ДЖЕРЕЛО МАРІЇ
Легенди і перекази

За Юрою Шкрумеляком

ТРИ ГОСПОДНІ ІСКРИ
Легенда

Ісус Христос воскрес і в великій славі вступав у рай Господній. Та на порозі неба згадав у своїй доброті про тих грішних людей, що їм зробив стільки добра, хоч від них зазнав багато мук. Змилувався Ісус над людьми, бо його серце було повне доброти і прощення. З великого сяйва, що його оточувало, добув три іскри, ясні, мов зорі, і промовив:
— Злиньте на землю, світіть людям, і хай кожна з вас учинить велике діло; хай люди, бачачи ваші вчинки, в покорі прославлять велич і силу Господа!
І три зірки злинули на землю, щоб сповнити наказ Творця й Подателя всякого добра.
***
Перша зірка впала на широкий степ, зв’ялений спекою. Розглянулась довкруги і гнівно-гордо промовила:
— Я сильна, я могутня — тож покараю тих невдячних людей, що зрадили свого Господа й віддали його на муки.
Нехай тепер благають милосердя в того, над ким самі змилуватись не хотіли!..
Запалила зірка сухий степ, і страшна пожежа охопила великі простори землі. Заквилили сердешні сарни, зайці й інші звірята, що мали притулок у степовій траві. З розпучливим криком падали на землю мертві птахи. Від степу загорівся густий ліс. Скрізь розлягалися зойки лісових звірів і птиць. Пожежа дійшла до людських осель, увесь край наповнився плачем жінок і дітей. Люди припадали лицем до землі і благали Господа, щоб змилосердився над ними, над їхнім доробком.
Та горда іскра не перестала лютувати, доки не зруйнувала всього живого.
— Тепер я помстилася за тебе, Господи! — сказала мстива іскра.
***
Друга іскра полинула понад містами й селами. Летіла від хати до хати і підглядала, що там діється.
У великому місті, в бідній кімнатці на піддашші, вона побачила хлопця. Він сидів замислений над листками паперу, писав, перекреслював і знову писав, урешті відклав перо й журливо зідхнув:
— Милий Боже, чому я не можу написати поеми, про яку мрію? Не складаються слова, думки розбігаються... Коли б я мав хоч трохи надхнення, то написав би поему: люди захоплювались би нею і прославляли Бога, що подарував людині талант написати такий чудовий твір.
Божа іскра закружляла над головою юнака.
«Дам йому надхнення, хай творить те, про що мріє. Це буде велике діло!» —думала.
І впала в душу поета. Він почув нараз у собі дивну творчу силу, думки прояснилися, слова самі стали тиснутись під перо, і юнак писав... писав... Працював цілу ніч і не зчувся, як закінчив поему. То був твір, найкращий у світі. Коли його видрукувано, люди наввипередки купували книжку, чудувалися з великого таланту й говорили:
— Великий Господь, що дозволив людині написати таку прегарну поему про Божу правду!
***
Третя іскра понеслася понад убогими селами, полями, дібровами і надвечір зупинилася над самітною хатою серед лісової гущавини. Тут жив похмурий розбійник, що ненавидів цілий світ. Люди з тривогою обходили цей ліс, бо знали, що розбійник грабує і вбиває, не дарує життя нікому. Людське життя не мало в нього ніякої вартості, він бажав мати якнайбільше золота.
На той час розбійник сидів у хатині й обдумував свої майбутні злочини.
Раптом хтось постукав у двері, і на порозі хати з’явився хлопчик у дорогій одежі, з блискучим самоцвітом на грудях. Очі розбійника блиснули з жадобою.
— Чого тобі? — запитав грізно.
— Дядечку, дозвольте мені у вас переночувати! — попрохав несміливо хлопець. — Я заблудив у лісі. Не проганяйте мене!
— Чого ж ти волочишся по ночах? —забурчав розбійник.
— Моя матінка пішла до неба... — відповів хлопчина крізь сльози. — Мені так сумно без неї!.. Люди мені казали, що як буду йти простою дорогою, то знай-1 ду свою маму. Покрадьки вийшов я з дому і пустився йти просто... просто... аж зайшов у цей ліс і...
Не видержав хлопчина, розплакався, але його плач не зворушив розбійника, він думав тільки про самоцвіт і про одежу хлопчини.
— Лягай тут і спи! — показав розбійник рукою на лежанку в кутку хати.
Хлопчина ліг, скулився і задрімав.
Тоді розбійник обережно встав з лави і почав скрадатися до лежанки. В його руках блищав гострий ніж... Розбійник і уп’явся очима в дорогий самоцвіт, що і блищав на всю хату.
Нараз хлопець прокинувся, подивився, мовби щось пригадав собі, і став навколішки.
— Я забув помолитися!.. Покійна матуся навчала мене, щоб я ніколи не забував молитись, і завжди проказувала мені «Отче наш». Тепер моя мама в небі, то може, ви, дядечку, помолитесь зі мною?..
Розбійник здригнувся, зніяковів і не знав, що робити. Та в просьбі хлопчини була така сила, що годі було їй опертися.
І тоді Божа іскра впала в серце розбійника. Хоч він сам віддавна не молився, тепер став навколішки поруч із і хлопцем і твердим голосом став проказувати йому молитву. Що довше він молився, то м’якіший ставав його голос. І от на серці зробилося йому легко, на обличчі вималювалася лагідність, а зі очей витекли дві сльози — перші сльози в житті закам’янілого грішника.
Згодом розійшлася поміж людьми! вістка, що той лютий розбійник розкаявся, докинув свою хату в лісі й переселився до монастиря. Там проживав послушником до кінця свого життя, стараючись постом, молитвою і добрими ділами відпокутувати свої давні тяжкі гріхи.
Три зірки полинули в небо, щоб розказати Ісусові про свої діла.
Ісус вислухав усіх трьох і тоді гнівно відізвався до першої:
— Ти не достойна бути зі мною! Я творив милосердя, а ти сіяла помсту. На тобі тяжать кров і сльози. Іди геть від мене!
Потім промовив до другої зірки:
— Ти надхнула людину талантом і допомогла їй пізнати та оспівати красу й могутність Господню. Людина описала любов і правду. Ти гідна бути зі мною в небі.
І Христос заквітчав зіркою осяйний круг довкола своєї святої голови.
А коли глянув на третю зірку, то в його очах заясніла незмірна любов. Узяв зірку в свої ніжні долоні, пригорнув до серця і сказав:
— Тільки ти зрозуміла мене! Ти вміла доглянути людську нужду й занепад і
кинула промінь милосердя в темну душу людини. Ти гідна ясніти в моєму серці. І Божа іскра спочила в серці Ісуса.

До змісту ДЖЕРЕЛО МАРІЇ