***

Майже чверть усіх звань “Герой Радянського Союзу” часів Великої вітчизняної війни було присвоєно за вчинки при форсуванні р. Дніпра, восени 1943 року. Тоді це звання отримали 2438 особи, з них: 47 генералів та маршалів, 1123 офіцерів, 1268 сержантів та солдат.

***

Найбільшу підтримку при затвердженні на посаді прем’єр-міністром отримала Юлія Тимошенко. За неї проголосували 373 депутати Верховної Ради. А Віталію Масолу вистачило лише 199 депутатських голосів, щоб стати першим прем’єр-міністром України.

***

Серед полонених студентів після битви під Крутами учень 7-го класу гімназії Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» і всі інші студенти підтримали спів.

***

Цар-дзвін — великий бронзовий дзвін, відлитий російськими майстрами Іваном Маторіним та Михайлом Маторіними у 1733-1735 роках на Гарматному дворі за указом імператриці Анни Іванівни. Пам'ятка московського ливарного мистецтва XVIII століття.
Під назвою «Цар-дзвін» у Московській державі були відомі ще два дзвони. Перший відлили на початку 17 століття, а другий — у 1654 році. Останній дзвін, який важив близько 130 т, розбився при пожежі у 1701 році, а його уламки були використані при відливанні "Цар-дзвону" у 1735 році.

На сьогодні найбільший дзвін діє у буддистському храмі міста Мінгун в Бірмі і важить 90 тонн.

***

Біломорсько-Балтійський канал — штучна водна артерія на півночі Росії, що з’єднує Біле море та Онезьке озеро з можливістю подальшого виходу у Балтійське море у районі Санкт-Петербургу.
Офіційно відкритий 2 серпня 1933 року. Першопочаткова назва — «Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна». Більш відомий за скороченням — «Біломорканал». Вважався гордістю першої радянської п’ятирічки (1929—1932).
Збудований між 1931 та 1933 рр. у рекордно короткий термін, за 1 рік і 9 місяців, руками в’язнів ГУЛАГу.
За різними даними, під час будівництва померло до 200 тисяч робітників. Російські джерела говорять про 50 тис. загиблих , українські — 100 тис. , а західні — про 200 тис. робітників.

***

Битва під Крутами — битва 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва: бій тривав годин із 5 між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми національно-свідомими київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій битва вирішального значення не мала, — та у свідомості багатьох особливого значення набула завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крут. На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш. Десятиліттями історія битви або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як і в закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці битви встановлено пам’ятник i у 80-ті роковини битви монетним двором випущено в обіг пам’ятну гривню.

***

Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст. Один із перших українських перекладів канонічного тексту четвероєвангелія.
Замовниками та меценатами виступали волинські князі: Настасія Юріївна Заславська-Гольшанська, її зять і дочка — князі Іван Федорович та Євдокія Чарторийські.
Писець Пересопницького Євангелія — Михайло Василієвич, син сяноцького протопопа, працював над створенням пам’ятки під керівництвом архімандрита Пересопницького монастиря Григорія.
Робота була розпочата 15 серпня 1556 р. в Дворецькому монастирі князів Жеславських, завершена — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі на Волині (тепер Рівненський район Рівненської обл.).
Творилася книга майже п’ять років зі значною, не з’ясованою досі перервою: розпочато її 15 серпня 1556 у Дворецькому монастирі при церкві Святої Трійці (с. Дворець Ізяславеького району Хмельницької області), де цього ж року написано Євангеліє від Матвія, а завершено переклад усіх інших Євангелій з додатком Післямови і Місяцеслова 1561 р., а саме 29 серпня, в Пересопницькому монастирі (тепер с. Пересопниця Рівненської області). На підготовку такої кількості тонких і цупких пергаментних листків розміром 380 х 240 мм (їх у рукописі 482) пішло ціле стадо молоденьких ягнят, козенят і телят, зі шкіри яких за спеціальним рецептом виготовлено пергамент.