казкой скучив?
– Дуже!
– То й чудово! Ну, сідай,
Швидше вуха розкривай!
В холодочку, у гаю,
Слухай казочку мою.

У великій, у родині,
У чарівній Україні,
Жив-був хлопчик Іван,
На прізвище Забіян.

Був Іванко веселенький,
І моторний, і жвавенький.
Всім цікавився хлопчина.
Що й казати – молодчина.

Де що діється – він там,
Ще й кричить: “Тарам-барам!”

А дорослі – ну, й сурйозні,
Йванку ходу не дають,
Непосидьком називають,
Звідусіль його женуть.

Тільки й чути:
“Що за хлопчик!
Як приборкати його?”
“Не кричи, не муляй очі!”
“Не роби того й сього!..”
“Сядь-сиди. Не лізь у грядку!..”
“Не чіпай, і не гризи!..”
“Не стрибай, – розсердиш татка,
То й заробиш жмут лози.”

З часом Йвась перемінився.
Як повірити у це?
Хто б не звав його: “Іванчик!” –
Він казав: “Я хлопчик НЕ!”

Правда це чи побрехенька,
Ти, мій друже, сам суди.
Жвавий будь і веселенький,
І цікавість не губи!

ШИТОВИЛО-МОТОВИЛО

Шитовило-Мотовило
Фіглю-Міглю розлюбило.
Полюбило чудни-сунди,
Чунди-сунди-ляпуни.

Чунди – полем гарцювати.
Сунди – зорі рахувати
Й наминати ляпуни.

– Шитовило-Мотовило! –
Фігля-Мігля голосила. –
Чунди-сунди розлюби.
Фіглю-Міглю, Фіглю-Міглю,
Знов візьми – і полюби!

Я ж бо Фігля, я ж бо Мігля;
Бейки-мейки – моя мрія.
Бейки – в піжмурки іграти,
Мейки – до полудня спати
Й наминати ляпуни.

Шитовило-Мотовило
Почуттів не розгубило,
Фіглю-Міглю,Фіглю-Міглю,
Знов взяло – і полюбило.
І тепер вони удвох
Полюбляють гирки-тьох.

Гирки – цапа дратувати,
Тьох – свинею верещати
Й наминати ляпуни!
05.10.2006