ДЖЕРЕЛО МАРІЇ
Легенди і перекази

Текля Білецька

ІСУСИКОВІ ПАЛЬМИ

— Хороше місце вибрав ти, Йосипе, на відпочинок.
Дідусь глянув здивований на голі, розпечені сонцем, скелі, на долинку, встелену піском, з якого де-не-де стирчало сухе бадилля, а потім на Марію, що, граючись, ловила ручку дитяти, і місце видалось йому справді не таке вже непривітне.
Скелястою пустелею мандрувало троє подорожніх. Попереду йшов дідусь із сивою бородою, ведучи за собою віслюка, на якому сиділа молода жінка з дитиною на руках. Видно, вже довго були в дорозі, бо їхній одяг був запорошений, а обличчя худі й засмаглі.
— Тут відпочинемо, — сказав ураз старець, показуючи рукою на невеличку, вкриту піском долинку.
За хвилину жінка сиділа вже на розстеленім на піску смугастім килимку, в тіні під скелею, і годувала дитину. Дідусь сягнув рукою у перевішені через хребет віслюка бесаги, добув з них жменю сушених дактилів* і враз із боклагом з водою подав жінці.
— От і все, що нам залишилося, Маріє, — сказав зажурений. — Кілька пригорщів дактилів і цей боклаг з водою.
— Не журися, Йосипе, — підставляючи віслюкові долоню з дактилями, відповіла жінка. — Завтра вже будемо серед людських осель.
А потім, щоб розвіяти його тривожні думки, розглядаючись довкола, додала:
— Коли б так ще хоч дві-три пальми... — почав.
— Так, Йосипе, дві-три пальми та джерельце води, щоб кожний подорожній знайшов тут бодай стільки поживи, скільки ми її ще маємо.
Підживившись і відпочивши, Марія з дитятком і Йосип пустилися в дальшу дорогу.
***
За деякий час тою самою дорогою посувся гурт людей. Ще недавно це була багата каравана, що везла зі Сходу шовк, золото і пахуче коріння, але в горах напали на неї розбійники, повбивали слуг, пограбували багатий крам і забрали з собою верблюдів. Ті з каравани, що зосталися в живих, насилу добилися до найближчої оселі, підлікували рани, запаслись поживою і, найнявши провідника, пустилися далі в дорогу до друзів і знайомих.
Але подорож пустелею була не легка. У хворих почали відкриватися рани, і це припізнило їх у дорозі. Вчора забракло їм поживи, а сьогодні не стало води.
— Ще трохи, ще трохи зусилля, — заохочував їх провідник, — і завтра вже будемо серед людських осель!
Та шалена спека ломила не тільки сили, але й волю людей. Знесилені, падали на розпечений пісок, чекаючи смерти. Враз провідник крикнув:
— Гляньте! Ось там, там... Бачите? —показував рукою.
— Там, там, бачите? — вигукували інші, допомагаючи хворим звестися на ноги.
У далині, поміж скелями, майоріли вершки трьох пальм.
Коли подорожні, загасивши спрагу водою з джерельця і поживившись овочами дерев, полягали спочивати, провідник устав, розглянувся довкола і сказав: — Не одну каравану провів я через цю пустелю. Перейшов я її уздовж і впоперек, здавалося мені, знаю в ній кожний камінчик та кожну бадилину, але ніколи я ще не бачив цих трьох пальм і цього джерельця...
А найстарший з-поміж подорожніх додав:
— Хіба сам Господь посадив їх тут, щоб врятувати нас від смерті!
Але ніхто з них не знав, що кілька днів тому на цьому самому місці спочивала Свята Родина в дорозі до Єгипту, і Боже Дитятко, граючись, власною ручкою застромило в пісок три зернятка дактиля, щоб сповнились бажання Божої Матері і святого Йосипа.

* Дактилі або фініки — овочі дактилевої пальми, що росте на півдні Африки і Азії.

Далі

До змісту ДЖЕРЕЛО МАРІЇ