Гетьмани України

Іван БРЮХОВЕЦЬКИЙ

Писемні джерела вперше згадують Івана Брюховецького як старшого служника Богдана Хмельницького в 1649 році. Та за лакейською послужливістю ховалось хворобливе честолюбство, пожадливість та підступність. Цей слуга таки добре навчився у владних палатах терпеливості. Тому зразу після смерті свого господаря Богдана Хмельницького сидів тихо і нікуди не потикався. Навіть супроводив до Києва на навчання недолугого півпарубка Юрася Хмельницького. Добре придивившись до життя у великім (як на той час) місті, певно що зрозумів - сам він нагору не виб'ється. Соратники Хмельницького, як би тепер сказали "польові командири" не підпустять до булави вчорашнього пахолка. Єдине місце, де він міг себе відчувати на рівні з усіма, була Запорозька Січ. Вона була великою силою і трималась старих демократичних традицій. Низова голота ненавиділа нову старшину, що безсоромно займала місця усуненої польської шляхти. Тож Брюховецький подався на Запоріжжя. Там він виявив свої здібності чи не найспритнішого демагога за часів Козачини. Поволі волі, неквапно і обережно завоював авторитет у низових козаків. І дочекався, коли той авторитет захисника козацької сіроми та дідівських звичаїв дозволить йому вхопитись за булаву. А час був такий, що своєю невдалою політикою гетьман Юрась Хмельницький розгубив увесь авторитет батькового імені, і почав прихилятись до Польщі. Лівобережжя відмовилось визнавати його гетьманство. Тоді цар призначив вибори на Лівобережжі. І призначив свого представника з нагляду за виборами. На раду козацька старшина прийшла із своїми двома претендентами на булаву - полковниками Золотаренком і Сомком. Брюховецький привів із собою запорожців, селян та міську голоту. Так почалася горезвісна "Чорна рада". Почалася вона із суперечок між козацькою старшиною та сіромою Брюховецького. Далі - криваві сутички. Далі - погром старшини. І на довершення цієї "Чорної ради" натовп підняв на руки Брюховецького і виголосив гетьманом. Царський посланець на додаток до цього рейваху позаарештував багатьох старшин, прибічників Сомка та Золотаренка. Їх добре помордували та й заслали до Сибіру. Сома ж і Золотаренка віддано було новому гетьману - Брюховецькому. І той наказав відтяти їм голови.
Вхопивши булаву, Брюховецький добре віддячив своїм прибічникам. Поробив їх старшинами і посадив скрізь, замість побитої на "Чорній раді". І "нова старшина", що справді страшний пан із хама. Пожадливість, свавілля, утиски, грабунки-конфіскації перевершили всі злочини покараної старшини. Так повелось за нового гетьмана у внутрішньому житті Лівобережжя. Зовнішні справи нічого не принесли, крім нескінченних походів і кривавих сутичок. Брюховецький змагався за булаву і над Правобережжям, що знаходилось під гетьманом Тетерею. Той був такий же авантюрист, ненажера та садист, як і Брюховецький, тільки прислуговувався Польщі. Тетеря разом із королем Яном Казимиром спробували залізти на Лівобережжя. Та їх вдалося відбити. Потім Брюховецький ходив на Правобережжя. Теж невдало. А тим часом нове урядування гетьмана починає щоразу сильніше викликати обурення й ненависть серед поспільства. Тоді він вирушає а Москву разом із прибічниками по допомогу і підтримку. Брюховецького со товарищі приймають щонайкраще. Йому і його полковникам дають боярські чини. Вдовольняють прохання послужливого васала і одружують з боярською дочкою. А себе після цих всіх царських ласк він став іменувати так: "../. гетман верного войска вашего царского верный холоп и найнижниший подножок пресветлого престола, пресветлого величества запорозкого Ивашка Брюховецкий". За всі ці царські ласки Івашка Брюховецький віддав московським воєводам всі полкові міста і право збирати податки в московську казну. Почався шалений тиск царської влади на життя всіх станів Лівобережжя. Почались заворушення. Люди давали відсіч московським воєводам і своїм грабіжникам. Почали погроми і вбивства старшини. Тоді "Івашка" зібрав своїх прибічників на таємну раду. І вони вирішили піти на хитрість - самим очолити повстання проти московських воєвод. Та ця дурна і, водночас. Підла хитрість не спрацювала. Люд нікого не хотів більше слухати і трощив усіх поспіль - і чужих воєвод, і своїх глитаїв-старшин. Декому з воєвод і стрільців пощастило втекти до себе у Московію. Тоді цар вислав каральні війська під орудою Григорія Ромодановського. Івашка Брюховецький тікав від московського війська разом із невеликою кількістю козаків. Під час цієї панічної втечі біля Диканьки наскочили на військо гетьмана Дорошенка. Він прийшов на Лівобережжя по заклику тих полковників, які не хотіли над собою ні воєвод, ні Брюховецького. Коли Брюховецький зі своїми козаками прийшов на переговори до Петра Дорошенка, його ж козаки почали його звинувачувати у злочинах і зрадах. Поступово ситуація розпалилась до нестями. І розлючені козаки із загону Брюховецького замордували його самого на очах у всього війська Петра Дорошенка. Так скінчив своє непевне життя інтриган і зрадник, колишній пахолок славного гетьмана Богдана Хмельницького. На жаль, його правобережний "двійник" Павло Тетеря уник заслуженої кари і козацького самосуду.

До змісту