ДЖЕРЕЛО МАРІЇ
Легенди і перекази

Володимир Мацьків

ІСУСИКОВІ ПТАШЕНЯТА
За Сельмою Лягерлеф

Коли Ісусик мав лиш є кілька років, його мати Марія ходила працювати в полі або прясти льон у сусідів, а тесля Йосиф допомагав людям будувати доми. Малий Ісус залишався вдома і бавився перед хатою. До нього приходив сусідський хлопець Юдка.
Одного весняного дня Ісусик набрав трохи глини і почав з неї ліпити пташенят. Юдка сидів збоку, приглядався, і захотілося йому так само побавитись.
Однак Юдкові пташенята не виходили такі гарні, як Ісусикові. Ісусик ліпив так пильно та дбайливо, що його глиняні пташенята були мов живі. А Юдка ліпив абияк. Його пташенята були незугарні, мали завеликі голови, нерівні крила і криві ніжки. Юдка став сердитись і завидющими очима поглядав на Ісусикових пташок.
Ісус виліпив семеро пташок, поставив їх рядком проти сонця, а сам узявся допомагати товаришеві. Показував йому, як треба робити, і Юдка почав теж ліпити непоганих пташенят. Так бавилися вони аж до вечора.
Коли ж сонце почало заходити і його промені лягли скоса на воду недалекої річки, Ісусик побачив, що вода стала від них неначе золота. Він набрав у долоні трохи тієї води і покропив нею свої глиняні іграшки.
І сталося диво: пташенята зробилися теж кольорові, з жовтими шийками, помаранчевими спинками, а крильця в них неначе вкрилися золотом. Здавалося, ось-ось затріпають крильцями, підлетять угору й почнуть щебетати.
Юдка теж захотів мати кольорових пташенят. Але поки він устиг набрати води в долоні, сонце зайшло за пальмовий гай. Юдкові пташенята стояли сірі й сумні. Його пойняв жаль, а потім гнів. Він заплакав і в гніві почав топтати ногами своїх пташенят.
— Що ти робиш, Юдко? — закричав Ісусик. — Облиш, шкода іграшок!
Але Юдка не слухав, потоптав усі свої пташенята, а тоді кинувся до Ісусикових. Ісусик захищав своїх пташенят, як міг, але Юдка був міцніший, і годі було його спинити. Ось уже лежить розтоптана одна кольорова пташка... друга... третя...четверта...Побачив Ісусик, що йому не сила захистити свої іграшки, і, мов до живих пташенят, вигукнув:
— Утікайте, рятуйтесь! Летіть, мої пташки!
І ось троє останніх пташенят, що їх ще не досягла Юдкова стопа, розправили крильця, знялись у повітря і закружляли понад Ісусиковою голівкою. А потім підлетіли ще вище і зникли в золотій заграві вечірнього неба.
Аж тоді Юдка опам’ятався. Спершу наче скам’янів, а потім кинувся до Ісусика, обняв його і заплакав:
— Прости мені! Прости!
— Будь добрий, Юдко! — відповів Ісусик і обняв його, мов брата.

Далі

До змісту ДЖЕРЕЛО МАРІЇ