Тарас ШЕВЧЕНКО
БУКВАР ПІВДЕННОРУСЬКИЙ
В СУЧАСНІЙ ТРАНСКРИПЦІЇ

Cклaди

Стих первий 1.

Чи є що луч-че, кра-ще в сві-ті,
Як у-ку-пі жи-ти,
З бра-том доб-рим доб-ро пев-не
По-знать, не ді-ли-ти?

Стих другий.

По-мо-лю-ся Гос-по-де-ві
Сер-цем о-ди-но-ким
І на злих мо-їх по-гля-ну
Не-злим мо-їм о-ком.

Стих третій.

Спа-си ме-не, по-мо-лю-ся
І вос-по-ю зно-ву
Тво-ї бла-га чис-тим сер-цем,
Псал-мом ти-хим, но-вим.

Стих четвертий.

Гос-подь лю-бить сво-ї лю-де,
Лю-бить, не о-ста-вить,
До-жи-да-є, по-ки прав-да
Пе-ред ни-ми ста-не.

Стих п'ятий.

Влов-лять душу пра-вед-ни-чу,
Кров доб-ру о-су-дять.
Ме-ні Гос-подь при-ста-ни-ще,
За-ступ-ни-ком бу-де
І воз-дасть їм за ді-ла їх
Кро-ва-ві, лу-ка-ві,
По-гу-бить їх, і їх сла-ва
Ста-не їм в не-сла-ву.

Стих шостий.

Пса-лом но-вий Ґос-по-де-ві
І но-ву-ю сла-ву
Вос-по-єм чест-ним со-бо-ром,
Сер-цем не-лу-ка-вим;
Во псал-ти-рі і тим-па-ні
Вос-по-єм бла-га-я,
Я-ко Бог ка-ра не-пра-вих,
Пра-вим по-ма-га-є.
Пре-по-доб-ні-ї во сла-ві
І на ти-хих ло-жах
Ра-ду-ють-ся, сла-во-слов-лять,
Хва-лять і-м'я Во-же.

ПСАЛОМ 132

Чи є що краще, лучче в світі,
Як укупі жити,
З братом добрим добро певне
Познать, не ділити?

Яко миро добровонне 2
З голови честної
На бороду Аароню 3
Спадає росою
І на шитії омети 4
Ризи дорогої;

Або роси єрмонськії 5
На святії гори
Високії сіонськії 6
Спадають і творять
Добро тварям земнородним,
І землі, і людям,-
Отак братів благих своїх
Господь не забуде,
Воцариться в дому тихих,
В сем'ї тій великій,
І пошле їм добру волю
Од віка до віка.

Молитви

Ісус Христос, син Божий святим духом воплощенний од пречистої і пренепорочної дата Марії, научав людей беззаконних слову правди і любові, єдиному святому закону. Люди беззаконнії не йняли віри його іскренному святому слову і розп'яли його на хресті як усобника і богохула. Апостоли, святії ученики його, рознесли по всій землі слово правди і любові і його святую молитву 7.

Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім'я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого насущного дай нам сьогодні, ї прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у випробування, але визволи від лукавого.

Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь.

Ширилось і ширилось святеє слово Христове на опоганеній землі Огнем і кровію людською очистилося, як злато в горнилі, теє святеє Божеє слово, але своїм святим тихим, ясним світлом тойді ж осліпило очі людей поганих; знайшлись лжевчителі і лжепророки. Тойді, в 315 році по воплощенії сина Божого, в городі Нікеї зібрались пресвітери і єпископи, ревнителі святої Христової заповіді, і одностайне, однодушне написали християнам символ віри 8.

Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба й землі і всього видимого й невидимого.

І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого перед всіми віками. Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через нього все сталося.

Він задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і стався чоловіком.

І був розп'ятий за нас, за Понтія Пілата, і страждав, і був похований.
І воскрес у третій день, згідно з Писанням.
І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.
І вдруге прийде зо славою, судити живих і мертвих, а його царству не буде кінця.
І в Духа Святого, Господа, животворящого, що від Отця і Сина ізходить, що з Отцем і Сином рівнопокланяємий і рівнославимий, що говорив через пророків.

В єдину, святу, соборну й апостольську Церкву.
Оповідую одне хрещення на відпущення гріхів.
Очікую воскресення мертвих.
І життя будучого віку. Амінь.

Беззаконня і неправда вкралися знову в душу людськую, і Правоучителі сховалися в дебрі й вертепи; побудували собі скити, келії і святії монастирі; і в своєму святому пристанищі молилися Богу; й іноді подавали святеє правди слово беззаконним темним людям. Тойді, коло 372 року, в тихій своїй келії озвався за слово Христове Едеський диякон Єфрем Сірін9 і, повчаючи людей в церкві і на вулиці, як заповідь Христову передав нам свою святую молитву.

Господи і владико живота мого! Дух неробства, нудьги, любострастя і марнословія не дай мені.

Дух же доброчесності, смиренномудрості любові даруй мені, рабу Твоєму.
Гей, Господи Царю, даруй меиі зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, яко благословен єси на віки віків. Амінь.

Де єсть добрі люди 10,
Там і правда буде,
А де кривда буде,
Там добра не буде.

Як хто скаже: "Я Бога люблю", та ненавидить брата свого, той неправдомовець11.
І Ів. 4.20

Дума про пирятинського поповича Олексія 12

На синьому морі, на білому камені
Ясненький сокіл жалібно квилить, проквиляє,
Смутно себе має, на синєє море спильна поглядає,
Що на синьому морі недобре щось починає:
Що на небі всі зорі потьмарило,
Половина місяця в хмари вступило;
А із низу буйний вітер повіває,
А по синьому морю супротивну хвилю піднімає,
Судна козацькі на три часті розбиває:
Одну часть взяло,
В землю Агарянську13 занесло;
Другу часть гирло
Дунайськеє пожерло;
А третя - де ж ся має?
В синьому морі потопає!
При той часті був Грицько Зборовський,
Отаман козацький запорозький.
Той по судну походжає, словами промовляє:
"Хтось між нами, панове, великий гріх на собі має,
Щось дуже злая хуртовина на нас налягає;
Сповідайтесь, брати, милосердному Богові,
Синьому мореві і мені, отаманові кошовому!
В синє море впадайте,
Війська козацького не губіте!"
То козаки теє зачували,
Та й всі замовчали:
Бо в гріхах себе не знавали.
Тільки обізвався писар військовий,
Козак лейстровий14,
Пирятинський попович Олексій:
"Добре ви, братця, учиніте,
Мене самого возьміте,
Мені чорною китайкою очі зав'яжіте,
До шиї білий камінь причепіте
Та й у синєє море зопхніте!
Нехай буду один погибати,
Козацького війська не збавляти!"
То козаки теє зачували,
До Олексія-поповича словами, промовляли:
"Ти ж святеє письмо в руки береш, читаєш,
Нас, простих людей, на все добре научаєш:
Як же найбільше од нас на собі гріхів маєш?"
"Хоча святеє письмо я читаю,
і Вас, простих людей, на все добре научаю,
А я все сам недобре починаю.
Як я із города із Пирятина, панове, виїжджав,
Опрощення з панотцем і з паніматкою не брав;
І на свого старшого брата великий гнів покладав;
І близьких сусідів хліба й солі безневинно збавляв;
Діти малії, вдови старії стременом у груди штовхав;
Безпечно по улицях конем гуляв;
Против церкви, дому Божого, проїжджав -
Шапки з себе не знімав.
За те, панове, великий гріх маю,
Тепер погибаю!
Не єсть се, панове, по синьому морю хвиля вставав;
А єсть се - мене отцевська й материнська молитва карає!
Коли б мене сяя
Хуртовина злая
В морі не втопила,
Од смерті молитва боронила,
То знав би я отця і матір шановати, поважати!
То знав би я старшого брата за рідного батька почитати
І сестру рідненьку за неньку у себе мати!"
То як став попович Олексій гріхи свої сповідати,
То стала злая хуртовина по синьому морю стихати;
Судна козацькії догори, як руками, підіймала,
До Тендера-острова прибивала.
То всі тойді козаки дивом дивовали:
Що по якому синьому морю, по бистрій хвилі потопали,
А ні одного козака з-межи війська не втеряли!
Отже тойді Олексій попович із судна виходжає,
Бере святеє письмо в руки, читає
І всіх добрих людей на все добре научає,
До козаків промовляє:
"От тим би то, панове, треба людей поважати,
Панотця і паніматку добре шановати!
Бо которий чоловік теє уробляє,
Повік той щастя собі має,
Смертельний меч того минає,
Отцева й матчина молитва зо дна моря виймає,
Од гріхів смертельних душу одкупляє,
На полі й на морі на помоч помагає!"
Що на синьому морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця каменная,
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна? Богуславка,
Прихождає,
Словами промовляє:
"Гей, козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?"
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах пізнавали,
Словами промовляли:
"Гей, ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Чому ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера".
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
"Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській
Великодная субота,
А завтра святий празник, роковий день
Великдень".
То тоді-то козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
"Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день
Великдень сказала!"
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
"Ой козаки,
Ви, бідні невольникиї
Та не лайте мене, не проклинайте;
Бо як буде наш пав турецький до мечеті виїжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі оддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати".
То на святий празник, роковий день
Великдень,
Став пан турецький до мечеті виїжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі оддавати.
Тойді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає -
До темниці приходжає,
Темницю одмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
"Ой козаки,
Ви, бідні невольникиї
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте;
Тільки прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батькові й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки
З неволі не викупає;
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!"
Ой визволи. Боже, нас всіх, бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, в просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників.

Народні пословиці

Аби були побрязкачі,
То будуть і послухачі.

Аби мені місяць світив, а зорі я й кулаком дістану.

Або ти, тату, йди по дрова,
А я буду дома;

Або ж я буду дома,
А ти йди по дрова.

Брехнею увесь світ пройдеш - та назад не вернешся.

Гості першого дня - золото;

Другого - срібло,
А третього - мідь,
Хоч додому їдь!

Багато панів - а на греблю й нікому.

Застав дурного Богу молитися
то він і лоб розіб'є.

З брехнею не мруть -
Та віри більш не ймуть.

З дужим - не борись,
А з багатим - не судись.

Кому-кому, а куцому буде!

Казав пан:
Кожух дам -
Та й слово його тепле.

Ледачому животові - і пироги вадять.

Не вір,
То звір:
Хоч не вкусить - то злякає.

ПРИМІТКИ

1. Стих первий - шостий, псалом 132. Т. Г. Шевченко тут використовує уривки із своїх "Псалмів Давидових" - віршів, написаних за мотивами релігійно-філософських пісень-псалмів, які входять до Біблії і авторство яких приписується цареві стародавньої ізраїльсько-іудейської держави Давидові (XI-бя. 950 р. до я. е.). Четвертий рядок у стиху первому і псалмі 132 Т. Г. Шевченко подає в різних редакціях. У сучасних виданнях "Кобзаря" прийнята редакція стиха первого.

2. Миро добровонне - запашне масло, яке з давнини використовували в медицині, для пахощів, бальзамування тіл покійників. Помазання священним миром - одне з таїнств, яке, за релігійними віруваннями, освячує людину. Для його виготовлення використовується смола тернистого чагарника, що росте в південній Аравії та Африці

3. Аарон - за Біблією, єврейський первосвященик, старший брат пророка Мойсея. Мойсей був недорікуватий, і Аарон повинен був говорити за нього перед народом і фараоном єгипетським, щоб той відпустив євреїв з Єгипетської неволі. Бог назвав Аарона вустами Мойсеевими і пророком його.

4. ...Омети ризи дорогої - поли, краї старовинного одягу.

5. Єрмон - одна з відомих з Біблії священних гір у Палестині.

6. Святії гори високії сіонськії. Сіон (сонячний, блискучий) - вживалося для означення пагорба взагалі. Сіоном, вважається, називався південний з пагорбів, на котрих стояв стародавній Єрусалим. На Сіоні був зведений палац царя Соломона, а згодом - величний палац царя Ірода.

7.. Святая молитва - Отче наш, або ж Молитва Господня. У християнстві вважається зразком для всіх молитов і всезагальною християнською молитвою. Ісус Христос, за Євангелієм, виголосив її вперше у своїй знаменитій Нагірній проповіді, навчив своїх учнів-апостолів, а вони передали всім віруючим. Молитва складається із заклику-звертання, семи прохань і славослов'я. Незнання отченашу в народі вважалося чи не найгіршою ознакою безбожності або ж розумової неповноцінності.

8. Символ віри - "Символ віри", або "Вірую", також належить до найголовніших молитов у християнській релігії. В ній викладені основні положення, незаперечні істини (їх дванадцять) християнського віровчення, них має дотримуватись кожен істинний християнин.

9. Едеський диякон Єфрем Сірін - один з найвидатніших діячів (отців)
християнської церкви IV ст. н. е. Уславив своїми численними богословськими працями Едеську школу, яка процвітала у м. Едесі (Півн. Месопотамія) в IV-V ст. Кращу частину творчості Єфрема Сіріна складали проповіді на моральну проблематику. Багато з них присвячувалося настановам щодо зміцнення сім'ї, виховання дітей.

10. Де єсть добрі люди... - народна приказка в запису Т. Г. Шевченка.

11. Як хто скаже... - вислів узято з Першого соборного послання св. апостола Івана (гл. 4, вірш 20; в оригіналі помилково вказано гл. XXIV).
Іван Богослов - один з 12 обраних учнів (апостолів) Ісуса Христа.
Християнська церква вважає його автором одного з чотирьох канонічних Євангелій (життєписів Ісуса Христа), трьох соборних Послань і Одкровення, або Апокаліпсису - пророцької книги про кінець світу, боротьбу Христа й антихриста, про страшний суд. Усі ці твори входять до Нового Заповіту.

12. Дума про пирятинського поповича Олексія. Належить до найпопулярніших народних дум. Існує близько 30 її записів. Т. Г. Шевченко подає один з найбільш поширених варіантів, коли розбурхане море заспокоюється одразу після щиросердого покаяння Олексія поповича у скоєних гріхах. Є ще варіант, коли Олексій попович виявляє готовність віддати життя заради порятунку товариства, але море втихомирюється і від меншої жертви - крові з відрубаного пальця. У творі яскраво розкриваються найважливіші принципи народної моралі. Історичного прототипу головного героя думи не встановлено.

13. Земля Агарянська-мусульманська (тут: турецька чи татарська). За біблейськими переказами, Агар була рабинею-єгиптянкою, яка жила в сім'ї давньоєврейського патріарха Авраама. Дружина Авраама Сара була бездітною і запропонувала Авраамові взяти за жінку Агар. Агар народила від Авраама сина Ізмаїла, який став родоначальником ізмаїльтян, арабів. Потім агарянами стали називати взагалі всіх мусульман.

14. Лейстровий - реєстровий, тобто козак не запорозький, а городовий, занесений до реєстру. Реєстром обмежувалася кількість козаків.

15. Тендер-острів - вузький піщаний острів-коса біля північного узбережжя Чорного моря, на схід від гирла Дніпра.

16. Дума про Марусю попівну Богуславку. Один з найбільш відомих і найдовершеніших творів народного епосу. Сюжет думи, широко використаний в літературі й мистецтві, відображає одне з найдраматичніших явищ в історії українського народу - турецько-татарське невольництво. У творі яскраво показується сила духу і стійкість полонеників, туга за рідною землею, прагнення свободи. Відомо близько десяти записів цієї думи від різних кобзарів і лірників. Варіант, який подається в "Букварі", для сучасного читача цінний ще й тим, що він після Т. Г. Шевченка не зазнав довільних "обробок" і редагувань, якими спотворено і сфальсифіковано чимало творів фольклору.

Володимир Яцюк "КОБЗАРЕВИЙ "БУКВАР"