ДЖЕРЕЛО МАРІЇ
Легенди і перекази

Переказав Роляник

СОРОЧИНКИ
Легенда

Давно-давненько стояла вбога хатина край села. Жила там удова, троє хлопчиків мала, тяжко заробляла. Були вони такі бідні, що тільки по одній сорочинці мали. Кожної суботи вдова сорочинки прала і зараз їх сушила, щоб у неділю хлопчики мали в що одягнутися. Поки сорочинки сохли, хлопці сиділи в хаті під рядном.
Та однієї суботи був хмарний день. Вечір уже недалеко, а сорочечки не висихають... Зажурилася вдова, посумніли хлопчики: не підуть завтра до церкви помолитись до Божої Матінки, опікунки всіх сиріток на світі... Вийшла вдова на подвір’я, стала перед сорочинками та й задумалася.
Аж ось дорогою повз удовин двір іде якась жінка. Побачили її хлопчики крізь шибку, а найстарший і каже:
— Оця тіточка зовсім похожа на Божу Матір із нашого образа!
І справді, на її гарнім милім обличчі ясніли спокій і лагідність, а над головою наче ясніло неземне сяйво. Вона глянула на вдову, поздоровкалась і сказала:
— Не журись, жіночко! Завтра твої хлопчики будуть у церкві.
І всміхнулась. Враз розійшлася густа заслона хмар, і з’явилось сонце. Тільки коротку хвилину воно світило на вбогий удовин двір і на три сорочинки, що висіли на вербовім плоті.
Невідома жінка пройшла дорогою та й зникла. Сонце знов заховалося за хмари. Удова торкнулася рукою сорочинок і здивувалася: вони були сухі. Зраділа, внесла їх до хати і взялася вигладжувати. Нараз відізвалися хлопчики:
— Матінко, а що це за сорочечки висять на нашім плоті?
Глип удова у вікно — справді на плоті біліють три сорочечки! Внесла їх у хату. Сорочки були акуратнісінько такі самі, як її синочків. Навіть узори на них були такі самі. Та не встигли здивовані хлопчики розглянути їх, як на плоті знов забіліли такі самі сорочинки, нові-новісінькі. Отак п’ять разів здіймала вдова сорочинки з тину, а на їх місці з’являлись нові. Вони були хороші, білі-білісінькі й сяли такими чудовими вишивками, мовби їх вибілили й вишили самі янголики в небі.
Від того дня вдовині сини мали по п’ять чудових сорочинок. Навіть багаті діти не мали таких. Мати не мусила кожної суботи прати й сушити їх, а хлопчики не сиділи голенькі під рядном. Але кожної суботи, коли був хмарний день, надвечір розкривалася заслона хмар і сніп сонячного світла, ясний, мов усмішка невідомої жінки, падав на вдовине подвір’я... Кожного дня по вечері хлопчики проказували молитву до Божої Матінки. Вони вже знали, хто була та лагідна, мила жінка, похожа на образ Богородиці в убогій удовиній хатині.

Далі

До змісту ДЖЕРЕЛО МАРІЇ