ЗМАГАННЯ ЗНАВЦІВ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ
СЦЕНАРІЙ

Кілька попередніх зауважень. Змагання відбувається в формі гри, де перевірка теоретичних знань має здебільшого розважальний характер, що дає змогу уникнути втоми та нудьги, дозволяє взяти участь у заході учням із різним рівнем підготовки. Змагатися можуть не лише дві, а й три, чотири команди. Розрахований приблизно на півтори години, сценарій можна доповнити, скоротити, замінити подані завдання.

Не радимо тримати в таємниці більшості пропонованих командам-учасницям завдань (заздалегідь не повідомляються умови конкурсів художників, капітанів, “казкових премудростей”). Готуючись за відомими завданнями, учні зроблять захід жвавішим, цікавішим.
У конкурсі “Продовж мою думку” ведучий може диференційовано підходити до школярів, пропонуючи, залежно від можливостей дитини, завдання того чи іншого рівня складності.

Кількісний склад команд визначається за домовленістю з учнями.

Ведучий. Дорогі гості, шановні члени журі! Сьогодні ми станемо свідками змагання в клубі веселих і кмітливих знавців народної творчості між командами 7-А класу (“Чортенята”) і 7-Б (“Мудрагелі”). Привітаймо ж їх оплесками! Команди сумлінно й наполегливо готувалися до цього змагання, перечитали багато творів українського фольклору, повторили теоретичні відомості про народну творчість, навчилися практично використовувати здобуті під час підготовки знання. Сподіваюсь, у цьому ми не раз переконаємось. А в нашому першому конкурсі – привітанні команд – слово надаємо “Чортенятам”.
(Наводимо виступ однієї з команд).

Капітан. Шановні гості, шановне журі! Дозвольте вам доповісти, що команда …
Команда: “Чортенята”!
Капітан. …яка живе і працює за девізом:
Команда: “Не осоромимо пекла!”
Капітан. …до змагання знавців народної творчості готова. Нашу пісню заспівуй!

Заспіваймо, чортенята,
В КВК ми грали як,
Перемогу здобували
В мудрагелів сяк і так.
До болільників прохання:
Співчувати більше нам.
За пітримку у змаганні
Вдячні будемо ми вам.
А журі наше рідненьке,
Не судіть суворо нас,
Перемогу нам віддайте –
Настрій буде гарний в вас!

Капітан. Дорогі наші суперники-мудрагелі! Обіцяємо після змагання жити й далі з вами однією сім’єю. Все в нас буде спільне: наші успіхи, перемоги і ваші невдачі, поразки, наша сила і ваша слабкість, наша радість і ваше горе.

Команда (співає):
Давайте жити дружно,
Мудрагелі розумненькі!
Вам даруємо цей крам:
КВК ви нам програйте,
Забезпечте успіх нам!
(дарують суперникам паперові літачки, на яких зображена емблема команди).

Ведучий (після привітання другої команди). Напевно, немає такої людини, яка б не побувала в світі казки, не просила б у дитинстві когось із дорослих розповісти або прочитати казку. У народних казках звеличуються кращі людські риси, розвінчуються боягузство і брехня, лицемірство і зрада, а все зле, потворне приречене на загибель. Казки спонукали людей боротися за щастя, втілювати мрії в реальні винаходи, відкриття, вчили бути кращими, справедливішими, добрішими.
У складі кожної команди є художник. Прошу художників сісти за ці два столи, де є все необхідне для вашої роботи. Завдання: намалювати якомога більше чарівних предметів, що зустрічаються в народних казках.
А тим часом команди візьмуть участь у конкурсі “Стара казка на новий лад”. Учням треба було скласти на основі добре відомої казки новий твір, виявити знання жанрових ознак казки, розуміння закономірностей її будови. Отже: інсценівки старих казок на новий зразок!
(Наводимо виступ однієї з команд).

Казка “Червона Шапочка”.

Автор. За горами, за лісами, за широкими морями було собі старе місто. І в одному з його нових кварталів жила-була дівчинка, яку всі звали Червоною Шапочкою, бо вона обожнювала червоні в’язані шапочки. У Червоної Шапочки була бабуся, яка хоч і прописалася в місті, щоб її син одержав більшу квартиру, жила в лісі. Якось Червона Шапочка подалася до бабусі в гості. Іде лісом, наспівує улюблену пісеньку Таїсії Повалій, радіє життю.

(З’являється Червона Шапочка. Бадьоро розмахуючи кошиком, наспівує: “Там, де я, там тебе нема, там, де ти, там завжди зима…”). І раптом бачить Вовка:
–Хелло, Вовче!

Вовк (зупиняється, дивиться на дівчину, знизує плечима):
–Пробачте, але ми не знайомі, а розмовляти в лісі з незнайомими дівчатами – це, знаєте, не в моєму стилі. Не так вихований.

Ч.Ш. Ну, Вовче, ти й даєш! (Сміється). Справжній джентльмен! Як же ми не знайомі, якщо я тебе в зоопарку бачила?

Вовк. Так, я справді там працював. Але вже з півроку, як звільнився. Дисципліна, розпорядок дня, набридливі, нахабні відвідувачі. До дідька все це! А ти куди це шльопаєш?

Ч.Ш. Бабцю провідати.

Вовк. Ну, бувай.

Автор. Червона Шапочка, не поспішаючи, попростувала лісовою стежиною до бабусиної хатини.

Ч.Ш. (Стукає, заходить до хати). Ти вдома, бабусю?

Автор. Дівчина глянула на ліжко, де зазвичай лежала бабуся, і побачила, що під ковдрою не старенька, а Вовк.

Ч.Ш. (здивовано).Чи ти здурів? Заліз на ліжко з брудними лапами.

Автор. Вовк від обурення мало не луснув.

Вовк. Ах ти, бридке дівчисько! Ти казку читала? Чи зі своїм телевізором зовсім книжок не відкриваєш? Ти повинна була, за правилами, спитати, чому в мене такі великі вуха і зуби, а вже потім я повинен тебе з’їсти.

Ч.Ш. (зігнулася від сміху). Ти? Мене?! Чи ба, старий волоцюго! З’їсти! Це ще питання, хто кого швидше з’їсть! Багато вас таких!

Вовк (скривився, заплакав). Мало того, що в мене гастрит, жовчокам’яна хвороба і виразка дванадцятипалої, я ще повинен був їсти твою бабцю, а тепер страждаю від болю. І ти ще наді мною знущаєшся. А мені ж, за казкою, нічого доброго не світить: мимо проходитимуть дроворуби і, якщо не будуть дуже п’яні, розпанахають черево, наб’ють його камінням і кинуть мене в річку.Хотів би я на тебе глянути, якби перед тобою була така чудова перспектива! (Виє).

Ч.Ш. Вип’єш від шлунку маалоксу, альмагелю чи що ти там приймаєш. А дроворубів не бійся. Їхній бригадир – чоловік моєї подруги. Вона з ним поговорить – і все буде о’кей. Біс із нею, з тою казкою.
Вовк (із жахом). А я? Як я буду жити? (Гірко плаче). Яка тепер у мене мета в житті?

Ч.Ш. Зачекай, сірий, не скигли. Хатина відтепер правитиме мені за дачу, я буду іноді заїздити сюди з друзями, щоб порозважатися на лоні природи. А ти будеш за сторожа.

Автор. Вовк зрадів, що виявився при ділі. (Червона Шапочка надягає на нього великий нашийник і на ланцюгу зводить зі сцени). Тепер у нього є власна розкішна будка. Він і досі сумлінно охороняє лісову хатинку.

(Після виступу другої команди художники здають журі свої роботи).

Ведучий. Ось ми і підійшли, нарешті, до найцікавішого в нашому змаганні конкурсу, що його умовно назвемо “конкурсом казкових премудростей”.
Чимало казкових ідей, чарівних казкових предметів, про які століттями мріяли люди, стали реальністю, втілилися в життя. Мрія про килим-самоліт привела до створення повітряних лайнерів, які за лічені години долають віддалі в тисячі кілометрів. А згадаймо тарілочку з чарівним яблучком. Покотиться яблучко тарілочкою – і видно, що діється за тридев’ять земель у тридесятому царстві. Хіба не цією мрією викликана поява телевізора? І якби ми звернулися до різних людей із запитанням, як можна використати ті чи інші казкові явища, то хтось запропонував би відкрити продаж молочних рік і кисільних берегів склянками і шматочками, інший захотів би розрізати чарівну сопілку на чотири частинки, щоб мати чотири чарівних свистки, а зі скатерті-самобранки одержати, скажімо, дванадцять хусточок-самобранок. Третьому б здалося, що зі шкури забитого дракона чи Змія Гориновича непогано було б пошити кілька костюмів, жіночих сумочок, рукавичок. Четвертий запропонував би чарівну торбу перетворити на чарівну авоську, повирізавши кружечки, з яких можна пошити ще одну чарівну торбинку. А ще хтось зробив би з кожної народної казки радіо– чи телепередачу “На добраніч, малята!”
Безперечно, наш час – час ділових людей. І все ж хочеться, щоб винайдені вами “казкові премудрості” були спрямовані не лише на розрахунок, вигоду, а й на безкорисливе служіння, допомогу людям. Отже, командам дається півтори хвилини на обмірковування “казкових премудростей”. А журі в цей час готується до підведення попередніх підсумків.
(По закінченні конкурсу журі оголошує підсумки).

Ведучий. А тепер настала черга конкурсу капітанів. Прошу капітанів підійти до мене. Назвіть будь-якого казкового персонажа (називають). Уявіть, що названому вами героєві надано можливість виступити перед учнями школи. У вашому розпорядженні 7 хвилин. А я запрошую по троє учасників з кожної команди для наступного конкурсу. За умовами підготовки до змагання кожен член команди повинен знати і вміти переказати коротко народну легенду, усмішку і байку. Визначтеся, хто з вас за який жанр візьметься, й розпочнемо конкурс оповідачів.
(По закінченні цього конкурсу слово надається капітанам. Наводимо виступ одного з них).

Баба Яга. Любенькі діточки! Уявляю, як набридла вам ця школа, ці нудні уроки, ці прискіпливі вчителі. Від усього серця співчуваю вам, нещасним. Та я можу вам допомогти. Переходьте вчитися до школи капосних наук, директором якої я стала більше двохсот років тому. У нашій школі вам покажуть, як найкраще зробити комусь капость, як посварити друзів, як зробити людину черствою, жадібною, заздрісною, егоїстичною. Тут вас навчать красти, дражнитися, лякати, ображати. А які вчителі! Це ж цвіт нашого лісу: Кікімора, Дідько Лисий, Чума Болотяна, Чахлик Невмирущий. І хоч у нашій школі теж треба виконувати домашні завдання, проте чим більше бруду буде в ваших зошитах, чим більше помилок, тим кращу оцінку ви матимете. По очах бачу, що ви зацікавилися. Ласкаво просимо до нашої школи капосних наук! Чекаємо на вас, нових учнів.

Ведучий. Слава України – в її мудрому, співучому, життєрадісному народові, який через віки випробувань, принижень, утисків, заборон проніс свою Берегиню, свою душу – пісню. В усі часи українська народна пісня стояла на сторожі нашої духовності, зігрівала душу й серце українця, вражала, чарувала багатьох чужинців своєю мелодійністю і неповторним змістом. Давайте й ми разом із нашими командами припадемо до невичерпної цілющої криниці народнопісенної творчості. Наш наступний конкурс – інсценування народної пісні.
(У нашому випадку інсценувалися пісні “Ой там, на товчку, на базарі” та “Ой підемо, жінко…”).

Ведучий (тримає в руці велику саморобну паперову ромашку). На кожній із десяти пелюсток цієї ромашки знизу написане певне слово: калина, дуб, кінь, любов (любити), мати (ненька), кохання, соловей, козак, дівчина, садок. Усі ці слова можна зустріти в численних народних піснях. Зараз хтось із членів журі висмикне одну пелюстку й тим самим визначить для команд наступне завдання. (Член журі вибирає пелюстку). Кінь! Отже, обом командам треба пригадати якомога більше пісень , у яких згадується ця тварина. Команди по черзі виконують куплет пісні. Переможе та команда, за якою було останнє слово. На роздуми – до десяти секунд. Нумо, хто кого переспіває?
(Виконувалися “По садочку ходжу”, “Розпрягайте, хлопці, коней”, “Ой чий то кінь стоїть”, “Їхав козак за Дунай”, “Ой ти, гарний Семене”, “Ой Морозе, Морозенку”, “Ой там , на товчку, на базарі”, “Чом ти не прийшов”, “Засвистали козаченьки” та ін.).

Ведучий. Попросимо журі підвести попередні підсумки перед подальшими конкурсами. (Член журі оголошує результати окремих конкурсів).

Ведучий. Народна пісня, говорив Олександр Довженко, – це геніальна поетична біографія українського народу.

В піснях і труд, і даль походу,
І жаль, і усміх, і любов,
І гнів великого народу,
І за народ пролита кров.

Це вже слова Максима Рильського. Справді, в народних піснях відбито стражденну долю, все розмаїття життя українців. Пісня народна – своєрідний місточок із минулого в майбуття. Нашим командам треба довести, що народнопісенна творчість не згасає. Кожна команда склала віночок із п’яти куплетів на мотиви відомих українських пісень. (Деякі з тих, що звучали, наведемо):

1. Ой державо моя мила,
Спритно ж мене одурила:
Ощадкнижка, що була,
Підманула, підвела.

2. Ти признайся мені,
Коли буде зарплата,
Бо боргів наробив
Я вже дуже багато:
За квартиру платить
За півроку вже треба…
Що ж я мушу робить?
Пожалій мене, небо!

3. Запрягайте хлопці, коні:
Трактори ж он всі стоять,
Бо солярку у районі
Поки ні за що куплять.

4. Ой на горі та й женці жнуть.
А попід горою в пшеничному полі
“Дон” та “Нива” ждуть.
Гей, і довгенько ж,
Гей, запчастини
“Дон” та “Нива” ждуть.

5. Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Нащо електрика тому селянину?
Просто її відмикай!
Не вистачало ще, щоб теле– й радіо
Тішився вбогий селюк.
Хліба постачив? Віддав усе надбане?
Хай спочива, як борсук.

6. Зеленого жита багато,
“Дон” і “Нива” вийшли із ладу.
А “Джондіри” йдуть на лани –
Знімуть з нас останні штани!

7. Засвіт встали підприємці,
Роботи багато:
Є що в Україні-ненці
Прихватизувати.

8. Цвіте терен, цвіте терен.
Та й цвіт опадає.
Вчитель з місяця у місяць
Зарплати не має.

9. Ти ж мене підманула,
Ти ж мене підвела:
Вважай, гроші загубила –
Вчора ваучер взяла.

Ведучий. Запрошую обидві команди на сцену. Теоретичний етап змагання “Продовж мою думку”. Правильна відповідь принесе команді очко. Кожна неправильна відповідь або підказка, неправильна відповідь позбавляють команду очка. Запитання, на яке не одержано відповіді, автоматично залишається для команди-суперниці. Обдумування – до п’яти секунд. Почнемо з “Чортенят”. (Наводимо кілька прикладів завдань-запитань):

1.Прислів’я – це…(короткий вислів повчального змісту…).
2.Пісні, в яких зображені важливі події минулого та видатні особи, називаються…(історичними).
3.Народну творчість ще називають… (фольклором).
4.Народні думи виконуються… (речитативом; кобзарями).
5.У словосполученнях “чисте поле”, “зелен клен”, “битий шлях”, “молодий козак”, “ясен місяць” використано епітети, які називаються… (постійними).

Ведучий. Для наступного конкурсу від кожної команди потрібні четверо представників. Розпочинаємо аукціон прислів’їв. Члени команд по черзі називають народні прислів’я та приказки. Якщо за п’ять секунд не називається прислів’я чи приказка, представник команди вибуває з конкурсу. Прислів’я не повинні повторюватися. Той, хто залишається останнім, приносить своїй команді перемогу.

(Далі – конкурс загадок, одна команда загадує іншій по п’ять , на обдумування – до двадцяти секунд).

Ведучий. Сьогоднішнє змагання в клубі веселих та кмітливих знавців народної творчості завершилося. Під час наступних зустрічей для нас відкриються повніше й інші сторінки невичерпної духовної скарбниці народу. А зараз – слово журі для остаточних підсумків… Привітаймо
переможців!

Віктор КАРАСЕВИЧ,
учитель Чубарівської ЗОШ Пологівського р-ну
Запорізької обл.

"НАРОДОЗНАВСТВО" – всеукраїнський фольклорно-етнографічний часопис.