РОЗПОВІДЬ ПРО СЛАВЕТНУ ВІЙНУ СКИТІВ ПРОТИ ВІЙСЬКА МОГУТНЬОГО ПЕРСЬКОГО ЦАРЯ ДАРІЯ

1
Те діялося майже за півстоліття до різдва Христового.
Могутнього і грізного перського царя Дарія називали царем царів за те, що він зумів силою зброї заволодіти всіма сусідніми з Персією державами. Весь світ був йому покірний. Тільки одна країна лишалася нескореною збирачем земель – і та країна була Велика Скитія.
І тоді Дарій зважився звоювати скитів, як зробив він це з іншими народами.
Прикликавши до свого трону старих воєвод, жерців, мудреців, магів, Дарій вельбучно заговорив:
– Підемо, заберемо у скитів їхні землі, край, що тече молоком і медом, бо окраса він для всіх країв. Зробимо так, щоб це було царство низьке, щоб воно не підіймалося, щоб дотримувало наші умови і було нам вірним. – оббігши очима почесне зібрання, він сказав: – Тепер кажіть, що думаєте ви? Охоче вислухаю кожного прихильника і друга.
Почали підніматись розсудливі, правдиві мужі і один за одним ректи:
“Свій край вони позначили протоками чотирьох річок: Дунай, Дністр, Дніпро і Дон. Охорону рідної землі скити ставлять над усе. Хто б не заходив у їхній Край, не міг похвалитися успіхом.”
“О царю, не забувай! Твій попередник цар Кір безславно загинув у скитських степах.”
“Кажуть бувалі, що десь на Хортичім острові переховується джерело мужності, і тому всі вони під час бою уподібнюються левам.”
“Скити мають баских, надміру витривалих коней, яких вони самі називають громаками. Від цих комонних списоборців ніхто ще не міг втекти і їх ще ніхто не зміг наздогнати.”
“Вони мають надпотужні, в ріст людини, луки. В їхніх кузнях виковують довжелезні залізні мечі.”
“Ці степові велетні знаються на чародійстві, майстерно володіють різною зброєю – і тією, яку метають, і тією, яку тримають у руці.”
“Це народ незламно грізний і волелюбний. Їхні вояки зневажають смерть. У бойовищі, тяжкопоранений скит добиває себе кинджалом, аби тільки не бути рабом свого ворога.”
Уважно вислухавши всіх радників, Дарій стривожився. Гордий перс аж ніяк не очикував побачити у очах своїх полководців, з якими він підкорив майже весь світ, що вони будуть так боязко говорити про скитів.
– Зовсім не по-лицарському здійняли ви лемент. – одрік цар. – Мій досвід підказує мені: сила – є сила, і ніяка мужність і волелюбство не зможуть протидіяти їй. Ми зберемо незчисленне військо, підемо війною на скитів і в навальному бою розіб’ємо й поневолимо тих зухвальців. Військо моє буде таке, що, якщо кожен мій воїн візьме камінь і кине його в скитів, і коли четверо не влучать, а тільки п’ятий камінь упаде на скита, і тоді не залишиться з них жодного живого!

2
За наказом перського царя грецькі майстри побудували міст через Дунай. Кілька днів армія Дарія переходила велику ріку. Коли перехід було завершено, Дарій зоставив біля мосту загін охоронців – найманців-греків, дав їхньому ватажкові ремінь з шістдесятьма вузлами і так сказав:
– Кожного дня розв’язуйте один вузол. Якщо я не вернуся через шістдесят днів, значить, я переміг скитів і вертаюсь у Персію через Кавказ. Тоді зруйнуєте міст. А до того часу стережіть його й бороніть дуже уважно.
Так сказав Дарій і рушив у похід.

3
Поки Дарій переправлявся через Дунай, мудрі скитські вожді зібрали велику раду, на якій вирішили не стрічатися з персами у відкритому нерівному бою, а розділити людей на дві валки і відступати зі своїми дітьми, жінками, отарами й табунами вглиб країни, на північ. А щоб максимально ускладнити посування перського війська, то вирішили мудрі скитські вожді засипати позаду себе землею і піском усі криниці й джерела та підпалювати суху степову траву.
Доблесні мужі лицарського нащадку теж поділилися на два загони. З різних боків підходили вони вночі до перського табору, щоб обсипати ворога градом стріл, що летіли зі страшним свистом, наче десь здійнялася буря. Стріла свистіла тому, що в наконечнику скити просвердлювали кілька дірочок. Після шаленого обстрілу, відважні скитські воїни швидко відходили вглиб степу.
Сунуло велике перське військо випаленою землею у супроводі круків. Шукало перське могутнє військо бою – і не мало з ким битися. Люттю дихало перське військо проти невловимих скитів, бо не полишала загарбників небезпека навіть уночі, і боялися вони почути грізне слово “Ратіман!” – скитський бойовий клич.

4
Одного разу, на світанку, зачудований Дарій побачив, як над степом здійнявся прапор. Верхівка його торкалася хмар, був прапор величезний і сяючий, а на йому золотими нитками було вишито велетенського чоловіка й мурашку. Після якоїсь миті, той прапор зник.
Коли сотворилось це диво, зібрав Дарій всіх своїх магів і так сказав:
– Пречесні люди! Тямущі, імениті маги! Усі ви бачили небесне видиво, і ось кажу-бо я вам: то скити визнають, що моєю долею весь світ зоріє і що бояться вони моєї величі, тому й тікають як ті мураші.
А наближені царя, як порадились поміж собою, возвістили йому свій відказ:
– Вінценосний царю, познака єсть, що доля проти тебе.
– Як ви розумієте, речіть. – попрохав їх Дарій.
От старший радник і каже:
– Гей, – каже, – не пишайся, гордий царю! То скити нагадують тобі історію Німрода-тирана, що оголосив був себе божеством. Тоді за велінням Бога, мураха через ніс дісталася велетню в мозок, від чого він сконав.
Дарій лишився незадоволений такою відповіддю магів-віщовників, але виду не показав.
Наступного ранку, коли Дарій сидів на обкиданому перлами сидінні і збирався вже, було, поснідати, побачив він, як і минулого разу, прикрашений стрічками прапор, на якому золотими нитками було вишито гадюку і їжака.
Швиденько скликав він віщунів на пораду.
– Моя думка така, – сказав цар не дуже впевнено, – що скити визнають мою всевладність, адже списів у моєму війську більше, ніж голок на їжакові. Себе ж вони зображають гадюкою, яка тільки сичить і нічого не може завдіяти проти їжака.
Це почули маги і стали радитися, а потому й рекли йому таку відповідь:
– Воєводо-царю! Славний пане цілої землі! Нам ця витинанка провіщає інше.
– Що вона вам віщує? – спитав роздратовано Дарій.
– Свідчать скити, що гадюка, яка заповзає до їжакової нори, позбавляє себе шансу уникнути його голок.
Відібравши таке віщування, Дарій затремтів душею й запечалився.
Третьої днини, як і раніше, вознісся над степом сяючий прапор. А на йому було вишито золотими нитками птаха, мишу, жабу і п’ять стріл.
– Все ж таки вони підкорились мені! – радісно вигукнув у присутності радників Дарій. – Я знаю відгадку цих символів! Птах живе у небесній високості, миша в землі, а жаба в воді. Це означає, що вони приймають мою владу над собою і готові віддати мені безмежжя своїх степів, землю і воду і складають до ніг моїх зброю – стріли.
Але старий радник – головний маг, і цього разу насмілився не погодитися з грізним володарем. Він рішучо сказав:
– Вінценосцю, послухай! Я, як народженець Мідії, де довгий час панували скити, дуже добре знаю їхні звичаї. Ці символи означають: якщо ми, перси, подібно птахам не подамося в небо, або, наче миші, не сховаємось під землю, або, як ті жаби, не поскачемо в болота, – то всі як один поляжемо від їхніх стріл!
Вислухав Дарій сміливого ближника й не знайшов чим йому заперечити. Замість гніву, розпач обхопив царя-воєводу. Знеможений сумнівами, Дарій негайно відправив кіннотника до скитського царя Дантура за посланням, в якому висловлював бажання особистої стрічи. А Дантур дав йому одмову про свою згоду.

5
Зустріч відбулася серед степу, біля височезної могили, верхівку якої вінчала кам’яна баба. До Дарія під’їхав злітній засадистий чоловік на білосніжному коні. Кінські груди прикрашав шкіряний фартух, прикрашений золотою емблемою у вигляді тризуба. Цей вершник сидів у сідлі поважно, однією рукою тримаючи поводи, а другу поклавши на держак меча. На ньому був високий золотий шолом, оздоблений фігуркою сови; з плечей спадав малиновий плащ, що кріпився на грудях золотою застібкою. Обличчя в нього було продовгувате, засмагле; з-під чорних брів дивились на перса цупкі карі очі; ніс був тонкий, з горбинкою; губи прикривали довгі чорні вуса, підборіддя було чисто виголене. Це й був скитський цар Дантур.
Першим заговорив Дарій. Він сказав:
– Мужній і мудрий Дантуре! Я чекав на цю зустріч, щоб власнооч побачити тебе й запитати: чому скити весь час тікають від персів? Адже я чув про вас, що ви найхоробріші в світі вояки. А якщо так, якщо ви вважаєте себе дужчими, чому б тоді нам не порівняти плеча на ратнім полі? Коли ж ви не відчуваєте в собі сили протидіяти нам, – так само раджу вам спинитись, признати поразку і визнати над собою мою зверхність.
Засміявся Дантур й заперечив:
– Пишний, гордовитий царю! Тікати – натура зайців. Переходити з місця на місце – наш звичай. Ми ні від кого не тікаємо, живемо, як і батьки наші жили. Це ти – великий переслідувач, все женешся за славою, і в цій гонитві навіть не помічаєш, як без ліку губиш людей. – і далі він рік: – Так, скити – найхоробріші в світі вояки. Зі мною наш меч Акінак, що не знає поразок. Тільки не визнають мене мудрим мої однокровники, якщо я буду битись з царем, який не цінує життя своїх бійців. У нас кажуть: “Зло чинить один, а страждають тисячі.” А ще в нас кажуть: “Важку рану легко загоїти, а лиху славу – ні”. Коли ж ти дійсно бажаєш прискорити бій, ось, дивись! – Дантур показав рукою на степову могилу. – Найдорожче, що маємо ми, скити, це могили наших предків. Смій лише зачепити скитську святиню, спробуй потрощити камінний стовп, і тоді я вже шукатиму бою з тобою, і покою не знатиме меч-Акінак!

6
Сумний-сумний вертався Дарій після зустрічи з скитським царем. Він покликав усю свою свиту і сказав їм у розпачі:
– Опинився я в чорному мороці відчаю і, здається, збився зі шляху діяння. Тепер вже я бачу, що вірно ви розтлумачили скитські знамення. Вартий поваги народ, що готовий проливати кров, захищаючи кістки своїх померлих батьків. Скити цінують волю більше золота. Таких людей ні підкупити, ні перемогти.
Завершуючи свою промову, Дарій сказав:
– Нам треба якнайшвидше повертатися додому, що б не сталося більшої ганьби!
Після місяця безуспішних блукань землею Великої Скитії, перське військо посунуло до Дунаю. Щоб прискорити рух, Дарій наказав кинути напризволяще всіх поранених і кволих, важкий обоз. Не прийнявши довгожданого бою, цар царів, всевладний і грізний Дарій тікав зі своїм військом, як наляканий заєць. А мужні й суворі скити, немов степові соколи, потужно, повітрицею переслідували отетерілих персів, нещадно лушпанили зайд-рабівників, щодня відбиваючи багату воєнну здобич.
Загін скитських вершників, що його був послав Дантур, випередивши персів, примчав до берега Дунаю. Погрожуючи зброєю, вони наказали грекам, що сторожували міст, зруйнувати його, щоб перси опинилися в пастці. А греки, боячись помсти Дарія, розібрали частину мосту, що з боку скитів.
Саме на шістдесятий день після початку походу, коли ватаг греків розв’язав на ремінці останнього вузла, перське військо підійшло до Дунаю.
Побачивши, що мосту немає, Дарій трохи не знепритомнів од відчаю. Його ближники, надриваючи свої горлянки, почали гукати греків. Греки, почувши несамовиту крикняву, підпливли човнами і швиденько полагодили зруйноване.
Перейшовши Дунай, Дарій у страсі перед скитами наказав негайно підпалити моста. Цілу ніч горів той міст, а разом з ним і слава про непереможність перської армії. І уславили скитів усі народи та язики, як людей волелюбних, славних своїм мистецтвом та відвагою!

Ось ми біля Совутиної балки. І ця сама балка отримала свою назву від козака Совути. Як це сталося, я тобі зараз розповім.

Далі

До змісту Олександр ВИЖЕНКО ЛЕГЕНДИ ТА КАЗКИ ХОРТИЦІ