Олександр ВИЖЕНКО
ЛЕГЕНДИ ТА КАЗКИ ХОРТИЦІ

«Хлопчаки-хористи хороше хвалять Хортицю –
Храм хоробрих характерників-запорожців!»

ВІД АВТОРА
Мій юний друже!
Усе, що ти прочитаєш у цій книзі, – чарівний спів величної Хортиці. Усе це почуло вухо моє, та й усе зауважило. Направду послухай теплого слова мого; я хочу, щоб оці казки та легенди, бриніли срібною струною у твоїм щирім серці. Дай же нам, Боже, втриматися у сідлі коня-Долі, і хай всі наші шляхи лежать до світлодайної країни, яка зветься – РАДІСТЬ!
БУДЬМО!

Отже, мій дорогий друже, ми на Хортиці.
Предивна Хортице! Чаруюча Хортице!
Якось особливо хороше почуваєш себе, ступивши на священну цю землю. І якщо прислухатися, то можна почути єдину пісню багатовікової історії славнозвісного острова і тисячі, тисячі легенд і міфів, казок і переказів про давні події, що відбувалися тут.
Двісті п’ятдесят островів розкинулись на блакитному вічнотекучому рушникові Дніпра, від початку і аж до самого Чорного моря, а другого такого, величнішого й красивішого, немає, як не шукай.
Зі святістю ставилися до нього запорожці. Тут (на Хортиці) була колиска славного Війська Низового Запорозького, лицарів віри Христової, істиних синів України, “плоть от плоті і кость від кісток єя”, готових будь-якої хвилини вирушити на захист рідної землі, постояти за честь і славу, волю й братство Запорожжя.
…От ми стоїмо з тобою біля узголов’я Хортиці, перед глибокою гранітовою ущелиною, що веде до Чорної скелі. Це місце називалося у запорожців Січовими воротами. Колись-то тут виставлялася козацька варта. Дозорців, чи то козаків, які виїжджали з Хортиці на інші завдання, попереджали, що знову на Січ вони можуть потрапити тільки через Січові ворота. Ворог, не знаючи дозволеної дороги, пробирався на острів іншим шляхом і тут же потрапляв у пастку.
Не де-небудь, а на Хортиці знаходилася перша Запорозька Січ. Та й не один раз стояли козаки на острові Кошем. А біля Січових воріт, за звичаєм, приймали охочих людей на Січ.
Спромігся, скажімо, якийсь зірвиголова здолати човном пороги. Герой? Що й казати – герой. “Не переступивши поріг, в хату не зайдеш. Не подолавши дніпрових порогів – запорожцем не станеш.” – полюбляли повторювати козацькі діди. Та це ще не все. Пройшов пороги – добре. А тепер сідай, братику, на дикого лошака без вуздечки та сідла, та й спробуй на ньому всидіти. Без тренування – як всидиш. Звісна справа, скине тебе коник. Козаки в регіт:
– Не втримався за гриву, за хвіст не втримаєшся!
Прикро тобі? Ой як прикро! Ти в гонор:
– Ніт, утримаюсь!
– Ну то й доведи! Сідай на лошака обличчям до хвоста!..
“Гоп!гоп!гоп!гоп! Брик…” – знову летиш на землю. Та ще й, борони Боже, щоб не поранитися… ногу, там, забити, чи то руку зламати… До образи біль примішується. А тобі кажуть:
– Не нашого сорту, іди собі к чорту!
Як тут не розгніватися!
– Смійтеся, смійтеся, чертсвосерді! Щоб вам ні втішитись, ні врадуватись! Щоб вас понесло поза вітряками!
Козаки сердито:
– Послухай-бо! Чого це ти нас, Низових козаків, обзиваєш?
– А хіба що?! От і ви ображаєтесь. Та на такому дияволі, як цей, не те що людина, а сам біс не втримається!
– Не втримається, кажеш?
– Нізащо не втримається! Щоб мене хапун ухопив, якщо брешу!
– Ну дивись…
У таку хвилину любив показати свою щедру вдачу кошовий отаман Тарас Трясило. Вийде, бувало, в коло:
– Нумо, підведіть до мене цього звірюку.
“Ги-ча! ги-ча! ги-ча! ги-ча!..” – брикається кінь, дибки стає, дугою вигинається, а зробити нічого не може. Так і притихне, бідолашний, але отамана не скине.
– От так Трясило! Орел! Гордість наша!..
От і я кажу: добрий козак баче, де отаман скаче. Вмів Трясило так трясонути ворога, що із нього і дух геть; а сам, як кам’яна гора: ніяким чином його ані посунути, ані розштовхати.
А то ще такий іспит новакам чинили.
На самісінькому вершечку перекидалося через ущелину товсте дерево, і його гарненько змащували салом. Іспитнику зав’язували хустиною очі, і він мав перейти по деревині з одної скелі на другу. Перейшов – наш козак, а ні – лети вниз. Тебе, відома річ, піймають, висміють гарненько і скажуть: “Іди, дорогенький, додому, потренуйся спершу, а через рік приходь знов”. Декому наказували покласти на пеньок руку, а потім хтось із бувалих запорожців з усього розмаху вбивав палаш якраз біля пальців або лише вдавав, що хоче їх відтяти, – хто забирав, відсмикував руку, того проганяли. Ось як воно було.

…Аж ось і Змієва печера – невеличка ущелина в скелі, що знаходиться на лівому березі Хортиці при вступі в Річище – старе русло Дніпра. У часи козаччини Змієва печера правила козакам за Військову Скарбницю. В ній зберігали цінні речі, зброю, порох тощо...
Давай перезорюємо нічку саме на Чорній скелі. Ніч тиха, небо прозоре, всіяне міріадами світлих зірок і залите м’яким світлом місяця.
Розпалимо багаття, і перш ніж лягти спати, я розповім тобі казку з історії Великих Скитів.

РОЗПОВІДЬ ПРО ЗМІЄВУ ПЕЧЕРУ, ПРО ЧОРНУ СКЕЛЮ І ПРО ТЕ, ЧОМУ ЦЕЙ ОСТРІВ ФОРТИЧИМ ЗВАВСЯ

РОЗПОВІДЬ ПРО ЧОРНИЙ КАМІНЬ І ПРО ТЕ, ЯК У ДАВНИНУ ХОРТИЦЯ БУЛА НАРЕЧЕНА НА ЧЕСТЬ ХОРСА – БОГА СОНЦЯ

РОЗПОВІДЬ ПРО СЛАВЕТНУ ВІЙНУ СКИТІВ ПРОТИ ВІЙСЬКА МОГУТНЬОГО ПЕРСЬКОГО ЦАРЯ ДАРІЯ

КАЗКА ПРО ТЕ, ЯК КОЗАК СОВУТА ПЕРЕТВОРИВСЯ НА СОВУ

СКЕЛЯ КАРА
ДУМНА СКЕЛЯ
СКЕЛЯ ДЗВІНИЦЯ

СІЧОВІ ШКОЛИ
СІЧОВІ ВЧИТЕЛІ
ВЧИТЕЛЬ НАУМ ЦІКАВИЙ
ВЧИТЕЛЬ ГРИЦЬКО СОКІЛ

КАЗКА ПРО ТЕ, ЯК СОКІЛ ЗАГУБИВ НЕБО
СІЧОВІ ДЖУРИ

КАЗКА ПРО ЖИТТЯ ХОРТИЦЬКОГО ДУБА
РОЗПОВІДЬ ПРО СЛАВНОГО КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ СВЯТОСЛАВА
ХОРТИЦЬКИЙ ДУБ

БАЛКА БАБУРКА
КАЗКА ІВАНА БАБУРИ ПРО РУСИНА ПОЛОЗА
МУЗИЧЧИНА БАЛКА

МАЛА ХОРТИЦЯ

КОЗАК МИХАЙЛО ПЕРЕЙДИРІЧКА
КОЗАК ІГОР ШПІРКА
ГЕТЬМАН ЄСТАФІЙ РУЖИНСЬКИЙ
ГЕТЬМАН БОГДАН РУЖИНСЬКИЙ (БОГДАНКО)
КОЗАЦЬКИЙ ПІДВОДНИЙ ЧОВЕН