Петро КОРОЛЬ
МЕТЕЛИК СЛУХАЄ РОСУ
Вірші для найменших дітей

Упорядкувала Галина Кирпа

ЧИСТИЙ, ЯК СОВІСТЬ САМА

Була в нас із Петром домовленість: як тільки хтось із друзів до нього завітає, то Петро й надиктує йому своїх нових віршів, а тоді ті записи надішле мені. Чи то для газети "Жива вода", чи для альманаху "Радосинь", що випускає наше однойменне літоб’єднання. Чому я кажу надиктує, бо останнім часом зір його так катастрофічно впав, що не міг чоловік сам писати й ходити. Тож і на заняття літоб’єднання приїжджав, коли було з ким. Востаннє — 16 червня 1994 року, коли ми проводили годину пам’яті нашого талановитого побратима Володимира Кузьмича. А незабаром уже поминали Петра...

Збереглося кілька зошитів із віршами для дітей, записаними різними почерками. І щирі слова з голосу Петра: "Надсилаю вам нові вірші", "Спасибі за моральну підтримку! Газету буду шукати", "Вітання — дівчатам! Думаю, що на наступне заняття зможу прийти. З повагою — Петро Король". "Якщо колись надрукуєте ці вірші, будь ласка, надішліть газету, бо не завжди можна її купити. Я маю на увазі газету "Жива вода". До побачення".

Як би хотілося, щоб було справді "до побачення"! Щоб знов пролунав телефонний дзвінок і почувся оксамитовий, трохи хриплуватий, голос його: "Запишіть, будь ласка, кількка віршиків".... Хвалити Бога, збереглося таки чимало його віршів длі дітей. Передрукував я і його книжечок, що виходили у "Веселці" — "У веселому трамваї", "Лісовий експрес", "Не піду з садка додому" (спільно з Ніною Дергач та Миколою Зайцем)., "Чарівні двері".

Рукопис Петрової лірики вдалося роздобути завдяки старанням Ольги та Івана Майбород, Володимира Забаштанського та Василя Герасим’юка. Так і було скомпоновано посмертне видання по-суті з двох книжок — однієї для дорослих і другої для дітей. Хай це видання не розкішне, зате воно збереже творчий доробок талановитого поета, віртуозного майстра милих, дотепних, запашних віршів для найвимогливішого читача — дітей. На цьому жанрі акцентував і Володимир Забаштанський, даючи Петрові Королю рекомендацію для вступу до Спілки письменників України (29 серпня 1993): "Заплатив свою ціну за правду і Петро Король. У 70-х роках молодого поета, студента 3-го курсу філфаку, інваліда 1 групи на зір, лише за те, що 22 травня пішов до пам’ятника Тарасові Шевченку, виключили з Київського університету. Далі висновки не забарилися: не друкувати як неблагонадійного. Ні відкритої, ні прихованої антидержавної крамоли у віршах Петра Короля не було. Його невидані поезії і ті, що видрукувані досі в періодиці, відзначаються передовсім щемкою синівською любов’ю до рідної землі, тонким ліризмом, виразною пісенністю, але навіть таким невинним поезіям на самому злеті підтинали крила, щоб слово не набрало тієї висоти, яку могло б набрати. Про Петра Короля, мабуть, треба сьогодні говорити швидше як про поета, що пише для дітей. Тих кілька збірок для малят, що вийшли у "Веселці", переконують: "Петро Король має рідкісний дар — дивитися на світ дитячими очима". Нелегке було його життя, перепало йому в ті часи, але він не зламався, він був мужній і чистий, як совість сама. Від самого початку діяльності літературної студії "Кобза", якою мені випало керувати, — писав Забаштанський, — Петро Король протягом дванадцяти років був її першим старостою. До речі, саме він був ініціатором цієї студії, придумав її назву — "Кобза" — і активно залучав до її роботи своїх ровесників, молодих тоді поетів, імена яких нині відомі не тільки літературній громадськості — Іван Царинний, Василь Осадчий, Таїсія Шаповаленко, Василь Герасим’юк, Людмила Таран, Олександр Астаф’єв, Наталка Білоцерківець, Олексій Микитенко та інші". Не тільки сам не зламався, але і єднав інших навколо священного діла...

Останні роки він відвідував літературне об’єднання "Радосинь". Його шанували як досвідченого митця, поважали, як людину. Твори його друкувалися в "Живій воді", альманахові "Радосинь", журналах "Барвінок", "Малятко", "Соняшник", "Дошкільне виховання". Їх переписували, читали дітям, використовували на уроках.  Він радів, що його вірші вміщено в посібнику "Андрійкова книжка" (автор — Галина Кирпа, у співавторстві). Після республіканської приймальної комісії телефоную Петрові: "Прийняли. Залишилося затвердити на президії". Він радів, мов дитя: "Зараз передзвоню Забаштанському, Осадчому, Степаненкові...". Радів і сміявся. Безпосередньо й щиро. А за кілька днів сповіщав телефоном: "Підготував ще вам зошит своїх віршів — записали тут мені. Але ось хтось надійде, я звірю й цими днями надішлю". Та несподівано життя його урвалося. Так того зошита я й не дочекався....

Важкий був у нього хрест. Хай же буде земля йому пухом. Пам’ятаймо його. Я певний, що дітвора його вже запримітила: вона і полюбить його. У своїй редкомендації до СПУ я писав йому 28 серпня 1993 р.: "Коли б видрукувати усе, що він написав, то був би гарний посібник виховникові дитячого садка. Віриться, що цього дочекається і автор, і виховник". Виховник — сподіваюся, дочекається... Автор? Тепер маємо зібрати все, де хто що має чи знає із написаного Петром, аби згодом видати повне видання творів цього неповторного поета.

Дмитро ЧЕРЕДНИЧЕНКО,
член НСПУ,
керівник літературного об’єднання "Радосинь"

Читати Петро КОРОЛЬ МЕТЕЛИК СЛУХАЄ РОСУ Вірші для найменших дітей